Статтею 57 Закону № 380-IV, яка складається з трьох
частин, передбачено нововведення в адмініструванні окремих
платежів.
Платежі, які відповідно до Закону № 380-IV зараховуються
до Державного бюджету України та місцевих бюджетів i
для яких законодавчо не визначено терміни їх сплати,
сплачуються щомісяця в порядку, визначеному Законом
№ 2181-III для платежів, що мають базовий (звітний)
період — календарний місяць.
Загальнодержавні та місцеві податки i збори (обов’язкові
платежі), для яких законодавчо не передбачено подання
податкових декларацій (розрахунків), подають щомісячні
розрахунки про належні до сплати суми обов’язкових платежів
у порядку, визначеному законодавством для обов’язкових
платежів із базовим (звітним) періодом — календарний
місяць.
Своєчасно не внесені до бюджетів суми цих платежів вважаються
податковим боргом i стягуються до бюджету в порядку,
визначеному законодавством.
Відповідно до пп. «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону
№ 2181-III податкові декларації подаються за базовий
податковий (звітний) період, що дорівнює календарному
місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків),
протягом 20 календарних днів, наступних за останнім
календарним днем звітного (податкового) місяця. Згідно
з пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-III платник податків
зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання,
зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом
10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного
граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст.
4 зазначеного Закону для подання податкової декларації.
Таким чином, частиною першою ст. 57 Закону № 2181-III
визначено, що платежі, для яких не встановлено строків
сплати, повинні сплачуватися платниками не пізніше 30
календарного дня, наступного за останнім календарним
днем звітного місяця.
Огляд законодавства, що регулює
порядок сплати деяких платежів, які зараховуються до
бюджетів
Доходи бюджету класифікуються як податкові надходження,
неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом,
трансферти (ст. 9 Бюджетного кодексу).
Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими
законами України загальнодержавні та місцеві податки,
збори та інші обов’язкові платежі. Неподаткові надходження
— доходи від власності та підприємницької діяльності,
адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного
та побічного продажу, надходження від штрафів i фінансових
санкцій, інші неподаткові надходження.
Податкові й неподаткові надходження є складовими доходів
державного та місцевих бюджетів, перелік яких визначено
статтями 29, 64, 66 i 69 Бюджетного кодексу.
Розмір та порядок зарахування податкових i неподаткових
надходжень визначається бюджетним законодавством, до
якого належать: Конституція України, Бюджетний кодекс,
Закон № 380-IV та інші нормативно-правові акти, що регулюють
бюджетні правовідносини, прийняті на підставі i на виконання
Бюджетного кодексу.
Відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу до складу доходів
Державного бюджету України, зокрема, належать окремі
загальнодержавні податки i збори, інші визначені законодавством
джерела. До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються
при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, згідно
зі ст. 69 Бюджетного кодексу належать місцеві податки
i збори, які зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування,
та ряд неподаткових платежів, зокрема плата за оренду
майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності,
інші надходження, передбачені законодавством.
Перелік загальнодержавних податків i зборів встановлено
Законом № 1521-XII. Встановлення i скасування податків
i зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних
цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються
Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної
Республіки Крим i сільськими, селищними, міськими радами
відповідно до цього Закону, інших законів України про
оподаткування (ст. 1 Закону № 1521-XII).
Наприклад, відповідно до Закону № 1521-XII до загальнодержавних
податків i зборів належать збір за забруднення навколишнього
природного середовища, збір за геологорозвідувальні
роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збір
за використання радіочастотного ресурсу.
Згідно з Порядком № 303 розрахунки збору за забруднення
навколишнього природного середовища, базовий податковий
(звітний) період для якого дорівнює календарному кварталу,
подаються платниками до органів державної податкової
служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім
календарним днем звітного (податкового) кварталу, за
місцем податкової реєстрації. Остаточний розрахунок
збору за звітний рік подається платниками до органів
державної податкової служби за місцем податкової реєстрації
платника протягом 40 календарних днів, наступних за
останнім календарним днем звітного року. Збір сплачується
платниками протягом 10 календарних днів, наступних за
останнім днем граничного терміну подання розрахунку
збору, за місцем податкової реєстрації.
