Відповідно до ст. 2 Закону № 320-ХІV платниками ФСП є сільськогосподарські підприємства
різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські
та інші господарства, що займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою
та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації
сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки
за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50% загальної суми валового
доходу підприємства за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей,
пасовищ та багаторічних насаджень), для яких ставки ФСП передбачено статтями
3 та 4 Закону № 320-XIV.
Цим Законом передбачено дотримання встановлених вимог при переході на сплату
ФСП сільськогосподарськими підприємствами.
Щодо рибгоспів, то згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.05.99
р. № 391-р (далі — розпорядження № 391-р) центральним та місцевим органам виконавчої
влади у взаємовідносинах з рибницькими та рибальськими, включаючи риболовецькі,
господарствами, що займаються риборозведенням, вирощуванням товарної риби, виловом,
переробкою та збутом власної рибопродукції, слід виходити з того, що ці підприємства
є сільськогосподарськими товаровиробниками.
Зазначимо, що в розпорядженні № 391-р взагалі не йдеться про оподаткування,
воно видане не на виконання Закону України «Про фіксований сільськогосподарський
податок» та Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського
податку, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.99 р. № 658 (зі змінами та доповненнями; далі — Положення № 658). Якби розпорядженням
ставилось за мету віднести рибгоспи до платників ФСП, то це було б здійснено
шляхом внесення відповідних змін до Положення № 658.
Таким чином, немає підстав застосовувати розпорядження № 391-р при вирішенні
питання стосовно права рибгоспів на сплату ФСП. Сільськогосподарські підприємства
відповідно до діючого законодавства мають право займатися не лише виробництвом
сільськогосподарської продукції, а й іншими видами економічної діяльності, наприклад
торгівлею промисловими товарами, проте це не дає підстав вважати отриману виручку
від торгівлі промисловими товарами виручкою від реалізації сільськогосподарської
продукції, а промислові товари — сільгосппродукцією. Крім того, в розпорядженні
№ 391-р не зазначено, що риба є сільськогосподарською продукцією.
Віднесення видів економічної діяльності до тієї чи іншої галузі провадиться
згідно з державними класифікаторами. Відповідно до Класифікатора видів економічної
діяльності (КВЕД) ДК 009-96, затвердженого i введеного в дію наказом Держстандарту
України від 22.10.96 р. № 441, а також Державного класифікатора продукції i
послуг (ДКПП) ДК 016-97, затвердженого i введеного в дію наказом Держстандарту
України від 30.12.97 р. № 822, «Рибне господарство» виділено в окрему галузь
економічної діяльності, яка не відноситься до галузі «Сільське господарство,
мисливство та лісове господарство», i продукція рибного господарства має коди,
які суттєво відрізняються від кодів продукції сільського господарства.
Однак у підприємств рибного господарства сума, одержана від реалізації рибопродукції
власного виробництва, перевищує 50% загальної суми валового доходу підприємств.
Таким чином, результат діяльності рибгоспів не відповідає вимогам ст. 2 Закону
№ 320-XIV та п. 2 Положення № 658, тому рибгоспи не можуть бути віднесені до
платників ФСП.
Водночас у разі віднесення рибгоспів до платників ФСП за наявності у них незначних
площ сільськогосподарських угідь безпідставно створюються пільгові умови порівняно
з умовами господарств, які займаються рослинництвом чи тваринництвом i мають
значно більші площі сільськогосподарських угідь i відповідно більший розмір
ФСП.
При цьому порушуються принципи системи оподаткування, зокрема рівність, забезпечення
однакового підходу до суб’єктів господарювання при визначенні обов’язків щодо
сплати податків i зборів (обов’язкових платежів) відповідно до абзацу третього
частини першої ст. 3 Закону України від 25.06.91 р. № 1251-XII «Про систему
оподаткування» (зі змінами та доповненнями). Статті 3 та 4 Закону № 320-XIV
чітко визначають ставку ФСП з 1 га сільськогосподарських угідь для ріллі, сіножатей,
пасовищ та багаторічних насаджень, а для земель під водою, які займають значні
площі у рибних господарствах, відповідні ставки цього податку не встановлено.
Питання щодо доцільності віднесення до бази оподаткування ФСП земель під водою,
які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами
для розведення та вирощування риби у внутрішніх водоймах, та визначення для
них ставки ФСП розглядається.
Проте без внесення відповідних змін до чинного законодавства рибогосподарські
підприємства не можуть бути включені до переліку платників ФСП i повинні сплачувати
податки на загальних підставах.
ВІСНИК ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 43 ЛИСТОПАД 2002 року