Проектом Податкового кодексу України, прийнятим Верховною Радою України
у другому читанні, передбачено справляння таких ресурсних
платежів: плати за користування надрами; збору за використання
радіочастотного ресурсу України; плати за спеціальне
водокористування; плати за спеціальне використання лісових
ресурсів; екологічного збору; ресурсної ренти; транзитної
ренти.
Порівняно з чинним переліком ресурсних платежів, визначених
Законом № 1251-XII, проект Податкового кодексу вводить
до системи оподаткування транзитну ренту і виводить
із системи оподаткування збір за геологорозвідувальні
роботи, виконані за рахунок державного бюджету. Крім
цього, у проекті Податкового кодексу збір за використання
радіочастотного ресурсу віднесено до платежів за спеціальне
використання природних ресурсів, а назву «рентні платежі»
змінено на «ресурсна рента».
Характерним для проекту Податкового кодексу є збереження
та вдосконалення діючого підходу до визначення порядку
справляння ресурсних платежів та встановлення їх нормативів.
Водночас проект Кодексу уніфікує та упорядковує сплату
ресурсних платежів, бюджетну належність, відповідальність
за їх повне і своєчасне внесення до бюджетів, систематизує
загальноприйняті звільнення від їх сплати.
Проектом Податкового кодексу України визначаються платники
та об’єкти оподаткування ресурсними платежами з одночасним
делегуванням Кабінету Міністрів України права встановлювати
нормативи та порядок справляння цих платежів.
Для плати за користування надрами платниками визначено
тих суб’єктів підприємницької діяльності, які видобувають
корисні копалини та використовують надра у цілях, не
пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Отже, об’єктами
оподаткування цією платою є фактично видобуті (погашені)
балансові та позабалансові запаси корисних копалин і
розмір ділянки надр, що надається у користування або
використовується у цілях, не пов’язаних з видобуванням
корисних копалин.
Платниками збору за використання радіочастотного ресурсу
України визначено фізичних та юридичних осіб, які є
користувачами радіочастотного ресурсу. Відповідно об’єктом
оподаткування збором є ширина смуги радіочастотного
ресурсу України.
Платниками плати за спеціальне водокористування визначено
тих, хто використовує водні ресурси (крім тих, що використовують
воду виключно для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних
потреб) та користується водами для потреб гідроенергетики
та водного транспорту. Враховуючи вищезазначене, об’єктом
оподаткування збором є фактично використана вода як
з водних об’єктів, так і одержана від інших водокористувачів,
а також пропущена вода через турбіни для потреб гідроенергетики
і місце-доба та тоннаж-доба для водного транспорту.
Плату за спеціальне використання лісових ресурсів сплачують
ті суб’єкти господарювання, які здійснюють постійне
або тимчасове лісокористування в Україні. Об’єктом оподаткування
для них є обсяги заготовлених деревини, живиці, другорядних
лісових матеріалів, продуктів побічного використання
та площі окремих земельних ділянок лісового фонду.
Платниками екологічного збору визначено забруднювачів
довкілля — тих, хто здійснює викиди забруднюючих речовин
в атмосферне повітря стаціонарними і пересувними джерелами
забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти,
а також розміщення відходів. Об’єктом обчислення збору
є обсяги забруднення — обсяги викидів забруднюючих речовин
в атмосферне повітря стаціонарними і пересувними джерелами
забруднення, скидів забруднюючих речовин у водні об’єкти
та розміщення відходів.
Відмітною ознакою від чинної системи оподаткування є
визначення ресурсної ренти, яку пропонується справляти
не тільки за відпущені нафту і природний газ, що видобуваються
в Україні, а за фактично оплачені (компенсовані будь-яким
іншим шляхом) платниками ресурсної ренти та(або) передані
ними для переробки на давальницьких умовах чи передані
без компенсації як нафту і природний газ, так й інші
корисні копалини (за переліком, визначеним Кабінетом
Міністрів України), видобуті в межах території України,
її континентального шельфу і виключної (морської) економічної
зони.
Замість установлених законами України про Державний
бюджет України на відповідний рік відрахувань від плати
за транзит (транспортування) природного газу, нафти,
аміаку проектом Податкового кодексу пропонується запровадити
транзитну ренту. Транзитну ренту пропонується справляти
за обсяги мінеральної сировини та(або) продуктів її
переробки, що транспортуються трубопровідним транспортом
через територію України. При цьому перелік видів мінеральної
сировини та продуктів її переробки, що є об’єктом оподаткування,
повинен визначатися Кабінетом Міністрів України.
