Звичайно, порівняно з минулим механізми ліцензування нині більш чіткі та прозорі. Із впорядкуванням, насамперед, бурхливого розвитку надання дозволів майже на кожен вид підприємництва, на сьогодні встановлений єдиний порядок ліцензування та закріплений єдиний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.
Лише слід зазначити, що норми окремих законів, які регулюють сферу дії певного виду провадження господарської чи підприємницької діяльності, зачіпають також і відносини ліцензування. Так, деякі види діяльності, що підлягають обмеженню, визначені статтею 9 Закону про ліцензування, додатково регулює й інший закон.
У тому числі, обмеження у здійсненні підприємницької діяльності визначаються також статтею 4 Закону України "Про підприємництво". Цією нормою, зокрема, зазначено, що діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" тощо.
До того ж, стаття 2 Закону про ліцензування прямо вказує, що порядок надання ліцензій у сфері банківської, зовнішньоекономічної діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, ліцензування каналів мовлення, у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, у сфері освіти, інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами регулюється окремими законами. Виникає запитання: яку ж із норм застосовувати? Практика ліцензування в Україні показала, що зупинення дії ліцензії має такі ж економічні наслідки для суб'єкта господарювання, як і анулювання. Так, зупинення дії ліцензії раніше передбачалося законодавством на певний строк, а потім її або поновлювали, або анулювали. Але ж на період зупинення дії ліцензії, хоча б і на термін у два місяці, підприємство все одно не мало права провадити свою звичайну діяльність, укладати відповідні договори тощо. Якщо ж дію ліцензії поновлювали і підприємство знов починало працювати, через деякий час у разі виявлення відповідних порушень ліцензія підлягала анулюванню. Такий складний процес виявився зайвим. Тому Законом про ліцензування передбачене тільки анулювання ліцензії.
Отже, зупинення дії ліцензії відійшло вже в минуле, а умови щодо анулювання ліцензії стали конкретнішими та жорсткішими: дозволити підприємству працювати з тим, щоб потім зупинити його роботу, а згодом знову дозволити йому працювати вже ніхто не має права.
Та певні суперечності з приводу зупинення дії ліцензії в законодавстві ще й досі існують.
Дійсно, раніше зупинення дії ліцензії передбачалося, наприклад, Законом України "Про металобрухт" (1999 р.). Однак внесеними змінами від 16 листопада 2000 року до Закону "Про металобрухт" зупинення дії ліцензії не тільки залишилося, але навіть додатково була встановлена певна процедура зупинення дії ліцензії, незважаючи на те, що вже почав діяти Закон про ліцензування. Саме Законом про внесення відповідних змін (частина 3 статті 13) зазначено, що "місцеві державні адміністрації у разі виявлення порушень вимог цього Закону повідомляють про це центральному органу виконавчої влади з питань промислової політики, який зобов'язаний зупинити дію ліцензії, організувати перевірку та у разі підтвердження порушень здійснення операцій з металобрухтом анулювати ліцензію. Центральний орган виконавчої влади з питань промислової політики повинен повідомити про своє рішення місцевій державній адміністрації протягом тридцяти днів з дня одержання повідомлення про порушення".
Але ж із прийняттям закону прямої дії предметом правового регулювання стала безпосередньо сфера ліцензування, і спеціальним законодавством, яке встановлює правові норми у сфері ліцензування, "зупинення дії ліцензії" не передбачається. Тому застосування до суб'єкта господарю-гвання адміністративного впливу у формі зупинення дії ліцензії після введення в дію Закону про ліцензування (21 жовтня 2000 року) вже не відповідає чинному законодавству.
Тим більше, статтею 24 Закону про ліцензування чітко визначено, що до приведення законодавства у відповідність із Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. І прийняті пізніше зміни до Закону "Про металобрухт" не відміняли цієї норми, а суперечили їй.
Таким чином, у разі колізії норм (протиріччя), повинна застосовуватися норма того нормативно-правового акта, сфера якого безпосередньо визначає предмет правового регулювання, що застосовується.
