Поняття «зовнішньоекономічна діяльність» (ЗЕД) з’явилось у нашій країні
в 1991 р. у зв’язку з необхідністю зміни системи управління та початком
здійснення зовнішньоекономічних реформ. Їх суть зводилася до децентралізації
міжурядових зв’язків та переходу зовнішньоекономічної діяльності на
рівень підприємств.
Сьогодні неможливо уявити бізнес без здійснення зовнішньоекономічної
діяльності, яка дає змогу підприємствам самостійно обирати зовнішній
ринок, іноземного партнера, номенклатуру товару для експортно-імпортної
операції, визначати ціну та вартість контракту, обсяги й терміни поставки.
При цьому дуже важливим є знання основ регулювання i контролю зовнішньоекономічної
діяльності з боку держави.
Основними завданнями державного контролю за здійсненням суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності є створення сприятливого режиму для власних товаровиробників
та запобігання відтоку валютних цінностей за межі митної території України.
Закон України від 16.04.91 р. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»
визначає зовнішньоекономічну діяльність як «діяльність суб’єктів господарської
діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності,
побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території
України, так i за її межами».
В українському законодавстві експорт товарів визначено як «продаж товарів
українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам
господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі)
з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України,
включаючи реекспорт товарів». Імпортом товарів вважається «купівля (у
тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з
ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи
купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями
України, розташованими за її межами».
Першим кроком, який здійснює кожний суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності,
є укладання угод.
Угоди (контракти), що укладаються між суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності, повинні відповідати вимогам Положення «Про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», затвердженого наказом Мінекономіки та з питань
європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201 та зареєстрованим
у Мін’юсті України 21.09.2001 р. за № 833/6024.
Указом Президента України від 07.11.94 р. № 659/94 «Про облік окремих
видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні» запроваджено
облік (реєстрацію) окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів),
що укладені суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх
форм власності та предметом яких є:
товари, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством
України та міжнародними договорами України;
товари походженням з України, щодо яких міжнародними договорами України
передбачено добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу;
товари походженням з України, щодо яких здійснюються антидемпінгові
процедури;
товари походженням з України, імпорт яких до інших держав квотується,
контингентується, ліцензується відповідно до законодавства цих держав
або нормативних актів економічних угруповань, митних союзів;
товари походженням з України, експорт яких здійснюється у рамках бартерних
(товарообмінних) операцій чи операцій із зустрічною торгівлею.
Законом України від 05.05.99 р. № 619-XIV «Про металобрухт» установлено,
що контракти (договори, угоди) на експорт металобрухту підлягають реєстрації
в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а експорт брухту
та відходів кольорових металів заборонено.
Крім того, Законом України від 15.09.95 р. № 327 «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» (у редакції від 04.10.2001
р. № 2761-III) установлено вимогу щодо обліку (реєстрації) у Мінекономіки
та з питань європейської інтеграції України контрактів, які передбачають
вивезення давальницької сировини українським замовником, на яку поширюється
спеціальний режим експорту, а також якщо контрактом передбачено реалізацію
готової продукції, виробленої з такої давальницької сировини, в країні
виконавця або вивезення її до іншої країни. Облік окремих спеціальних
видів договорів є однією з форм здійснення контролю за діяльністю суб’єктів
ЗЕД.
Переміщення товарів через митний кордон України можливе за умови оформлення
вантажної митної декларації відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів
України від 09.06.97 р. № 574 «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію» та Інструкції про порядок заповнення вантажної митної
декларації, затвердженої наказом Держмитслужби України від 09.07.97
р. № 307 та зареєстрованої у Мінюсті України 24.09.97 р. за № 443/2247.
Вантажна митна декларація (ВМД) заповнюється:
на товари, які переміщуються через митний кордон України юридичними
i фізичними особами (підприємцями) i митна вартість яких перевищує суму,
еквівалентну 100 євро, крім підакцизних товарів, які декларуються незалежно
від їх вартості;
на товари, які підлягають державному експортному контролю;
на товари, які переміщуються в режимі митного складу;
на товари, які безпосередньо ввозяться фізичними особами в супроводжуваному
багажі або пересилаються в несупроводжуваному багажі, надходять на адреси
фізичних осіб або вивозяться фізичними особами у випадках, передбачених
законодавством;
на товари незалежно від їх митної вартості в інших випадках, передбачених
законодавством;
на транспортні засоби у випадках, передбачених законодавством.
Вантажна митна декларація складається з уніфікованого адміністративного
документа форми «МД-2» на п’яти зброшурованих основних аркушах різного
кольору та уніфікованого адміністративного документа форми «МД-3» на
такій самій кількості зброшурованих додаткових аркушів різного кольору.
Під час митного оформлення товарів у випадках, визначених Держмитслужбою
України, замість уніфікованого адміністративного документа форми «МД-3»
допускається застосування формуляра-специфікації форми «МД-8».