Проектом Кодексу передбачено встановити місячний базовий
податковий (звітний) період для ресурсної і транзитної
ренти і квартальний базовий податковий (звітний) період
— для інших ресурсних платежів. Характерно, що за спеціально
уповноваженими органами в галузі природокористування
закріплено функції контролю за обсягами використання
природних ресурсів, що є об’єктом обчислення відповідних
ресурсних платежів. Податкові органи зобов’язані контролювати
правильність обчислення ресурсних платежів, повноту
і своєчасність їх внесення до бюджетів.
Дискусії щодо розділів проекту Податкового кодексу України
в частині ресурсних платежів було зосереджено навколо
того, що проектом Кодексу передбачається делегування
Кабінету Міністрів України права встановлювати ставки
транзитної і ресурсної ренти, платежів за спеціальне
використання природних ресурсів (надра, воду, ліс, радіочастоти)
та екологічного збору. Потрібно наголосити, що проектом
Кодексу чітко визначено об’єкти та суб’єктів (платників)
оподаткування ресурсними і рентними платежами. Кабінетом
Міністрів України з прийняттям Податкового кодексу розроблятимуться
відповідні постанови, якими затверджуватимуться порядки
справляння ресурсних платежів та їх нормативи (ставки,
коефіцієнти). Таке право, надане Кабінету Міністрів
України, не є нововведенням Податкового кодексу.
Народні депутати України всіх скликань свого часу небезпідставно
формували єдиний підхід до оподаткування платежами за
природні ресурси. Так, Законом № 1264-ХІІ — основним
Законом у галузі охорони довкілля (статті 43 і 44),
Лісовим кодексом України (статті 89 і 90), Кодексом
України про надра (статті 30 та 33), Водним кодексом
України (статті 30 і 31) встановлено, що нормативи зборів
за забруднення навколишнього природного середовища і
за використання природних ресурсів (воду, ліс, надра),
а також порядок їх справляння встановлюються Кабінетом
Міністрів України.
У зв’язку з прийняттям Закону № 171-ХІV Верховна Рада
України постановою № 363-ХІV підтверджує, що справляння
зазначених платежів здійснюється в порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України відповідно до законів України.
Статтею 24 Закону № 1770-ІІІ Верховна Рада встановлює,
що ставки зборів за використання радіочастотного ресурсу
визначаються Кабінетом Міністрів України.
Верховною Радою України четвертого скликання затверджено
Державний бюджет України на 2003 рік на базі чинного
законодавства, тобто фактично на базі затверджених Кабінетом
Міністрів України ставок ресурсних платежів.
Такий підхід до встановлення ставок ресурсних платежів
саме урядом цілком обгрунтований.
Потрібно врахувати, що переважно ставки ресурсних платежів
визначаються не у відносних величинах (не у відсотках),
які підлягають порівняно простому економічному аналізу
та постійні в часі, а в абсолютних величинах (у гривнях)
на одиницю використання природних ресурсів.
Так, наприклад, для розрахунку плати за користування
надрами для видобування корисних копалин використовуються
базові та диференційовані нормативи. Відповідно до постанови
№ 1014 нормативи плати встановлюються для кожного виду
корисних копалин (групи корисних копалин, близьких за
призначенням) як базові з подальшою їх диференціацією
залежно від геологічних особливостей та умов експлуатації
родовищ. На сьогодні диференціацію нормативів плати
проведено для підземної мінеральної води, золоторудної
(золотополіметалічної) сировини корінних родовищ, золоторудної
сировини розсипних родовищ, бурштинової руди, титанової
та титано-цирконієвої руди. Диференціація нормативів
плати за користування надрами в розрізі корисних копалин
триває.
Базові нормативи плати затверджено постановою № 1014
і наводяться у додатку до цієї постанови. Вони є абсолютними
(фіксованими) величинами у гривнях до одиниці видобутих
чи погашених балансових та позабалансових корисних копалин
і відносними величинами у відсотках до вартості мінеральної
сировини чи продукції її переробки — для четвертої групи.
Наприклад, норматив плати за видобування однієї тонни
нафти становить 1,64 грн. (тобто 1,64 грн./т), за погашення
однієї тонни вугілля кам’яного — 0,27 грн., за видобуток
сировини ювелірної (дорогоцінного каміння, топазу, моріону
тощо) норматив плати становить 5 відсотків вартості
її видобутку.
Зауважимо, що родовища мінеральних підземних вод класифіковано
за категоріями у додатку 2 до постанови № 456. До першої
категорії віднесено 12 родовищ унікальних мінеральних
підземних вод, до другої категорії віднесено 12 родовищ
рідкісних вод і до третьої — всі інші родовища.
Розмір диференційованого нормативу плати зростає із
підвищенням категорії родовища (від третьої до першої)
та збільшенням інтенсивності видобування. Так, наприклад,
при видобутку природної столової води з інтенсивністю
до 100 м3 на добу на родовищі, віднесеному
до третьої категорії, норматив плати становить 3 грн.
