Кабінет Міністрів 8 січня 2000 року прийняв постанову № 12, якою виклав у новій редакції п. 10 постанови від 17.07.1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".
Названими змінами встановлено, що військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів грошова допомога нараховується відповідно до посадового окладу за останньою перед звільненням штатною посадою, і її загальний розмір не повинен перевищувати п'яти місячних окладів. При цьому в разі наявності перерви у службі до вислуги строку календарної служби зараховується тільки період із дня останнього прийому на військову службу чи службу в органах внутрішніх справ.
Як зазначено в Указі Президента від 23 червня 2001 року № 463/2001 "Про скасування деяких положень пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393", установлені положення суперечать ст. 15 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтям 5 і 12 Закону "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ". Згідно з нормами названих законів така допомога виплачується у відповідному відсотку місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а не посадового окладу. Зазначені закони не містять і норм, які давали б можливість не
зараховувати у строк військової служби чи служби в органах внутрішніх справ попередню службу в разі її переривання, не наділяє таким правом і Кабінет Міністрів. Право скасовувати акти Кабінету Міністрів є у Президента відповідно до п. 16 ст. 106 Конституції України. Однак відповідна норма Основного Закону не вказує, з якого часу спірна норма вважається нечинною. Отже, у названому випадку з моменту набрання чинності Указом від 23 червня 2001 року, спірні норми постанови Кабінету Міністрів не застосовуються. Щодо зворотної дії норм Указу, тобто поширення їх на відносини, які регулювалися постановою Кабінету Міністрів, то це питання входить до компетенції Конституційного Суду. Відповідно до п. 4 ст. 13 Закону від 16.10.1996 року "Про Конституційний Суд" він здійснює офіційне тлумачення Конституції України. Повноваження судів загальної юрисдикції із застосування Конституції як акта прямої дії окреслено у постанові Пленуму Верховного Суду від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Зокрема, у п. 2 цього документа вказано, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. При цьому у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення суд може прийняти на будь-якій стадії розгляду справи.
Сторінку підготувала Тетяна НІКОЛАЄВА
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 15 (407) 12-18 квітня 2003 р.