Тема судової помилки є давньою, широкою й багатоплановою. Не беруся її вичерпати. Але є помилки, обумовлені складністю справи, наявністю казусів, навіть недосконалістю законодавства, а є й інші приклади.
Вироком Судової колегії з кримінальних справ Чернігівського обласного суду від 9 вересня 1993 року у справі № 2-18 була визнана винною у ряді корисливих злочинів й засуджена група осіб. У тому числі гр-н І. У вироку зазначалося, що належний даному засудженому автомобіль марки ВАЗ-21063, конфіскований як знаряддя злочину відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 81 КПК України: "Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:
1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються".
На виконання вироку було накладено арешт на меблі та кінескоп до телевізора, що знаходилися у будинку батьків засудженого. 15 грудня 1993 року його батько і дружина звернулися до Бахмацького районного суду Чернігівської області із позовом про виключення майна з опису і зняття з нього арешту. Батько просив виключити меблі, дружина — дві третини автомобіля. (Вона пропонувала визнати його спільним сумісним майном подружжя і, з урахуванням інтересів двох неповнолітніх дітей, збільшити її частку до двох третин.)
16 березня 1994 року рішенням зазначеного суду у справі № 2-101 позов батька засудженого (стосовно меблів і кінескопу) був задоволений, а у позові дружини (стосовно частини автомобілю) — відмовлено. Суд у цій частині зазначив:
"Автомобіль ВАЗ-21063 ... що належить І., визнаний знаряддям вчинення злочину, а таму до нього застосована спеціальна конфіскація, і він виключенню не підлягає.
І. (дружина — Е.Р.) вправі з питання відшкодування їй матеріальної шкоди, заподіяної злочином, звернутися до суду з позовом до засудженого чоловіка про стягнення з нього на її користь відповідної частки від вартості автомобіля".
У касаційній скарзі зазначалося, що стосовно "спеціальної конфіскації" жодного закону чи керівного роз'яснення . або фактичних обставин, які б забороняли виділення відповідної частки співвласнику, просто немає. Не містило відповідних посилань й оскаржуване рішення.
У скарзі наводилося також посилання на керівне роз'яснення Верховного Суду України, що міститься у першому абзаці п. 6 постанови його Пленуму від 27 серпня 1976 року № 6 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" (з наступними змінами):
"У силу ст. 31 ЦПК сама по собі вказівка у вироку про звернення стягнення на конкретне тайно або про його конфіскацію, незалежно від підстав її застосування, не позбавляє зацікавлених осіб можливості доказування свого права власності на це майно шляхом пред'явлення позову в порядку цивільного судочинства" (виділено авт. — Е.Р.).
Здається, неспростовно, чи не так? Марно. Ухвалою суду другої інстанції від 19 квітня 1994 року скаргу було залишено без задоволення. З таким от посиланням:
"Суд дійшов висновку, що цей автомобіль не може бути звільненим від конфіскації як знаряддя злочину і мотивував свій висновок стосовно відмови у задоволенні при його звільненні від конфіскації обгрунтованим посиланням на те, що І. (позивачка — Е.Р.) вправі з цього питання звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до засудженого про стягнення з нього на й користь відповідних матеріальних збитків, заподіяних вчиненим злочином.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги про звільнення автомобіля від конфіскації є обґрунтованим і таким, що не суперечить положенням ст. 31 ЦПКУкраїни". "Вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої відбувся вирок суду, лише в питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою".
Довелося скаржитися у порядку нагляду.
Листом під 15 черпни 1995 року № 4Г-18 голова Чернігівського обласного суду відмовив у задоволенні такої скарги. Посилання таке саме, що й у касаційній ухвалі. Проте, 16 липня 1996 року до президії Чернігівського обласного суду був принесений протест у порядку нагляду Голови Верховного Суду України. Саме у частині виключення з опису автомобіля. Пропонувалося у цій частині повернути справу на новий розгляд.
Однак постановою президії від 27 вересня 19% року протест був відхилений. З посиланням, зокрема, на ст. 23 КпШС України, згідно з якою, нібито належить вважати, що І. використовував автомобіль як знаряддя злочину за згодою із дружиною.
Абсурдність цієї тези є очевидною. Якщо І. діяв за згодою із дружиною, юна мала бути визнаною співучасницею злочину за кримінальною справою. Тому оскарження тривало.
17 грудня 1996 року заступник Голови Верховного Суду України звернувся з протестом у порядку нагляду до Судової колегії з цивільних справ Верховного Суду України. Пропонувалося скасувати всі судові рішення у відповідній частині справи, а справу в цій частині повернути на новий розгляд. Протест задоволений.
12 лютого 1997 року Бахмацький районний суд під головуванням іншого судді постановив нове рішення у справі. Позов був нібито задоволений у межах половини вартості автомобіля, але таким чином:
"...Стягнути з Бахмацької державної податкової інспекції на користь І. (позивачки — Е.Р.) у рахунок переполученого майна 37.860.095 крб., що відповідає 378 гривням 61 кой."