за м3; при видобутку цієї ж води із зазначеною
інтенсивністю на родовищі першої категорії норматив
плати збільшується вдвічі та становить 6 грн. за м3;
при видобутку цієї води на родовищі першої категорії
з інтенсивністю понад 200 м3 на добу норматив
збільшується втричі порівняно з початковими умовами
і становить 9 грн. за м3.
За видобування корисних копалин понад установлену квоту
(ліміт) плата справляється у подвійному розмірі. Це
саме правило діє також і при видобуванні підземних мінеральних
вод з тією особливістю, що й для зазначених вод, квота
(ліміт) встановлюється не для кожної групи вод окремо,
а для загального обсягу їх видобутку. У зв’язку з цим
для розрахунку плати за видобування мінеральних підземних
вод понад встановлену квоту (ліміт) необхідно застосовувати
середньозважені нормативи плати. Ці нормативи розраховуються
за загальним правилом визначення середньозваженої величини
і в загальному випадку для плати за користування надрами
при видобуванні мінеральних підземних вод середньозважений
норматив можна визначити за такою формулою:
Nсер. зв. = Sпл. / Vвид. = (V1 гр. х N1гр.
+ V2 гр. лік. закл. х N2 гр. лік.
закл. + V2 гр. пром. розл. х N2
гр. пром. розл. + V3 гр. х N3
гр.) / /(V1 гр. + V2 гр. лік.
закл. + V2 гр. пром. розл. + V3
гр.),
де Nсер. зв. — середньозважений норматив плати;
Sпл. — загальна сума плати;
Vвид. — загальний обсяг видобутку;
V1 гр. і N1 гр. — обсяг видобутку
і норматив плати природних столових вод;
V2 гр. лік. закл. і N2 гр. лік.
закл. — обсяг видобутку і норматив плати лікувальних
та лікувально-столових питних вод для внутрішнього використання,
спрямованих на потреби лікувального закладу;
V2 гр. пром. розл. і N2 гр. пром.
розл. — обсяг видобутку і норматив плати лікувальних
та лікувально-столових питних вод для внутрішнього використання,
спрямованих на промисловий розлив;
V3 гр. і N3гр. — обсяг видобутку
і норматив плати лікувальних вод для зовнішнього використання.
Гривневий вираз ставки ресурсного платежу формується
на базі багатьох чинників і показників, серед яких вид
забруднення (викиди в атмосферне повітря, скиди у водні
об’єкти, розміщення відходів), його безпечність і шкідливість
впливу, вид забруднюючої речовини, територія забруднення,
вид корисної копалини, що видобувається, її важливість,
цінність, геолого-економічні умови її видобування, вид
лісової породи, лісотаксовий пояс, розряд такси, вид
використання деревини, регіон використання водних ресурсів,
вид використання водних ресурсів (поверхневе чи підземне
користування водами для потреб гідроенергетики чи водного
транспорту).
Вище наведено тільки ті фактори, які лежать на поверхні,
помітні неозброєним оком, але й це не дає вичерпного
переліку ознак нормативів ресурсного платежу. Якщо врахувати
дані, якими користуються фахівці у відповідних галузях
природокористування при розробленні нормативів і ставок
ресурсних платежів, то кількість показників, які їх
формують, рахуватиметься не одиницями і не десятками,
а сотнями. Природно, що з плином часу, з постійною зміною
умов природокористування і стану довкілля, ці показники
підлягають перманентному коригуванню, що тягне за собою
необхідність періодичного коригування нормативів, ставок
та правил природокористування. Щоб збагнути динаміку
їх змін, адекватно і своєчасно реагувати на зміни умов
природокористування і стану довкілля, необхідно досконало
володіти фаховими знаннями у відповідній галузі природокористування:
знаннями лісника, гірника, водника, еколога тощо.
З іншого боку, за рахунок надходження коштів від платежів
за використання природних ресурсів в Україні здійснюється
фінансування природоохоронних заходів, передбачених
Конституцією України, іншими законодавчими актами, а
також визначених Президентом та урядом. Ці платежі мають
подвійне навантаження: по-перше, кошти від їх справляння
повинні спрямовуватися на фінансування комплексу заходів
щодо збереження і відтворення довкілля; по-друге, внаслідок
їх обчислення здійснюється контроль за обсягами використання
природних ресурсів, дотриманням встановлених лімітів
на використання природних ресурсів, викидів та скидів
забруднюючих речовин тощо.
У зв’язку з цим за зазначеними платежами приховується
їх важливість у виконанні ряду положень, затверджених
Конституцією України. Так, у сфері екологічного права
Конституція України (статті 13, 14 і 16) визначає, що
земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні
ресурси України є об’єктами права власності українського
народу. Від імені українського народу права власника
здійснюють органи державної влади та органи місцевого
самоврядування. Конституція визначає землю основним
національним багатством, що перебуває під особливою
охороною держави, і зобов’язує державу забезпечувати
екологічну безпеку та підтримувати екологічну рівновагу
на території України, долати наслідки Чорнобильської
катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, берегти
генофонд українського народу.
