Комплексність дій - визначальний чинник вирішення
проблем ліквідації заборгованності із заробітної плати
Завершився рік. Дніпропетровщина, як один з основних
промислово-фінансових регіонів України, зробила вагомий внесок в
економічне зростання держави. Поліпшилися загальні макроекономічні
показники роботи, виконано бюджет області, значно підвищився
рівень середньої заробітної плати, досягнуто загального зростання
обсягів виробництва.
Однак, попри позитивні зрушення в економіці, залишається дуже
серйозною проблема ліквідації заборгованості із заробітної плати
суб'єктами господарювання всіх форм власності. Зазначимо, що
заборгованість перед працівниками бюджетних установ області
практично ліквідовано. Несвоєчасні виплати мали місце здебільшого
в установах, що фінансуються із місцевих бюджетів: у школах,
лікарнях заробітна плата виплачувалась один раз на місяць (за
ст.115 КЗпП ( 322-08 ) її зобов'язані виплачувати не рідше як два
рази на місяць).
Загальну тенденцію можна охарактеризувати як нестабільну, але
небезнадійну. Борг із заробітної плати торік зменшено на суму
близько 45 млн.грн. Чисельність штатних працівників, яким
своєчасно не виплачувалася заробітна плата, зменшилась на 72 тис.
осіб.
Серед чинників, що призводять до несвоєчасної виплати
зарплати, можна назвати кілька найбільш показових з огляду на
сучасну економічну ситуацію.
Перша група чинників - організаційно-правові. Попри загалом
благополучний стан підприємств, наявність прибутків від виробничої
діяльності, деякі власники безпідставно порушують Закон України
"Про оплату праці" ( 108/95-ВР ). Заробітну плату і компенсацію не
виплачують упродовж кількох місяців, тоді як поповнюються статутні
фонди, купуються автомобілі і оргтехніка, витрати на послуги
мобільного зв'язку сягають сотень тисяч гривень.
ВАТ "Дніпропетровський трубний завод", маючи щомісячні
надходження на рахунок підприємства протягом 2002 р. у середньому
6,7 млн.грн., за місячного фонду оплати праці з нарахуваннями 3,15
млн., не може погасити заборгованість із заробітної плати за два
місяці.
Незважаючи на надані великі повноваження голові правління ВАТ
"Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського", згідно зі
статутом підприємства, маючи реальну можливість виплатити борги із
заробітної плати, уникає від їх виплати без будь-яких офіційних
пояснень.
Аналогічна ситуація і на ВАТ "Дніпрометиз", "Нікопольський
південно-трубний завод", ТОВ "Енергобуд". Це пояснюється
небажанням нових власників виплачувати заробітну плату найманим
працівникам, розглядаючи її як витрати, що зменшують прибуток
підприємств.
Відсутність колективних договорів, порушення під час їх
укладення та реєстрації, недодержання принципу рівностороннього
партнерства, конструктивності, взаємної відповідальності сторін,
нерішучість профспілкових органів у відстоюванні законних прав
найманих працівників через залежність від адміністрації власника,
правова необізнаність значної частини населення, найбільш повно
характеризує цю групу чинників.
Має місце слабкість ланки управлінь праці та соціального
захисту на місцях щодо моніторингу трудових ресурсів, стану
розрахунків із заробітної плати із найманими працівниками для
оперативного втручання в ситуацію.
Недостатньо ефективною є робота судової системи і виконавчої
служби, котрі не забезпечують повною мірою додержання принципу
невідворотності покарання за допущені порушення.
Причиною порушень є також недосконалість деяких норм
законодавчих актів. Так, нормою ст.24 Закону України "Про оплату
праці" ( 108/95-ВР ) передбачено, що терміни виплати заробітної
плати на підприємствах, в установах та організаціях встановлюються
в колективному договорі, що укладається на виробничому рівні між
власником та найманими працівниками. Водночас от. 15 цього Закону
допускається можливість ухилення власника від укладення
колективного договору шляхом погодження умов оплати праці з
уповноваженим на представництво трудовим колективним органом. Тому
виникає питання з приводу того, з якого моменту відраховувати час
порушення термінів виплати заробітної плати під час нарахування
сум компенсації за її затримання, якщо колективний договір на
підприємстві не укладено.
Перевірками з'ясовано, що на підприємствах недержавної форми
власності та суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними
особами грубо порушуються норми ст.26-28 КЗпП України ( 322-08 )
щодо додержання терміну випробування під час прийняття на роботу.
З огляду на це працюючі, яким нібито було встановлено під час
прийняття на роботу термін випробування, після його закінчення
залишаються без унесених до трудової книжки відомостей про роботу
і виплати заробленого.
