На сьогодні фундаментом, на якому
базується податкове законодавство України, є Закон України
від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами» (далі — Закон № 2181-III). Аналогічною
базою податкового законодавства в Російській Федерації
є перша частина Податкового кодексу (далі — Кодекс РФ),
прийнята ще 31.03.98 р. (друга частина є аналогічною
нашим законам по ПДВ, податку на прибуток тощо). I хоча
Кодекс РФ на відміну від будь-якого закону охоплює найширший
спектр питань оподаткування, все ж цікаво порівняти
норми чинного законодавства двох країн у частині визначення
сум недоїмки та можливих шляхів i методів її погашення,
тим більше, що Україна розробляє власний Податковий
кодекс.
Суттєві відмінності у трактуванні зазначених питань
спостерігаються вже у визначенні терміна «недоїмка».
На відміну від українського терміна, який включає до
свого складу як не сплачену у встановлений термін суму
податку, так i штрафну санкцію та пеню, російський аналог
— це виключно сума податку (збору), не сплачена у встановлений
законодавством термін.
Таким чином, у розумінні, яке викладено в українському
законодавстві, недоїмка є більш змістовним поняттям,
оскільки включає несплачені пеню та штрафні санкції.
З іншого боку, Кодекс РФ не передбачає процедури узгодження
податкового зобов’язання i, як наслідок, не сплачені
платником у встановлений термін суми донарахованого
за актом перевірки податку (навіть у разі подання платником
податків скарги до податкового органу) автоматично вважаються
недоїмкою. Крім того, подання такої скарги платником
не зупиняє виконання акта або іншої дії податкового
органу, що оскаржується. Тобто основними особливостями
російського аналога недоїмки є:
включення до недоїмки виключно суми не сплаченого у
встановлений термін податку (збору) без пені та штрафних
санкцій;
відсутність процедури узгодження податкових зобов’язань.
Податкове зобов’язання в Російській Федерації відповідно
до Кодексу РФ (російською мовою — «обязанность по уплате
налога или сбора») виникає за наявності підстав, установлених
Кодексом РФ або іншим законодавчим актом про податки
та збори. Обов’язок зі сплати податку має бути виконаний
у термін, встановлений законодавством про податки та
збори. Суми податкових зобов’язань визначаються:
платником у податковій декларації, що подається до податкового
органу;
податковим органом у вимозі про сплату недоїмки по податку
та пені, яка направляється платнику на підставі рішення
про притягнення його до відповідальності за вчинення
податкового правопорушення за результатами перевірки;
податковим органом у податковому повідомленні (у випадках,
коли відповідно до законодавства обов’язок нарахування
суми податку покладено на податковий орган).
На відміну від Закону № 2181-III Кодекс РФ не встановлює
єдиних термінів сплати податків (деякі з таких термінів
встановлено у другій частині Кодексу РФ, інші — відповідними
законами з питань оподаткування).
Водночас Кодекс РФ встановлює загальні умови зміни терміну
сплати податку та збору, а також пені. Порядок зміни
термінів сплати податків викладено у статтях 61 — 68
Кодексу РФ, він до деякої міри аналогічний порядку,
що діє в Україні відповідно до вимог статті 14 Закону
№ 2181-ІІІ, але має i ряд відмінностей.
Кодекс РФ передбачає одразу чотири варіанти перенесення
термінів сплати податків, зборів та пені: у вигляді
відстрочення або розстрочення податкового зобов’язання,
а також податкового кредиту та інвестиційного податкового
кредиту. В Україні платник може претендувати або на
відстрочення, або на розстрочення податкових зобов’язань,
а також пені, але оскільки визначення податкових зобов’язань
поширюється на штрафні санкції, то термін їх сплати
також може бути перенесено. Порядок надання звичайних
відстрочок (розстрочок) в РФ має цілий ряд відмінностей
від українського:
органами, уповноваженими приймати рішення про їх надання,
є не податкові органи, а Міністерство фінансів РФ та
фінансові органи суб’єктів РФ;
термін надання звичайної відстрочки (розстрочки) обмежений
одним — шістьма місяцями;
Кодексом РФ передбачено вичерпний перелік підстав, за
наявності яких може бути надано відстрочку (розстрочку).
