Цивільний позов у кримінальній справі може бути пред'явлений як під час попереднього слідства й дізнання, так і під час судового розгляду справи, але обов'язково до початку судового слідства, оскільки пред'явлення позову в процесі чи після дослідження доказів у суді першої інстанції ускладнює або ж навіть унеможливлює доказування підстав і розміру заявленого позову. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, або особа, цивільний позов якої залишився без розгляду судом, що вирішив кримінальну справу, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. Відповідне право зберігається також у разі: відмови в порушенні кримінальної справи чи її закриття внаслідок акта амністії або примирення потерпілого з обвинуваченим (п. 4 та п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК); звільнення особи від кримінальної відповідальності й від покарання через зміну обстановки (ст. 7 КПК); закриття справи у зв'язку з дійовим каяттям обвинуваченого, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, передачею особи на поруки колективу підприємства, установи, організації чи закінченням строків давності (ст. 71 КПК). Але слід зауважити, що, оскільки цивільний позов може бути предметом розгляду або в порядку цивільного судочинства, або в кримінальній справі, то відмова в позові у кримінальному процесі позбавляє позивача права звертатися з цим самим позовом у порядку цивільного судочинства, так само, як і навпаки — відмова в позові у порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права звертатися з тим самим позовом у кримінальній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 КПК, вжиття заходів до забезпечення можливого чи пред'явленого цивільного позову, обумовленого злочином, є обов'язком слідчих органів, прокурора і суду. Заходи забезпечення цивільного позову — це вчинювані згідно з передбаченими у законі підставами й у встановленій процесуальній формі дії органів дізнання, прокурора і суду із розшуку, виявлення і вилучення цінностей та накладення арешту на майно обвинуваченого (підозрюваного) або осіб, які за законом несуть матеріальну відповідальність за його дії, з метою відшкодування завданої потерпілому та цивільному позивачу матеріальної і моральної шкоди. Для забезпечення цивільного позову в кримінальному процесі можуть бути вжиті такі заходи:
Вилучення предметів посягання, цінностей, нажитих злочинним шляхом, та іншого майна може здійснюватися у процесі обшуку, виїмки, отримання витребуваних предметів та документів, або під час їх добровільної видачі учасниками процесу.
При постановленні вироку суд вирішує, чи підлягає задоволенню цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений (п. 7 ст. 324 КПК). При цьому суд виходить із факту встановлення винності підсудного у вчиненні злочину, нанесенні збитків потерпілому, заподіянні збитків безпосередньо тим злочином, що вчинив підсудний. З огляду на це, рішення за цивільним позовом про відшкодування збитків суд приймає після того, як вирішить загальні питання щодо обвинувачення та визначення покарання.
Підстави, умови, обсяг і спосіб відшкодування шкоди визначаються згідно з нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, юридичним особам, державі.
При постановленій обвинувального вироку суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1 ст. 328 КПК).
У випадках задоволення цивільного позову щодо кількох підсудних суд повинен визначити у вироку, у формі якої відповідальності — часткової чи солідарної — вони повинні відшкодовувати збитки. Згідно з ч. 2 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31. 03. 1989 р. "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" (далі — Постанова Пленуму), солідарну відповідальність щодо відшкодування шкоди, завданої злочином, несуть лише особи, діяння яких були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій.
Якщо злочин вчинили кілька осіб, то на них слід покласти солідарну відповідальність тільки за заподіяну шкоду у епізодах злочину, в яких встановлено їх спільну участь. При притягненні до кримінальної відповідальності в одній справі, але за самостійні злочини, не пов'язані спільним наміром, особи несуть часткову, а не солідарну відповідальність, так само, як і особи, одних з яких засуджено за корисливі злочини, наприклад, за розкрадання, а інших — за халатність, незважаючи на те, що дії останніх об'єктивно сприяли першим у вчиненні злочину.
Пленум Верховного Суду звернув увагу на те, що у випадках, коли шкоду заподіяно спільними діями підсудного та іншої особи, кримінальну справу щодо якої було закрито з підстав, передбачених п. 2—10 ч. 1 ст. 6, ст. 7—10 КПК, суд покладає на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду в повному розмірі та роз'яснює цивільному позивачу право пред'явити в порядку цивільного судочинства до особи, справу щодо якої закрито, позов про відшкодування шкоди солі-дарно із засудженим.
Якщо матеріальну шкоду заподіяно підсудним спільно з іншою особою, справу щодо якої виділено в окреме провадження, суд покладає обов'язок відшкодувати шкоду у повному розмірі на підсудного. При винесенні в наступному обвинувального вироку стосовно особи, справу про яку було виділено в окреме провадження, суд має право покласти на неї обов'язок відшкодувати шкоду солі-дарно з раніше засудженим (п. 8 Постанови Пленуму).