Серед економіко-фінансових чинників другої групи, що
впливають на своєчасність виплати зарплати, можна назвати
прорахунки під час реструктуризації підприємств, планування та
управління ними, наявність свідомо "непідйомних" підприємств, що
підлягають санації, але рішення щодо них вчасно не приймаються,
від чого програють усі, передовсім незахищені працівники.
Дефіцит обігових коштів підприємств, високі ставки
банківських кредитів, низькі інвестиції у виробництво вітчизняних
банків, практика несвоєчасного повернення або неповернення ПДВ
мають негативний, дестабілізуючий вплив на фінансовий стан
підприємств.
Для ухилення від сплати податків деякі підприємці
послуговуються різними злочинними схемами приховування прибутків.
Попри запровадження персоніфікованого обліку пенсійних внесків на
деяких підприємствах продовжують виплачувати заробітну плату в
"конвертах". Така виплата не підпадає під дію державних гарантій,
вона, як правило, виплачується в довільних розмірах. Такі випадки
неодноразово зафіксовано під час приймання громадян.
До інших чинників, що призводять до порушень, можна віднести
штучне створення ситуації, коли загалом благополучне підприємство
підводять під процедуру банкрутства. Законом України від
29.11.2001 р. N 2864-III ( 2864-14 ) "Про введення мораторію на
примусову реалізацію майна" передбачено запровадження мораторію на
примусову реалізацію майна підприємств, у статутних фондах яких
частка держави становить не менш як 25%. Більшість підприємств
гірничо-металургійного комплексу області, котрі мають у своїх
статутних фондах частку державної власності, як правило,
зловживають нормами цього Закону і в судовому порядку порушують
справу про банкрутство. Проте не вся інформація в разі оголошення
справи про банкрутство друкується в центральних виданнях ("Голос
України" та "Урядовий кур'єр"). Унаслідок таких дій керівників
бюджетоутворюючих підприємств потерпають працівники організацій,
які не можуть своєчасно одержати заробітну плату, бо замовники не
розраховуються за укладеними договорами. Фактично
гірничо-металургійна галузь народного господарства України є
однією з найприбутковіших у державі, і немає жодних суттєвих
підстав для визнання підприємств галузі банкрутами.
Іноді власники підприємств, зловживаючи нормами ст.7 Закону
України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), створюють на базі
своїх основних засобів філії, дочірні підприємства, інші
відокремлені структурні підрозділи. Дочірнім підрозділам
передаються на баланс усі основні засоби, боргові ж зобов'язання,
в тому числі перед бюджетом і працівниками із заробітної плати
залишаються на основному підприємстві і надалі призводять до його
банкрутства. Водночас відповідно до п.З ст.15 названого Закону
трудовий колектив державного та іншого підприємства, де частка
держави або місцевої ради народних депутатів у вартості майна
становить понад 50%, має право брати участь у вирішенні питання
про виділення із складу підприємства одного чи кількох структурних
підрозділів для створення нового підприємства. Але здебільшого цих
вимог не додержуються.
Як бачимо, останніми роками у сфері трудових відносин
накопичено чимало негативного, що гальмує подальший поступальний
рух. Серед шляхів подолання передумов виникнення порушень трудових
прав найманих працівників на загальнодержавному рівні - потреба
доопрацювання і уточнення норм деяких законодавчих актів трудового
права, котрі уможливлювали б невизначеність або подвійне розуміння
однієї й тієї самої норми, сприяли поліпшенню державного
регулювання оплати праці. Найбільше це стосується законів "Про
оплату праці" ( 108/95-ВР ), "Про колективні договори та угоди"
( 3356-12 ), "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ), та підзаконних нормативних
актів, якщо ухвалюються на рівні уряду України. Слід доопрацювати
закони України "Про підприємства в Україні", "Про господарські
товариства в Україні" щодо розподілу зобов'язань між основним
підприємством і його філією, дочірніми та іншими структурними
підрозділами з метою забезпечення соціальної захищеності працюючих
у разі реорганізації, перепрофілювання та ліквідації підприємства.
Під час реєстрації нових дочірніх підприємств в органах
державної виконавчої влади і місцевого самоврядування потрібно
забезпечити контроль за наявністю економічного обгрунтування
проведених реорганізацій, погодженого з уповноваженим на
представництво від трудового колективу органом, розглянути питання
про можливість внесення змін до ч.З ст.15 Закону України "Про
оплату праці" ( 108/95-ВР ) щодо забезпечення першочерговості
виплати заробітної плати.
Доцільним є розширення кола повноважень органів, що
наглядають за додержанням законодавства про оплату праці,
поліпшення матеріального заохочення їхніх працівників, що
зумовлено потребою вивчення причин, котрі спричинюють порушення
названих норм, упорядкування роботи цих органів з метою усунення
дублювання їхніх функцій і підвищення відповідальності.
