ПРАЦЯ ЗА КОНТРАКТОМ

Між суб'єктом підприємницької діяльності та працівником був укладений контракт як особлива форма трудового договору. Чи правомірним є накладення на підприємця адміністративного стягнення у вигляді штрафу за порушення законодавства про працю?

Відповідно до ст. 21 КЗпП сфера застосування контракту визначається законами України. Контракт можна укласти тільки тоді, коли дозвіл на укладання контракту прямо вказаний законом.

У чинному законодавстві зазначено досить широке коло осіб, щодо яких можливе застосування контрактної форми трудового договору, а саме:

  1. керівники підприємств, які знаходяться у загальнодержавній власності, і керівники підприємств недержавної форми власності (ст. 16 Закону "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 року). У першому випадку необхідно керуватися Положенням про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що знаходиться у загальнодержавній власності, при прийомі на роботу, затвердженим постановою Кабміну від 19.03.1993 року, у другому — Положенням про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженим постановою Кабміну № 170 від 19.03.1994 року;
  2. керівники установ і організацій, які знаходяться у загальнодержавній власності (п. 4 Декрету Кабінету Міністрів "Про управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності" № 8-92 від 15.12.1992 року);
  3. науково-педагогічні працівники дошкільних, середніх навчальних закладів, навчальних закладів для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, установ позашкільної освіти, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів (ст. 54 Закону "Про освіту" у редакції Закону № 100/96-ВР від 23.03.1996 року);
  4. працівники товарної біржі (ст. 12 Закону від 10.12.1991 року № 1956-ХІІ "Про товарну біржу");
  5. вчені (Закон "Про наукову і науково-технічну -діяльність" № 1977-ХІІ від 13.12.1991 року);
  6. наймані робітники селянських (фермерських) господарств (ст. 22 Закону "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ від 20.12.1991 року);
  7. працівники споживчих товариств, спілок споживчих товариств і належних йому підприємств (ст. 14 Закону "Про споживчу кооперацію" № 2265-ХІІ від 10.04.1992 року);
  8. працівники, які здійснюють медичне обслуговування і працюють у закладах освіти і культури на територіях, забруднених у результаті Чорнобильської катастрофи (ст. 42 Закону від 28.02.1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи");
  9. працівники підприємств, установ і організацій у спеціальних (вільних) економічних зонах (ст. 17 Закону від 13.10.1992 року № 2673-ХІІ "Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон");
  10. помічники адвокатів (ст. 8 Закону "Про адвокатуру" № 2887-ХІІ від 19.12.1992 року);
  11. особи, які здійснюють професійну діяльність у спорті (ст. 23 Закону "Про фізичну культуру і спорт" № 3808-ХІІ від 24.12.1993 року);
  12. працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів (ст. 15 Закону від 04.07.1996 року "Про залізничний транспорт", Перелік категорій і посад працівників залізничного транспорту, які оформляються за контрактною формою трудового договору, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 15.07.97 № 764);
  13. фахівці в галузі карантину рослин (ст. 17 Закону від 30.06.1993 року № 3348-ХІІ "Про карантин рослин").

Крім названих законів, існує низка постанов Кабінету Міністрів, які передбачають застосування контракту при прийомі на роботу. Отже, контракт укладається тільки у тих випадках і тільки з тими категоріями працівників, які визначені законодавством. Причому поняття "законодавство", що вживається у ч. З ст. 21 КЗпП щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість^ .яких надана Верховною Радою, а також постанови Верховної Ради, укази Президента, декрети і постанови Кабінету Міністрів, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції і законів України (згідно з Рішенням Конституційного Суду у справі про тлумачення терміну "законодавство" № 12-рп/98 від 09.07.1998 року).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладання контракту тільки в тому випадку, якщо він належить до категорії працівників, які відповідно до законодавства можуть працювати за контрактом.

Порядок укладення контрактів при прийомі (наймі) на роботу працівників регулюється Положенням про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів № 170 від 19.03.1994 року. Дія цього Положення не розповсюджується на керівників підприємств державної форми власності.

Якщо можливість укладення контракту у відповідному випадку чинним законодавством не передбачена, власник і працівник не має право укласти контракт навіть тоді, коли він укладається за обопільною згодою. Часто підприємці укладають з найманими працівниками контракти при прийомі на роботу, посилаючись на статтю 9 Закону "Про підприємництво". З цього питання існує роз'яснення Верховного Суду про те, що при укладанні контракту на підставі ст. 9 Закону "Про підприємництво" варто дотримуватися правил статті 23 КЗпП, якою дозволено укладати строкові трудові договори тільки у випадках, передбачених цією статтею й іншими законодавчими актами (п. 51 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ).

Тому контракт має певний термін дії, застосовується щодо працівників, які приймаються на роботу на певний термін або на час виконання визначеної роботи.

Варто сказати про те, що контракт не може бути оформлений у результаті надання працівником заяви про прийом на роботу і видання наказу про прийом, на роботу. Відповідно до ст. 24 КЗпП контракт повинен укладатися тільки у письмовій формі у вигляді документа під однойменною назвою і підписуватися працівником і роботодавцем.

Відповідно до п. 6 Положення про державну інспекцію праці Міністерства праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 906 від 02.08.1996 року, цим органом здійснюється контроль за дотриманням законодавства про працю з наступних основних питань:

Тож, оскільки така позиція підтверджується й у листі № 1-222/1331 від 23.05.2000 року Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, інспектор праці міг у разі виявлення порушення трудового законодавства видати власнику (керівнику) підприємства розпорядження про їх усунення і мав право застосувати до порушника адміністративну відповідальність.

Сторінку підготувала Тетяна НІКОЛАЄВА

По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 51 (391) 21-27 грудня 2002 р.