Щодо податкового кредиту, то він є однією з форм відстрочення
(розстрочення) сплати платежу, але надається на термін
від трьох місяців до одного року та виключно у випадку
форс-мажорних обставин, затримки фінансування з бюджету
або загрози банкрутства у випадку сплати податку у встановлений
термін.
Інвестиційний податковий кредит дає змогу платнику впродовж
певного періоду та у певних межах зменшувати свої платежі
з податку з наступною поетапною сплатою суми кредиту
та нарахованих відсотків. Інвестиційний податковий кредит
може надаватися на термін від одного до п’яти років
при проведенні платником науково-дослідних та дослідно-конструкторських
робіт або технічного переобладнання власного виробництва;
при проведенні впроваджувальної або інноваційної діяльності;
при виконанні особливо важливого замовлення щодо соціально-економічного
розвитку регіону або надання особливо важливих послуг
населенню.
Таким чином, законодавство РФ на сьогодні більш чітко
визначає процедуру перенесення термінів сплати податкових
зобов’язань, зокрема, встановлює досить чітку градацію
перенесення термінів сплати залежно від термінів, на
які вони переносяться, а терміни, відповідно, залежать
від підстав, за якими вони переносяться.
Деякі особливості стягнення податкового
боргу (недоїмки)
Значною мірою відрізняється й механізм стягнення недоїмки,
який функціонує в обох країнах. В Україні Закон № 2181-III
чітко обумовлює терміни надсилання платнику податків,
у якого виник податковий борг, податкових вимог (перша
направляється не раніше першого робочого дня після закінчення
граничного строку сплати узгодженої суми податкового
зобов’язання, друга — не раніше тридцятого календарного
дня від дня направлення (вручення) першої) та подальшого
примусового стягнення коштів та реалізації активів такого
платника податків (не раніше тридцятого календарного
дня від дня направлення (вручення) платнику другої податкової
вимоги).
У РФ порядок направлення вимоги щодо сплати податку
визначено дещо інакше. Відповідно до Кодексу РФ вимога
щодо сплати податку направляється платнику податків
за наявності в нього недоїмки та має бути направлена:
у тримісячний термін після настання терміну сплати податку;
за рішенням податкового органу за результатами перевірки
в десятиденний термін з дати винесення відповідного
рішення.
При цьому рішення про стягнення коштів приймається не
пізніше 60 днів після закінчення терміну виконання вимоги
про сплату податку.
Такий порядок дає можливість дещо урізноманітнити підхід
до платників, проте навряд чи це можна вважати позитивним
моментом діючого в РФ порядку стягнення.
Одночасно слід зазначити, що на відміну від України,
де картотеку платіжних документів на перерахування коштів
до бюджету було скасовано з 01.04.2001 р. (у тому числі
щодо виконання платіжних вимог податкових органів на
стягнення таких коштів), що значною мірою ускладнило
роботу податкових органів по стягненню податкового боргу
та призвело до подорожчання самої процедури такого стягнення,
Кодекс РФ передбачає виконання установами банків інкасових
доручень (розпоряджень) податкових органів в міру надходження
грошових коштів на рахунок платника.
Ще однією суттєвою відмінністю між порядками стягнення
коштів є те, що відповідно до російського законодавства
податкові органи мають право стягувати заборгованість
зі сплати основного платежу та пені за несвоєчасну сплату.
Що стосується несплачених у встановлений термін штрафних
санкцій за порушення податкового законодавства, то у
разі відмови платника добровільно сплатити суму таких
санкцій податковий орган може стягнути їх виключно через
суд.