Відповідно до Порядку № 115 розрахунки збору, базовий
податковий (звітний) період для якого дорівнює календарному
кварталу, подаються надрокористувачами протягом 40 календарних
днів, наступних за останнім календарним днем звітного
(податкового) кварталу, до органів державної податкової
служби за місцезнаходженням родовища корисних копалин.
Надрокористувач, зареєстрований в органах державної
податкової служби іншого району (міста), ніж місцезнаходження
родовища корисних копалин, що ним експлуатується, протягом
40 календарних днів, наступних за останнім календарним
днем звітного (податкового) кварталу, додатково подає
(надсилає) до органу державної податкової служби, в
якому його зареєстровано, копію розрахунку збору за
геологорозвідувальні роботи з відміткою органу державної
податкової служби, яка прийняла розрахунок. Збір сплачується
протягом 10 календарних днів, наступних за останнім
днем граничного строку подання розрахунку збору.
Надрокористувачі сплачують авансові квартальні внески
збору до 20 числа третього місяця звітного кварталу
i до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом,
у розмірі однієї третини суми збору, визначеної у попередньому
розрахунку.
Відповідно до ст. 25 Закону № 1770-III користувачі радіочастотного
ресурсу України до 15 числа кожного поточного місяця
сплачують місячний збір за його використання. Водночас
вони зобов’язані подавати до органів державної податкової
служби податкові декларації щомісяця протягом 20 календарних
днів, наступних за останнім календарним днем звітного
місяця (ст. 9 Закону № 380-IV). Згідно із Законом №
2181-III платник зобов’язаний самостійно сплатити суму
податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій
декларації, протягом 10 календарних днів, наступних
за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого
для її подання.
Враховуючи, що відповідно до ст. 9 Закону України №
380-IV користувачі радіочастотного ресурсу України зобов’язані
подавати до органів державної податкової служби податкові
декларації щомісяця протягом 20 календарних днів, наступних
за останнім календарним днем звітного (податкового)
місяця, то сплачувати збір їм необхідно протягом 30
календарних днів, наступних за останнім календарним
днем звітного (податкового) місяця.
Інші доходи, що підлягають зарахуванню до Державного
бюджету України відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу,
передбачено п. 30 ст. 2 Закону № 380-IV. Більш детальна
розшифровка показників дохідної частини Державного бюджету
України наводиться у додатках до цього Закону, які є
його невід’ємною частиною.
Так, у додатку 1 до Закону України № 380-IV визначено
показники згідно з бюджетною класифікацією та їх суми,
що надійдуть до державного бюджету у 2003 р. До переліку
цих показників, зокрема, належать плата за оренду цілісних
майнових комплексів та іншого державного майна (код
220800), суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну
державі, підприємству, установі, організації (230100),
плата за видачу ліцензій та сертифікатів (код 140602),
адміністративні штрафи та інші санкції (код 230300)
тощо. Перелічені платежі згідно з Бюджетним кодексом
класифікуються як неподаткові надходження.
Платежі, які підпадають під дію
статті 57 Закону України «Про Державний бюджет України
на 2003 рік»
Плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого
державного майна регулюється Законом № 2269-ХІІ, ст.
19 якого встановлено, що строки внесення орендної плати
визначаються у договорі.
Кабінету Міністрів України делеговано право визначити
Методику розрахунку i порядку використання орендної
плати для об’єктів, що перебувають у державній власності.
Методикою № 786 установлено розмір плати за оренду цілісних
майнових комплексів та іншого майна в частині, що належить
державному бюджету. Відповідно до Методики № 786 у разі
коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його
регіональне відділення чи представництво, орендна плата
за цілісні майнові комплекси державних підприємств та
за майно, що не ввійшло до статутного фонду господарського
товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації),
спрямовується до державного бюджету у повному обсязі,
а за нерухоме майно державних підприємств, організацій
та об’єкти житлового фонду, утримувані господарським
товариством, створеним у процесі приватизації (корпоратизації),
що не ввійшли до його статутного фонду, — 70%.