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 р. № 1985 «Деякі питання митного оформлення товарів» встановлено спрощений порядок митного
оформлення товарів, відповідно до якого митний орган може дозволити
особі подавати періодичну митну декларацію, яка оформляється на переміщення
товарів за певний погоджений з митним органом період, який застосовується
у випадку, коли товари регулярно переміщуються через митний кордон України
однією й тією самою особою на одних i тих самих умовах та підставах.
При ввезенні на митну територію України та вивезенні за межі цієї території
товарів та інших предметів відповідно до Закону України від 05.02.92
р. № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф» застосовується Єдиний митний
тариф України.
При визначенні митної вартості товарів до неї включаються його ціна,
зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх
не включено до рахунку-фактури:
на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування
до пункту перетину митного кордону України;
комісійні та брокерські;
плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належить
до даних товарів та інших предметів i повинна бути оплачена імпортером
(експортером) прямо чи побічно як умова їх ввезення (вивезення).
При визначенні митної вартості i сплаті мита іноземна валюта перераховується
у валюту України за курсом Нацбанку України, який застосовується для
розрахунків за зовнішньоекономічними операціями i діє на день подання
митної декларації.
У разі невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів
вартості або неможливості перевірки її обчислення відповідно до Порядку
визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення
їх через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 05.10.98 р. № 1598, митні органи України визначають митну
вартість послідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети,
ціни на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах
— експортерах зазначених товарів та інших предметів.
Товари та інші предмети, що тимчасово ввозяться на митну територію України
i призначені для зворотного вивезення за її межі у встановлені строки
у незмінному стані або відремонтованому вигляді, а також товари та інші
предмети, що тимчасово вивозяться за межі митної території України та
призначені для зворотного ввезення на цю територію у встановлені строки
у незмінному стані, пропускаються через митний кордон України без сплати
мита. Строки умовно-безмитного ввезення та вивезення визначаються Митним
кодексом України.
В Україні застосовуються такі види мита:
адвалорне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та
інших предметів, які обкладаються митом;
специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю
товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.
Єдиний митний тариф України визначається також міжнародними договорами
України.
Ввізне мито є диференційованим i нараховується на товари та інші предмети
при їх ввезенні на митну територію України.
Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні
за межі митної території України.
Крім того, на окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне
ввізне й вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту
їх встановлення.
З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників
та у випадках, передбачених законами України, у разі ввезення на митну
територію України i вивезення за межі цієї території товарів незалежно
від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита: спеціальне,
антидемпінгове, компенсаційне.
Одним із способів державного контролю є застосування індикативних цін,
яке передбачено Положенням про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної
діяльності, затвердженим Указом Президента України від 10.02.96 р. №
124/96 «Про заходи щодо вдосконалення кон’юнктурно-цінової політики у сфері
зовнішньоекономічної діяльності».
Індикативні ціни — це ціни на товари, які відповідають цінам на ринку
експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції
з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених
згідно з законодавством України.
Контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються
суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України відповідно до індикативних
цін, запроваджуваних Міністерством зовнішніх економічних зв’язків i
торгівлі України.
Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України
можуть установлюватись індикативні ціни:
щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові
розслідування чи процедури в Україні або за її межами;
щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до
ст. 19 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;
щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;
щодо експорту яких встановлено спеціальні режими;
експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст. 20 Закону України
«Про зовнішньоекономічну діяльність»;
в інших випадках на виконання міжнародних зобов’язань України.
Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України систематично
поновлюється перелік мінімальних рівнів індикативних цін на деякі види
продукції, що експортується. Наказом Мінекономіки та з питань європейської
інтеграції України від 04.12.2002 р. № 364 затверджено перелік мінімальних
рівнів індикативних цін на деякі види продукції, що експортується з
України у грудні 2002 р.
Ще одним способом контролю за експортними та імпортними операціями є
режим ліцензування та квотування, який запроваджується на підставі вимог
Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» у випадках, визначених
ст. 16.
Ліцензії суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності видаються на підставі
заявок, складених ними згідно з формою, яка затверджується i публікується
Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України.
В Україні запроваджено такі види експортних (імпортних) ліцензій:
генеральна;
разова (індивідуальна);
відкрита (індивідуальна);
антидемпінгова (індивідуальна);
компенсаційна (індивідуальна);
спеціальна (індивідуальна).
Серед торговельних обмежень, що встановлюються й регулюються державою
в односторонньому порядку, можливе запровадження кількісного обмеження
імпорту чи експорту (квотування) або навіть його заборона.
Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних
ліцензій, при цьому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями
не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.
Щодо кожного виду товару може встановлюватися лише один вид ліцензії
та квоти.
Рішення про встановлення режиму ліцензування та квотування експорту
(імпорту) приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів
України з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим
ліцензування та квотування, i строків дії цього режиму щодо кожного
товару.
Вищезазначені Ліцензії видаються Мінекономіки та з питань європейської
інтеграції України, а також у межах наданих ним повноважень — відповідним
республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом
обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Нацбанком України здійснюється ліцензування операцій з переміщення валютних
коштів між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій
та/або надання (одержання) кредитів.