На сучасному етапі державне регулювання трудових відносин
уступає договірному регулюванню, що зумовлено прагненням України
увійти до Європейського Союзу. Зважаючи на це, а також на
недостатній рівень правової освіти населення, в деяких випадках зі
сторони роботодавців, які мають у своїй власності засоби
виробництва, часто трапляються зловживання, котрі стають можливими
через недосконалість чинного законодавства за відсутності в ньому
відповідальності за порушення норм деяких законів. Так, приміром,
у практиці наглядової діяльності посадові особи інспекції не мають
зі сторони адміністрації підприємств належної підтримки і сприяння
виконанню своїх службових обов'язків під час проведення перевірок,
передбачених "Положенням про Державний департамент нагляду за
додержанням законодавства про працю", затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 29.11.2000 р. N 1771
( 1771-2000-п ). Своїми діями керівництво деяких підприємств
прагне приховати суттєві порушення законодавства про працю,
уникнути відповідальності.
Найбільш грубими щодо посадових осіб інспекції були дії
керівників ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод
ім. Петровського", НВО "Концерн "Магнезит", ТОВ "Фірма
"АВІАС-2000", ПП фірма "Лідер". Як правило, інспекція виявляє
порушення трудового законодавства на таких підприємствах лише за
участю залучених до перевірок органів МВС і прокуратури з усіма
обтяжувальними для порушників наслідками.
За останні два роки законодавчою владою України ухвалено
більш жорсткі заходи відповідальності за порушення вимог трудового
законодавства до посадових осіб. Проте в жодному документі чинного
законодавства не порушується питання про доцільність
функціонування підприємства, де грубо порушуються вимоги трудового
законодавства не з вини керівництва, а через помилки, зроблені на
стадії заснування підприємства.
Тому доцільно внести зміни до чинного законодавства, котрими
передбачити припинення діяльності підприємства не лише за бажанням
власника, а й за ініціативою держави в разі неефективної його
роботи. Найбільше це стосується підприємств, що не додержуються
встановлених термінів виплати заробітної плати. Потрібно
розглянути питання про внесення змін до Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) щодо обов'язкового проведення
аудиту у всіх випадках реорганізації підприємств та в разі
виникнення заборгованості з виплати заробітної плати терміном
понад два місяці. На державному рівні слід, нарешті,
проаналізувати причини, котрі заважають примусовому виконанню
судових рішень щодо стягнення боргів із заробітної плати,
Прискорити ухвалення, узгодження з іншими нормативними актами та
набрання чинності нового Трудового кодексу.
На жаль, масові порушення трудового законодавства нині стали
недоброю звичкою. У свідомості людей невчасне одержання заробітної
плати закріпилося як фатальний невідворотний факт. Боротьба з цим
ганебним для суспільства явищем ведеться на всіх рівнях виконавчої
влади та місцевого самоврядування "зверху-вниз" і переважно
адміністративними методами. Як переконує практика, досягнути
вагомих результатів чисто адміністративне неможливо. Центр ваги
цієї роботи має знаходитися "внизу", на рівні міста, селища,
району. Безумовно, керівник органу виконавчої влади відповідає за
результати функціонування територіальної одиниці, але не завжди
для вирішення передовсім проблеми заборгованості із заробітної
плати перевага надається економічним і юридичним методам впливу на
суб'єктів цього процесу із залученням потенціалу науки, коли через
прогнозування, економічний аналіз становища, що склалося, можна
одержати найповнішу оцінку ситуації в найкоротші терміни, уникнути
помилок під час ухвалення рішень і запобігти негативним наслідкам.
Наявні власні можливості і інструменти використовуються не в
повному обсязі. Підвищення рівня ухвалених управлінських рішень,
від низових ступенів і вище, можливе за умови впровадження низки
заходів, починаючи з кадрового менеджменту і закінчуючи розробками
комплексних програм розвитку територій, їх експертизи,
впровадження нових моделей управління. Проблема багатофакторна,
різнопланова, її вирішення передбачає використання максимуму
ресурсів і одночасності її відпрацювання.
Лише за умови запровадження нових підходів до вирішення
проблеми, насамперед боротьби з причинами, що призводять до
порушень, а не з їхніми наслідками, спільно зможемо забезпечити
право людини, проголошене ст.43 Конституції України
( 254к/96-ВР ), на своєчасне одержання винагороди за працю.
М.КІЛОЧОК, начальник Територіальної державної інспекції праці
- Головний державний інспектор праці у Дніпропетровській області
"Праця і зарплата", N 7 (347), лютий 2003 р.