У разі коли орендодавцем майна є державне підприємство,
організація, то до державного бюджету спрямовується
30% орендної плати за цілісний майновий комплекс структурного
підрозділу підприємства, організації й нерухоме майно.
У разі оренди закріпленого за військовими частинами,
закладами, установами та організаціями Збройних Сил,
інших військових формувань рухомого та нерухомого військового
майна орендна плата згідно зі ст. 8 Закону № 1076-ХІV
спрямовується до державного бюджету.
Водночас до складу доходів місцевих бюджетів відповідно
до ст. 69 Бюджетного кодексу належить плата за оренду
цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній
власності. Методика розрахунку та порядок використання
орендної плати визначаються: для об’єктів, що належать
Автономній Республіці Крим — органами, уповноваженими
Верховною Радою Автономної Республіки Крим; для об’єктів,
що перебувають у комунальній власності — органами місцевого
самоврядування.
Відповідно до ст. 10 Закону № 2269-ХІІ істотними умовами
договору оренди, зокрема, є орендна плата з урахуванням
її індексації, виконання зобов’язань, відповідальність
сторін.
Згідно з Методикою № 786 у договорі оренди цілісного
майнового комплексу державного підприємства рекомендується
встановлювати що сплата орендних платежів має провадитися
щокварталу в 5-денний термін від дати, встановленої
для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів),
а за IV квартал — у 10-денний термін від дати, встановленої
для подання річного бухгалтерського звіту (балансу).
Платіжні документи на перерахування до бюджету або орендодавцеві
орендних платежів подаються платниками установам банку
до настання терміну платежу.
Таким чином, у законодавстві прямо не встановлено строків
сплати орендної плати до бюджетів, а лише рекомендується
їх встановлювати у договорах оренди.
Тому якщо у договорі оренди строки сплати орендної плати
за оренду державного та комунального майна не визначено,
ця плата повинна вноситися до Державного бюджету України
згідно зі ст. 57 Закону № 380-IV, не пізніше 30 календарного
дня, наступного за останнім календарним днем звітного
місяця.
Суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну державі,
підприємству, установі, організації, вносяться відповідно
до Закону № 217/95-ВР. Статтею 3 цього Закону встановлено,
що суми, стягнуті відповідно до статей 1 i 2 цього Закону,
спрямовуються насамперед на відшкодування збитків, завданих
підприємству, установі або організації, а решта перераховується
до Державного бюджету України.
Таким чином, строки перерахування до бюджету указаних
сум законодавством не визначено, i тому їх необхідно
вносити до Державного бюджету України згідно зі ст.
57 Закону № 380-IV — не пізніше 30 календарного дня,
наступного за останнім календарним днем звітного місяця.
Плату за видачу ліцензій встановлено Законом № 1775-III,
відповідно до ст. 14 якого орган ліцензування повинен
оформити ліцензію не пізніше ніж за 3 робочі дні з дня
надходження документа, що підтверджує внесення плати
за видачу ліцензії.
За видачу та переоформлення ліцензії, а також за видачу
копії та дубліката ліцензії плата зараховується до Державного
бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України (ст. 15 Закону № 1775-III), на рахунки територіального
органу державного казначейства № 3510 в установах Національного
банку України та № 2510 — в установах комерційних банків
(постанова № 1775).
Отже, плата за видачу ліцензій сплачується до отримання
ліцензії, тому недоплати по цьому платежу не повинно
бути. Винятком з цього правила є плата за видачу ліцензій
на виробництво i торгівлю спиртом етиловим, коньячним
i плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами.
Адміністративні штрафи
Види правопорушень, за вчинення яких накладаються адміністративні
штрафи, та органи, які уповноважені їх застосовувати,
визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення
(далі — КпАП).
Види інших санкцій, які застосовуються до правопорушників,
визначаються відповідними спеціальними законами.