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати
як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду
через нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення
природно-ресурсного комплексу України. Відсутність ефективно
діючих правових, адміністративних та економічних механізмів
природокористування, нехтування вимогами охорони довкілля,
низький рівень екологічної свідомості суспільства призвели
до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення
поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження
у великих кількостях шкідливих відходів виробництва.
Однією з головних причин, що призвела до загрожуючого
стану довкілля, є відсутність як належного правового
та економічного механізмів, які стимулювали б розвиток
екологічно безпечних технологій та природоохоронних
систем, так і належного контролю за охороною довкілля.
Зазначені проблеми виходять далеко за межі Податкового
кодексу, тому не можуть бути вирішені на його сторінках,
адже перед ним стоять принципово інші завдання — регулювання
відносин економічного, податкового характеру і аж ніяк
не природоохоронного.
Складна екологічна ситуація визначає основні пріоритети
охорони навколишнього природного середовища і раціонального
використання природних ресурсів, серед яких формування
збалансованої системи природокористування, поліпшення
екологічного стану басейнів рік України та якості питної
води, формування ландшафтного різноманіття. Досягнення
цього передбачає вирішення таких завдань, як захист
і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження
і нераціонального використання, збереження і розширення
територій з природним станом ландшафту, підвищення стійкості
та екологічних функцій лісів, здійснення управління
водними ресурсами на основі басейнового принципу, впровадження
дійових економічних складових впливу на систему природокористування.
Витрати на реалізацію зазначених та інших природоохоронних
програм і заходів потребують значних коштів. Необхідно
докладати максимум зусиль для вдосконалення контролю
за раціональним використанням природних ресурсів, а
також цільовим використанням існуючих джерел фінансування
природоохоронних програм, які формуються насамперед
за рахунок платежів за спеціальне природокористування.
Земля, вода, надра, ліси та інші природні ресурси —
дар природи, їх кількість не збільшується. Тому враховуючи
принципову відмінність платежів за використання природних
ресурсів від інших податкових надходжень, а саме їх
цільове призначення для фінансування заходів з охорони
та поліпшення навколишнього природного середовища, запобігання
природних катаклізмів та катастроф, встановлення нормативів
платежів за спеціальне користування природними ресурсами
та порядку їх справляння повинно здійснюватися в особливому
режимі, тобто гнучко та оперативно залежно від зміни
груп територіальних факторів, оцінки екологічного стану
території, на якій знаходиться об’єкт надрокористування,
стану довкілля, політики держави щодо розвитку галузі
природокористування.
Світовий досвід однозначно підтверджує правильність
обраного шляху щодо оподаткування природних ресурсів
в Україні.
Щодо експлуатації родовищ нафти і газу, то у більшості
країн світу величина нормативів платежів, аналогічних
до українських рентних, встановлюється органами державної
влади з урахуванням багатьох факторів, серед яких світові
та регіональні ціни на нафту і газ, витрати на виробництво,
гірничо-геологічні умови розробки родовища, досягнуті
темпи видобутку нафти чи газу з родовища, політика держави
щодо розвитку видобувної та нафтогазової промисловості
і залучення іноземних кредитів тощо.
Як свідчить зарубіжний досвід, нормативи повинні носити
яскраво виражений диференційований характер.
В Україні диференційований підхід до встановлення розмірів
нормативів тільки започатковується і має перспективи
на подальший стрімкий розвиток, про що наголошувалося
вище.
Заслуговує найбільшої уваги досвід платного надрокористування
в Канаді. Правове регулювання ресурсокористування в
цій країні взагалі надано провінціям, які мають право
передачі своїх повноважень місцевим органам самоуправління.
Подібні принципи ресурсокористування прийнято також
у США й Австралії.
Потрібно врахувати також досвід країн ближнього зарубіжжя,
зокрема Російської Федерації, де порядок і умови справляння
платежів за користування надрами, акваторією і ділянками
морського дна визначено Положенням, затвердженим постановою
уряду РФ.
Виходячи з вищевикладеного, конче необхідні запропонований
проектом Податкового кодексу України перелік ресурсних
платежів, вдосконалення чинної системи оподаткування
ресурсними платежами, визначення у Кодексі платників
та об’єктів оподаткування ресурсними платежами, порядку
їх зарахування, базових податкових звітних періодів,
обов’язків та відповідальності платників, повноважень
податкових та природоохоронних органів, а також делегування
Кабінету Міністрів України права встановлювати нормативи
(ставки) ресурсних платежів та порядки їх справляння.