Особливістю українського законодавства порівняно з російським
можна також вважати те, що згідно із Законом № 2181-III
органи державної податкової служби України уповноважені
здійснювати заходи з погашення податкового боргу, що
виник за платежами, надходження яких контролюють органи
державної митної служби, установи Пенсійного фонду та
Фонду соціального страхування, в той час як у РФ стягнення
коштів забезпечується органом, який безпосередньо здійснює
контроль за надходженням такого платежу.
Пеня
Відповідно до законодавства РФ (так само, як i законодавства
України) за несвоєчасне погашення платниками податків
сум податкових зобов’язань їм має нараховуватися пеня.
Проте порядок нарахування та розміри пені в РФ значною
мірою відрізняються від українських.
Початок термінів нарахування пені
На відміну від України, де пеня починає нараховуватися
від першого робочого дня, наступного за останнім днем
граничного терміну сплати узгодженого податкового зобов’язання,
в РФ пеня починає нараховуватися від першого календарного
дня, наступного за останнім днем граничного терміну
сплати платежу (причому, як зазначалося, законодавство
РФ не передбачає процедури узгодження податкового зобов’язання,
в той час як в Україні нарахуванню пені в обов’язковому
порядку повинна передувати процедура узгодження податкового
зобов’язання).
Закінчення термінів нарахування
пені
Нарахування пені в обох країнах закінчується у день
погашення податкового боргу, яким вважається день подання
платіжного документа до установи банку (за умови наявності
достатнього залишку коштів на рахунку).
Розмір пені
Відповідно до Кодексу РФ розмір пені встановлено на
рівні однієї трьохсотої діючої ставки рефінансування
Центрального банку Російської Федерації (одна трьохсота
— це практично ті ж 120% ставки, що діють в Україні).
Але розраховується пеня за законодавством РФ зовсім
інакше.
На відміну від України, де пеня нараховується у тому
числі на суму несплачених у встановлений термін штрафних
санкцій, в РФ пеня нараховується виключно на суму основного
платежу.
Якщо в Україні для розрахунку суми пені приймається
більша з двох облікових ставок НБУ (що діяла на момент
виникнення або на момент погашення податкового боргу),
то в РФ пеня за кожен день прострочення визначається
у відсотках від несплаченої суми платежу відповідно
до діючої ставки рефінансування ЦБР. Тобто принцип нарахування
пені в РФ (не на момент погашення податкового боргу,
а щоденно) відповідає аналогічному принципу нарахування
пені за більшістю платежів, що діяв в Україні до 01.04.2001
р.
Особливості погашення пені
Відповідно до Закону № 2181-III у разі непогашення
платником податків суми пені вона визнається сумою податкового
боргу (недоїмки) та стягується у загальному порядку,
встановленому для стягнення податкового боргу (недоїмки).
У РФ пеня не включається до суми недоїмки, проте процедура
її стягнення не відрізняється від процедури стягнення
недоїмки. Пеня (так само, як не сплачена у встановлений
термін сума основного платежу) може бути стягнута примусово
за рахунок грошових коштів платника податків на рахунках
у банку, а також за рахунок іншого майна платника у
порядку, передбаченому Кодексом РФ.
Відповідальність банків за порушення
термінів зарахування податків, зборів (обов’язкових
платежів)
Згідно з чинним українським законодавством за порушення
термінів зарахування податків, зборів (обов’язкових
платежів) до бюджетів та державних цільових фондів з
вини банку такий банк сплачує пеню за кожен день прострочення,
включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для
відповідного податку, збору (обов’язкового платежу)
(тобто в розмірі 120% облікової ставки НБУ). За аналогічне
порушення згідно з російським законодавством банк повинен
сплатити пеню, розраховану за подвійною ставкою, передбаченою
за несвоєчасну сплату платежу.
Насамкінець залишається побажати українським платникам
податків, так само як i їх контрагентам з Російської
Федерації, своєчасно i у повному обсязі сплачувати податки
i не стикатися з практикою погашення податкового боргу
та наслідками його виникнення.