Порядок зарахування до державного бюджету адміністративних
штрафів та інших санкцій визначається Бюджетним кодексом,
законами України про державний бюджет на відповідний
рік та іншими законами.
Згідно з Бюджетним кодексом усі види адміністративних
штрафів включаються до складу доходів Державного бюджету
України, крім штрафів, що накладаються виконавчими органами
відповідних рад, районними державними адміністраціями
або утвореними ними в установленому порядку адміністративними
комісіями.
Наприклад, відповідно до ст. 11 Закону № 509-ХІІ органи
державної податкової служби накладають адміністративні
штрафи на керівників та інших посадових осіб підприємств,
установ, організацій, винних у відсутності податкового
обліку або веденні його з порушенням установленого порядку,
неподанні або несвоєчасному поданні аудиторських висновків,
передбачених законом, а також платіжних доручень на
перерахування належних до сплати податків, зборів (обов’язкових
платежів), — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені особою,
яку протягом року було піддано адміністративному стягненню
за відповідне правопорушення, — від 10 до 15 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян. Ці штрафи зараховуються
до Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 307 КпАП штраф має бути сплачений
порушником не пізніш як через 15 днів з дня вручення
йому постанови про накладання штрафу, а в разі оскарження
або опротестування такої постанови — не пізніш як через
15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або
протесту без задоволення. У разі відсутності самостійного
заробітку в осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили
адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків
або осіб, які їх замінюють. Штраф, накладений за вчинення
адміністративного правопорушення, вноситься порушником
в установу Ощадного банку України, за винятком штрафу,
що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо
інше не встановлено законодавством України.
Отже, строки сплати адміністративних штрафів встановлено
КпАП, тому норми ст. 57 Закону № 380-IV не застосовуються.
Перелік місцевих податків i зборів визначено Законом
№ 1251-XII i Декретом № 56-93.
Місцеві податки i збори (обов’язкові платежі), механізм
справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими,
селищними, міськими радами відповідно до переліку i
в межах граничних розмірів ставок, установлених законами
України, крім збору за проїзд по території прикордонних
областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється
обласними радами (ст. 15 Закону № 1251-XII). При цьому
обов’язковими для встановлення сільськими, селищними
та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування
або умов, з якими пов’язане запровадження цих податків
i зборів, є:
комунальний податок;
збір за припаркування автотранспорту;
ринковий збір;
збір за видачу ордера на квартиру;
збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;
збір з власників собак.
Відповідно до ст. 19 Декрету № 56-93 місцеві податки
i збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування
в порядку, визначеному радами народних депутатів, якими
вони встановлюються.
Отже, положення рішень органів місцевого самоврядування
про встановлення відповідного місцевого податку чи збору
є обов’язковими до виконання на території відповідної
Ради при обкладанні місцевими податками i зборами.
Слід пам’ятати, що окремі місцеві збори сплачуються
до місцевих бюджетів нерегулярно, до здійснення певної
дії, як-то видачі дозволу. Це стосується зборів за видачу
ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення
об’єктів торгівлі. Такі збори повинні сплачуватися до
видачі дозволу (якщо, звісно, рішенням органу місцевого
самоврядування не встановлено іншого). Розрахунки у
таких випадках по зборах не подаються.
Окремі місцеві податки i збори сплачуються до місцевих
бюджетів регулярно безпосередніми їх платниками. Це
стосується податку з реклами, комунального податку,
збору за право використання місцевої символіки. У багатьох
випадках установлюються щомісячна або квартальна сплата
перелічених платежів i періодичність подання звітності.
Наприклад, рішенням органу місцевого самоврядування
встановлено, що розрахунок комунального податку подається
щокварталу протягом 40 календарних днів, наступних за
останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.
При цьому платник відповідно до рішення органу місцевого
самоврядування щомісяця до 15 числа наступного місяця
сплачує авансові внески комунального податку. Сума комунального
податку у повному обсязі, обчислена відповідно до розрахунку
за звітний квартал (з урахуванням фактично сплачених
авансових внесків за місяці цього кварталу), повинна
бути внесена платником відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3
ст. 5 Закону № 2181-III протягом 10 календарних днів,
наступних за останнім днем відповідного граничного строку,
передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-III
для подання податкової декларації, тобто протягом 50
календарних днів, наступних за останнім календарним
днем звітного кварталу.
