На сьогодні з зазначеного питання слід керуватись роз’ясненням щодо фінансових
послуг, наданим у листі ДПА України від 10.07.2002 р. № 4355/6/15-1416.
Відповідно до п. 5 частини першої ст. 1 Закону України від 12.07.2001 р. № 2664-III
«Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» (далі
— Закон № 2664-III), який набрав чинності з 23.08.2001 р., фінансова послуга
— це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб
за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством,
— i за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання
прибутку або збереження реальної вартості фінансових актів.
Перелік послуг, які вважаються фінансовими, зазначено у ст. 4 Закону № 2664-III.
Зокрема, це надання коштів у позику, в тому числі i на умовах фінансового кредиту;
надання гарантій та поручительств, інші операції, які відповідають критеріям,
визначеним у п. 5 частини першої ст. 1 цього Закону.
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону № 2664-III фінансова установа — це юридична особа,
яка відповідно до Закону № 2664-III надає одну чи декілька фінансових послуг
та яку внесено до відповідного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.
Прикінцевими положеннями Закону № 2664-III передбачено, що уповноважений орган
зобов’язаний протягом одного року з моменту свого утворення запровадити Державний
реєстр фінансових установ та внести до нього відповідні записи про існуючі фінансові
установи, що входять до сфери його регулювання, а фінансові установи, створені
до набрання чинності цим Законом, зобов’язані протягом одного року з дня запровадження
Державного реєстру фінансових установ привести свою діяльність у відповідність
до вимог цього Закону.
Крім того, згідно з прикінцевими положеннями Закону № 2664-III Кабінету Міністрів
України, Нацбанку України та Державній комісії з цінних паперів та фондовому
ринку доручено забезпечити прийняття актів, необхідних для реалізації Закону
№ 2664-III.
Водночас ст. 5 Закону № 2664-III встановлено, що фінансові послуги надаються
фінансовими, а також, якщо це прямо передбачено Законом № 2664-III, фізичними
особами — суб’єктами підприємницької діяльності. Можливість та порядок надання
окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом
не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами
державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та
ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Спільною постановою Кабінету Міністрів України та Нацбанку України від 28.08.2001 р. № 1124 «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів з відмивання
грошей (FATF)» позики, фінансові гарантії та зобов’язання внесено до переліку
видів фінансової діяльності, яка здійснюється організаціями, що не є фінансовими
установами.
При цьому правові засади здійснення операції з отримання позики, які не обмежують
статусу учасників договору позики, викладено у главі 32 Цивільного кодексу України.
Статтею 374 цього Кодексу визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець)
передає другій стороні (позичальникові) у власність (оперативне управління)
гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути
позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду i якості.
Тобто сторонами договору позики можуть бути фізичні та юридичні особи незалежно
від їх правового статусу.
За договором поруки (гарантії) згідно зі статтями 191 та 196 вищезазначеного
Кодексу поручитель (гарант) зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати
за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або частині.
Виходячи з вищевикладеного, до запровадження Державного реєстру фінансових установ
діяльність з надання фінансових позик може здійснюватися юридичними особами,
що не мають статусу фінансової установи. У випадку коли до діяльності, яка здійснюється
цими юридичними особами, не будуть приведені у відповідність до Закону № 2664-III
чи прийняті для реалізації цього Закону нормативно-правові акти державних органів,
що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків таких фінансових
послуг, операція з надання тимчасової фінансової допомоги (позики) в цілях оподаткування
розглядатиметься як безповоротна фінансова допомога.
Відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР суми безповоротної фінансової
допомоги, отриманої платником податку в звітному періоді, включаються до складу
валового доходу платника податку як доходи від позареалізаційних операцій та
з інших джерел.
ВІСНИК ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 46 ГРУДЕНЬ 2002 року