Цю суму суд одержав простим застосуванням перевідного коефіцієнта карбованців у гривні до половини суми, за яку автомобіль бр реалізований у 1994 році — 75.721.900 крб.
Почалося нове коло судової тяганини. Позивачка скаржилася до суду другої інстанції з питання суми відшкодування. Зокрема, зазначалося:
"...З 1992 року у державі лютувала гіперінфляція. Моєї або суду провини в цьому нема. Проте справа розглядалася неодноразово — мені безпідставно відмовляли. В цьому чия вина ? Чому ж на мене покладена матеріальна відповідальність за тяганину?
Справжню вартість автомобіля на даний час можна визначити двома способами:
1) експертним шляхом, відштовхуючись від сучасної вартості нової машини такої марки і коригуючи її на ступінь зношеності даного конкретного автомобіля, яка відображена у висновку експертизи від 24 жовтня 1994 року № 399;
2) шляхом коригування на загальний індекс інфляції з 1 грудня 1994 року по 1 лютого 1997 року".
Ухвалою Судової колега з цивільних справ Чернігівського обласного суду від 18 березня 1997 року скаргу залишено без задоволення. З таким посиланням:
"Доводи касаційної скарги про необхідність індексації вартості виключеного з опису майна не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки така індексація ніякими нормативними актами не передбачена". До речі, незабаром, у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 були надані цілком конкретні "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", саме такі, як ми пропонували.
Чергова скарга у порядку нагляду була відхилена листом заступника голови Чернігівського обласного суду від 21.09.97 р. № 4г-412: "Закон не передбачає такої можливості".
Уже діяла нова Конституція України, якою було проголошено, що наша держава є правовою (ст. 1), а людина у цій державі є "найвищою соціальною цінністю" (ч. 1 ст. 3) і забезпечення її прав і свобод "є головним обов'язком держави" (ч. 2 ст. 3). Вже звільнився І. А ми з його дружиною все писали і писали.
18 березня 1998 року заступник Голови Верховного Суду України звернувся до президії Чернігівського обласного суду з протестом у порядку нагляду. Пропонувалося скасувати останні рішення судів першої і другої інстанцій з поверненням справи на новий розгляд. У протесті, зокрема, зазначалося:
"У даному випадку, в порушення вимог статей 113, 115 ЦК України, суд, вирішуючи питання про виділ частки позивачки у спільному майні, зазначив у рішенні, що автомобіль підлягає виключенню з опису з виплатою позивачці вартості її частки в автомобілі.
Крім того, постановивши рішення про компенсацію позивачці її частки в автомобілі, суд, у порушення вимог ст. 15 ЦПК України, ст. 115 ЦК України, не з'ясував вартість майна на день розгляду справи і стягнув на користь позивачки половину суми, вирученої від реалізації автомобіля фінансовими органами у 1994 році, чим істотно порушив її майнові інтереси".
Протест тривалий час не розглядався, але причина не повідомлялася. Лише за заявою позивачки листом голови облсуду від 19.06.98 р. № 441-58 було повідомлено, що справа з протестом повернута до Верховного Суду "у зв'язку з відсутністю кворуму для розгляду протесту на президії облсуду".
12 червня 1998 року заступник Голови Верховного Суду звернувся з аналогічним протестом до Судової колегії з цивільних справ Верховного Суду України, яка ухвалою від 8 липня 1998 року протест задовольнила.
6 листопада 1998 року Бахмацький районний суд під головуванням іншого судді розглядав справу втретє, і, врешті-решт, це вже у справі № 2-1105, було постановлено прийнятне рішення:
"Позов... задовольнити частково.
Відмовити у виключенні автомобіля з опису, складеного для забезпечення виконання вироку, але, оскільки цей автомобіль є спільним сумісним майном подружжя І., стягнути з Бахмацької міжрайонної державної податкової адміністрації на користь І. (позивачки — Е.Р.) 4.523 (чотири тисячі п'ятсот двадцять три) гривні 57коп. у порядку відшкодування половини вартості автомобіля".
Цього разу касаційну скаргу приносила податкова інспекція, а ми заперечували.
Ухвалою Судової колегії з цивільних справ Чернігівського обласного суду від 8 грудня 1998 року скарга податківців відхилена, прийнятне рішення райсуду набрало законної сили.
Потім знадобилося "лише" близько півроку для того, щоб це рішення було, зрештою, виконаним.
Скажіть, будь ласка, уважний читачу, ви не втомилися, знайомлячись із цим коротким звітом про рух справи? А уявіть собі, як втомилася позивачка! То чи дуже далекою від дійсності є жартівлива порада вчинити таку тяганину, щоб сторони зраділи хоча б якому-небудь рішенню?
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 8 (400) 22-28 лютого
2003 р.