Копія ліцензії, яку одержав суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності,
додається до вантажної митної декларації i є підставою для пропуску
через митницю вантажів, які підпадають під режим ліцензування та квотування.
Органи державного митного контролю України надсилають протягом трьох
робочих днів до Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України
повідомлення про проходження через митний кордон товарів, що підлягають
ліцензуванню i квотуванню.
У разі ліцензування переказу коштів в іноземній валюті з метою інвестицій
та надання (одержання) кредитів банківсько-кредитні установи, які здійснюють
операції з переказу коштів, надсилають відповідну інформацію до Нацбанку
України протягом трьох робочих днів.
Механізм контролю та порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті
в зовнішньоекономічній сфері регулюються Законом України від 23.09.94
р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»
зі змінами та доповненнями (далі — Закон № 185/94-ВР).
Відповідно до ст. 1 цього Закону виручка резидентів у іноземній валюті
підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у
терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше
90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної
митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт
(послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта
або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг,
експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну
потребує індивідуальної ліцензії Нацбанку України.
Статтею 2 Закону № 185/94-ВР передбачено, що імпортні операції резидентів,
які здійснюються на умовах відстрочення поставки, у разі коли таке відстрочення
перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу
або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг),
що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Нацбанку України.
Згідно зі ст. 4 Закону № 185/94-ВР порушення резидентами термінів, передбачених
статтями 1 i 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний
день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки
(митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої
у грошову одиницю України за валютним курсом Нацбанку України на день
виникнення заборгованості.
Правила контролю за дотриманням резидентами встановлених законодавством
термінів розрахунків за експортними, імпортними i лізинговими операціями
та отримання ними індивідуальних ліцензій регламентує Інструкція про
порядок здійснення контролю i отримання ліцензій за експортними, імпортними
та лізинговими операціями, затверджена постановою Правління Нацбанку
України від 24.03.99 р. № 136, зареєстрованою в Мін’юсті України 28.05.99
р. за № 338/3631.
Статтею 6 Закону № 185/94-ВР передбачено можливість надання індивідуальної
ліцензії Нацбанком України на перевищення термінів розрахунків під час
виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації,
комплексного будівництва, оперативного й фінансового лізингу, поставки
складних технічних виробів i товарів спеціального призначення. Порядок
віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної
діяльності до вищезазначених договорів затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 30.03.2002 р. № 445. Індивідуальна ліцензія Нацбанку
України може бути отримана суб’єктом за наявності висновку ДПА України
про можливість продовження термінів розрахунків за такими зовнішньоекономічними
договорами.
Крім того, необхідно наголосити, що ст. 17 Закону України від 16.04.91
р. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» заборонено окремі
види експорту та імпорту, а саме:
експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне
або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із
законами України;
імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що
вони можуть завдати шкоди здоров’ю або становити загрозу життю населення
та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;
імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму
та расової дискримінації, геноциду i тощо, які суперечать відповідним
нормам Конституції України;
експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної
власності.
Контроль за виконанням цих вимог покладається на митні органи України
та Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України.
У разі коли підприємства — резиденти чи нерезиденти порушують законодавство,
що регулює здійснення зовнішньоекономічної діяльності, до них відповідно
до ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» застосовуються
спеціальні санкції у вигляді накладення штрафів, індивідуального режиму
ліцензування або тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності.
Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 «Про систему
валютного регулювання i валютного контролю» (зі змінами та доповненнями)
регулюється режим здійснення валютних операцій при здійсненні суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності експортно-імпортних операцій, порядок
здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного
законодавства.
Так, відповідно до ст. 7 цього Декрету у розрахунках між резидентами
i нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб
платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені
банки.
Таким чином, при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері ЗЕД
резидент з нерезидентом за придбаний чи проданий товар повинен розраховуватись
лише іноземною валютою через уповноважені банки.
Здійснення розрахунків між резидентами i нерезидентами в межах торговельного
обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної
ліцензії Нацбанку України.
Таким чином, розрахунки за господарськими операціями, що здійснюються
між резидентами та нерезидентами, які зареєстровані як суб’єкти підприємництва,
згідно із законодавством своєї держави та проводяться у безготівковій
формі через установи банків, потребують індивідуальної ліцензії Нацбанку
України.
Без ліцензії розрахунки у валюті України дозволено з юридичними особами
країн — суб’єктів колишнього СРСР (спільний інструктивний лист Кабінету
Міністрів України та Нацбанку України від 26.04.93 р. № 19029/730).
Таким чином, на поєднанні митного та валютного регулювання, ліцензування
та квотування експорту та імпорту, застосування до конкретних суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської
діяльності спеціальних санкцій за порушення правил здійснення зовнішньоекономічної
діяльності в Україні побудовано дієву систему державного регулювання
здійснення суб’єктами господарської діяльності експортно-імпортних операцій
у зовнішньоекономічній сфері.