Листом Держкомпідприємництва від 26.10.2001 р. № 4-47/6392 було роз'яснено, що якщо ліцензіат протягом 10 днів (часу, з якого рішення про анулювання набирає сили) подає скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.
Ліцензія анулюється та вважається недійсною лише з моменту одержання письмового розпорядження про її анулювання.
Згідно зі статтею 20 Закону про ліцензування, яка встановлює порядок здіснення нагляду та контролю у сфері ліцензування, орган ліцензування в разі встановлення порушень ліцензійних умов має право тільки:
— або видати розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов (у разі, коли встановлені порушення є незначними та не можуть суттєво вплинути на подальшу діяльність суб'єкта господарювання, а також можуть бути усунені);
— або анулювати ліцензію на підставах, вичерпний перелік яких чітко встановлено статтею 21 Закону про ліцензування.
Права зупиняти дію ліцензії, як уже було зазначено, орган ліцензування не має.
У разі анулювання ліцензії суб'єкт господарювання може одержати нову ліцензію на право провадження цього виду господарської діяльності лише через рік з дати прийняття рішення органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії.
Якщо рішення органу ліцензування є необгрунтованим чи суб'єкт господарювання вважає дії органу ліцензування неправомірними, він має право звернутися із відповідною заявою, претензією або скаргою до експертно-апеляційної ради при Держ-компідприємництві на рішення органу ліцензування. Рішення експертно-апеляційної ради з питань звернень (апеляцій) є ^підставою для видання комітетом розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування тим органом, яким вони були допущені.
Оскільки розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування, який здійснюється експертно-апеляційною радою, не позбавляє права й на звернення безпосередньо до суду, то у разі винесення рішення органу ліцензування про зупинення дії ліцензії, яке є незаконним, можливо оскаржити таке рішення саме в суді.
На жаль, і на сьогодні випадки розгляду скарг про зупинення дії ліцензії, як свідчить судова практика, все ще мають місце. Наприклад, ухвалою районного суду м. Києва було зупинено виконання наказу Міністерства фінансів України, яким зупинялась дія ліцензії АТЗТ на здійснення страхової діяльності, заборонялось укладення будь-яких договорів страхування. Цей наказ фактично призвів би до ліквідації підприємства.
Скарга власника акцій товариства ще не розглядалася судом по суті (винесена тільки ухвала), і відповідне рішення по справі не прийнято, але у будь-якому випадку згаданий наказ суперечить закону в частині зупинення дії ліцензії.
Таким чином, застосування норм законів, які певною мірою суперечать одна одній, на практиці призводить до порушень прав суб'єктів господарювання.
Однак не завжди правильно розуміють відповідні норми і самі підприємці. Такі прорахунки коштуватимуть останнім стягнення в дохід держави всього прибутку. Вищим господарським судом України роз'яснювалось (лист №01-8/23 від 24.01.97), що кошти, одержані без достатніх підстав, які згідно з пунктом 11 статті 10 Закону "Про державну податкову службу в Україні" підлягають стягненню в дохід держави, це, у даному разі, усі кошти, що одержані від торгівлі, наприклад, алкогольними напоями або тютюновими виробами без отримання відповідних ліцензій.
Податкові інспекції добре стежать за наявністю ліцензії на здійснення певного виду діяльності. У випадку, коли підприємство вважає, що внаслідок його ж господарської діяльності утворюються можливості для провадження ще одного виду діяльності, що, на думку останнього, не підлягає ліцензуванню, суди за позовами ДПІ вирішують такі справи на користь позивача. Тому слід свої дії все ж узгоджувати із законом.
Таким чином, правомірність прийнятих владними органами рішень насамкінець визначається судом, їх рішення є обов'язковими для виконання всіма учасниками згаданих відносин. Однак усунення протиріч чна законодавчому рівні вже не підпадає під їх компетенцію.
Головним чином, основні засади, передбачені Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", містять усі достатні механізми, що дають можливість відстояти своє право на зайняття обраним видом господарської діяльності. Необхідно лише виконувати його вимоги.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 52 грудень 2002 р.; 1-2 січень 2003 р.