Окремі місцеві податки i збори, такі як готельний, ринковий,
курортний збори та збір за парковку автомобілів, перераховуються
до місцевих бюджетів не безпосередніми їх платниками,
а уповноваженими на це організаціями. У багатьох випадках
установлюється щоденна або декадна сплата таких зборів
i щомісячна періодичність подання звітності.
Наприклад, рішенням органу місцевого самоврядування
встановлено, що ринковий збір перераховується до місцевого
бюджету щодня (щодекади), а розрахунок ринкового збору
подається протягом 20 календарних днів, наступних за
останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
При цьому платник відповідно до рішення органу місцевого
самоврядування щодня (щодекади) перераховує до місцевого
бюджету зібрані суми ринкового збору — авансові внески.
Сума збору у повному обсязі, обчислена відповідно до
розрахунку за звітний місяць (з урахуванням фактично
сплачених авансових внесків за дні (декади) цього місяця),
повинна бути внесена платником відповідно до пп. 5.3.1
п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-III протягом 10 календарних
днів, наступних за останнім днем відповідного граничного
строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону
№ 2181-III для подання податкової декларації, тобто
протягом 30 календарних днів, наступних за останнім
календарним днем звітного кварталу.
Таким чином, якщо у рішенні не визначено строків сплати
місцевих податків i зборів та/або строків подання розрахунків
до органів державної податкової служби, необхідність
подання яких є обов’язковою, то на процедури їх погашення
поширюється дія ст. 57 Закону № 380-IV.
Порядок стягнення до бюджету своєчасно
не внесених сум платежів
Виявлені за результатами актів документальних перевірок
платежі, суми яких не у повному обсязі внесено до бюджетів
згідно зі ст. 57 Закону № 380-IV, вважаються податковим
боргом i стягуються до бюджету в порядку, визначеному
законодавством.
Порядок погашення податкових зобов’язань встановлено
Законом № 2181-III. Відповідно до ст. 6 цього Закону
у разі коли сума податкового зобов’язання розраховується
контролюючим органом відповідно до ст. 4 цього Закону,
такий контролюючий орган надсилає платнику податків
податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава
для такого нарахування, посилання на норму податкового
закону, відповідно до якої було зроблено розрахунок
або перерахунок податкових зобов’язань, сума податку
чи збору (обов’язкового платежу), належного до сплати,
та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки
їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати
в установлений строк та граничні строки, передбачені
законом для оскарження нарахованого податкового зобов’язання
(штрафних санкцій за їх наявності).
Порядок направлення органами державної податкової служби
України податкових повідомлень платникам податків затверджено
наказом № 253.
У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму
податкового зобов’язання в установлені строки, податковий
орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Порядок направлення органами державної податкової служби
України податкових вимог платникам податків затверджено
наказом № 266.
При цьому слід врахувати, що згідно з податковим роз’ясненням № 465 перша податкова вимога направляється платнику
податку у разі виникнення податкового боргу по одному
з платежів у розмірі від 10 грн.
Перша податкова вимога формується не пізніше п’ятого
робочого дня від дати виникнення такого податкового
боргу по платежу, більшому ніж 10 грн., з обов’язковим
зазначенням усіх платежів, по яких рахується податковий
борг на дату формування, та їх загальної суми.
У разі несплати у строки, встановлені законом, суми
податкового зобов’язання датою виникнення права податкової
застави вважається дата виникнення податкового боргу
по першому платежу незалежно від його суми.
У разі якщо в період з дати виникнення податкового боргу
по одному з платежів у розмірі, більшому ніж 10 грн.,
до дати формування першої податкової вимоги (не пізніше
п’ятого робочого дня від дати виникнення такого податкового
боргу) сума податкового боргу з цього платежу зменшилася
(стала дорівнювати або менше 10 грн.), перша податкова
вимога не формується.