Покладаючи на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду, суд має керуватися загальним правилом про те, що шкода, заподіяна злочином, піддягає відшкодуванню у повному обсязі. Суд може зменшити розмір відшкодування заподіяної шкоди (як матеріальної, так і моральної) лише з підстав, передбачених законодавством (ст. 137 КЗпП або ст. 454 ЦК), з наведенням у вироку відповідних мотивів. Так, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України (далі — судова колегія ВСУ) ухвалою від 05.08.1999 р. змінила вирок Стрийського районного суду Львівської області від 12. 01. 1999 р. у частині вирішення цивільного позову про відшкодування шкоди, оскільки при вирішенні даного питання районний суд усупереч вимогам ст. 454 ЦК та роз'ясненням, що містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31. 03. 1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немай нової) шкоди", не врахував усіх пом'якшуючих відповідальність обставин, зокрема тих, які характеризують ступінь вини підсудного Г. та його майновий стан, й постановив стягнути з нього на відшкодування моральної шкоди.7 тис. грн. Як було встановлено, Г. позитивно характеризується, вперше притягується до кримінальної відповідальності, злочин, за який його засуджено, вчинив з необережності, щиро розкаявся у вчиненому. Він є батьком двох неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні й вихованні, і, крім того, має на утриманні матір-інваліда похилого віку та дружину, яка ніде не працює. Із матеріалів справи вбачається до того ж, що Г. має захворювання, лікування яких вимагає відповідних витрат. Заробітна плата його становить 91 грн., тому з урахуванням призначеної міри покарання та визначених судом стягнень виконання вироку в частиш відшкодування моральноЬшкоди у зазначеному розмірі є нереальним. Зважаючи на наведеш обставини та недостатнє обгрунтування судом розміру стягнень на відшкодування моральної шкоди, судова колегія ВСУ зменшила його до 2 тис. грн. ("Рішення Верховного Суду України", 2000 р.).
Однак, якщо шкода заподіяна злочинними діями засудженого, вчиненими з корисливою метою, то її розмір зменшенню не підлягає.
Визначаючи суму, яка підлягає стягненню із засудженого або з цивільного відповідача, суд повинен зарахувати суми, що добровільно передані цивільному позивачу до постановлення вироку, а також вартість поверненого йому майна (ч. 1 п. 16 Постанови Пленуму).
При виправданні підсудного суд:
Якщо цивільний позивач або його представник не з'являться в судове засідання, то суд залишає цивільний позов без розгляду, при цьому за потерпілим зберігається право пред'явити позов у порядку цивільного судочинства. Однак суд вправі за клопотанням цивільного позивача розглянути цивільний позов за його відсутності, а у випадках, коли позов підтримує прокурор або коли він заявлений юридичною особою, можливий розгляд судом незалежно від явки цивільного позивача або його представника. Неявка цивільного відповідача або його представника у судове засідання не є перешкодою для розгляду цивільного позову.
На жаль, суди іноді не враховують, що згідно зі статтями 291 та 328 КПК цивільний позов при постановленні вироку може бути залишений без розгляду лише у випадках виправдання підсудного за відсутністю складу злочину або неявки цивільного позивача чи його представника в судове засідання. Наприклад, в узагальненні Верховного Суду України від 01. 11. 1999 р. зазначено, що Одеський обласний суд, постановивши обвинувальний вирок від 27. 12. 1995 р. щодо X., цивільні позови залишив без розгляду, при цьому у вироку послався на те, що вони належним чином не оформлені, а сторони були учасниками незаконних валютних операцій, хоча ця обставина не мала значення для розгляду заявлених позовів ("Вісник Верховного Суду України". — 1999 р., №5).
Згідно з ч. 5 ст. 334, ст. 335 КПК у мотивувальній частині як обвинувального, так і виправдувального вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а у резолютивній — рішення про цивільний позов. Задовольняючи цивільний позов, суд вправі одночасно до набрання вироком законної сили вжити заходів щодо забезпечення позову, якщо цих заходів не було вжито раніше (ст. 329 КПК).
Цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники мають право подати апеляцію щодо вироку суду лише у частині, що стосується вирішення цивільного позову (п. 7, п. 10 ст. 348 КПК). Підсудний та його захисник, потерпілий та його представник, прокурор не мають обмежень у частиш цивільного позову при апеляційному оскарженні. Вирок у частині цивільного позову також може бути оскаржений і у касаційному порядку (ст. 384 КПК).
У силу специфіки кримінального процесу, цивільний позов у кримінальній справі має деякі відмінності від позову в порядку цивільного судочинства, а саме:
Завданням кримінального процесу є не лише встановлення винного у вчинені злочину та його покарання, а й усунення наслідків злочину, у тому числі й пов'язаних із порушенням майнових та особистих немайнових прав громадян, а також підприємств, установ, організацій, а цивільний позов у кримінальній справі є одним із засобів, спрямованих на усунення чи компенсацію злочинних наслідків у вигляді майнової, моральної або фізичної шкоди.