Іноземне інвестування в розбудову економіки України

Внутрішні чинники, що визначають приплив прямих іноземних інвестицій в економіку країни, різноманітні за природою, сутністю, рівнем впливу тощо.
Ці чинники відіграють вагому роль на тому етапі, коли вже прийнято загальну політику залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Виходячи з визначальних мотивів транснаціональних корпорацій під час інвестування в економіку іншої країни, економічні чинники можна поділити на три групи:
пошук ресурсів;
пошук ринків;
пошук способів ефективного виробництва.
Наявність природних ресурсів, дешевої некваліфікованої або напівкваліфікованої робочої сили, створених активів та матеріальної інфраструктури є сприятливими чинниками для діяльності, пов’язаної з пошуком ресурсів.
Історично склалося, що найважливішою ознакою, яка приваблює іноземних інвесторів, стала наявність у країні природних ресурсів: корисних копалин, сировини та добрих природних умов для ведення сільського господарства. У XIX столітті надходження більшості ПІІ з країн Європи та Сполучених Штатів зумовлювала потреба забезпечити економні та надійні джерела постачання корисних копалин та сировини для індустріалізованих країн Європи та Північної Америки.
До початку другої світової війни близько 60% світових ПІІ було інвестовано в освоєння природних ресурсів.
Проте навіть за тих часів, коли наявність природних ресурсів була головним чинником ПІІ, саму цю ознаку вважали недостатньою для спрямування їх у певну країну. Порівняльна перевага в природних ресурсах зазвичай сприяла торгівлі, а не ПІІ. Натомість інвестиції здійснювалися тоді, коли багаті на ресурси країни не мали великих капіталів, потрібних для видобутку ресурсів, або технічних знань для видобутку чи продажу ресурсів за межі країни.
Вкладення капіталу для пошуку робочої сили зазвичай здійснюють транснаціональні компанії (ТНК), які мають власне виробництво або працюють у сфері послуг. Такі інвестиції походять з країн, де реальна вартість робочої сили є високою. У країні з нижчою реальною вартістю робочої сили ТНК створюють або купують компанію для постачання проміжних або кінцевих продуктів, виробництво яких потребує менш інтенсивного використання праці.
До іншої дуже важливої групи економічних чинників надходження ПІІ належать ринкові чинники, такі як місткість ринку (в абсолютному виразі й у відношенні до кількості населення та його доходів) i темпи зростання ринку. Для ТНК нові ринки дають можливість залишатися конкурентоспроможними i розширювати діяльність у певній галузі, а також економити за рахунок масштабів виробництва. Традиційно такі чинники, як місткість ринку та темпи його зростання, були важливими для інвестицій у національні ринки промислових товарів, «закриті» для міжнародної торгівлі товарів, «закриті» для міжнародної конкуренції через високі тарифи або квоти. Адже в такому разі стимулом для здійснення ПІІ ставала можливість обходження тарифів. Саме доступ до нових ринків був головним мотивом повоєнної інвестиційної хвилі зі Сполучених Штатів Америки до Європи, особливо до Великобританії, а також припливу японських інвестицій до США наприкінці 80-х років.
Національний ринок країни-реципієнта відігравав важливу роль i для багатьох ТНК, що здійснювали діяльність у сфері послуг. Утім, головним стимулом до входження на ринок була не наявність тарифів, а та обставина, що більшість послуг не можна експортувати, i єдиним способом їх постачання за кордон стало відкриття дочірніх підприємств. ТНК здійснюють інвестиції для пошуку ринків також у тому разі, якщо їхні основні постачальники або споживачі вже розпочали свою діяльність в іншій країні: тоді, щоб зберегти свій бізнес, доводиться рушати з ним за кордон. Проте найважливішим чинником залучення інвестицій, спрямованих на пошук ринків, без сумніву, залишається діяльність урядів щодо сприяння таким інвестиціям. До традиційних заходів, що їх вживають уряди, належать запровадження тарифів та інші способи обмеження імпорту.
Мотиви здійснення ПІІ для пошуку економічної ефективності полягають у раціоналізації структури розпочатого раніше інвестиційного проекту (спрямованого на пошук ресурсів або ринків) у такий спосіб, аби створити для інвестора умови єдиного управління економічними процесами, розпорошеними географічно. ТНК, що прагне підвищити ефективність, планує скористатися регіональними відмінностями в забезпеченості ресурсами, культурі, інституційному устрої, економічній системі та політиці, а також структурі ринків, зосереджуючи виробництво в невеликій кількості місць для обслуговування численних ринків. Аби іноземне виробництво, спрямоване на підвищення ефективності, мало сенс, потрібно щоб закордонні ринки були відкритими та добре розвинутими. Саме тому до такого виду інвестицій зазвичай вдаються на регіональних інтегрованих ринках.
Досвід приватизації в Східній Європі дав поштовх до виникнення великої кількості способів приватизації, починаючи від ваучерної приватизації та купівлі підприємств заходами трудових колективів i закінчуючи продажем стратегічним інвесторам. Наслідки приватизації, залежно від способу її проведення, виявилися разюче відмінними. Існує багато доказів на користь того факту, що ваучерна приватизація, яка призводить до розпорошення власності, не спроможна підвищити ефективність приватизованих підприємств. Натомість входження на ринок іноземних фірм через приватизацію створює конкуренцію i позитивно впливає на процеси економічної трансформації.

Інвестиційна привабливість України

Потенційно Україна є інвестиційно привабливою країною, оскільки має чималу кількість недостатньо використовуваних фізичних та людських ресурсів, великі резерви невкладених заощаджень (оцінюваних мільярдами доларів), місткий внутрішній ринок майже з 50 млн. чоловік (один з найбільших у Європі), а також безперешкодний вихід до ще більших ринків Росії та колишніх республік СРСР. Крім того, Україна через свою стратегічну важливість посіла третє місце (після Ізраїлю та Єгипту) за обсягом отриманої від США допомоги. Україна також одержує великі кошти від таких міжнародних організацій, як Світовий банк, МВФ та ЄБРР. Більша частина цього фінансування надходить у вигляді технічної допомоги для розбудови ринкової економіки та системи правових інституцій, що є основою розвинутої ринкової економіки.
Поряд з цим Україна має репутацію країни, економіка якої порівняно з іншими економіками регіону Східної Європи та колишнього Радянського Союзу є однією з найменш привабливих для іноземних інвесторів. За обсягом залучення ПІІ вона помітно відстає від інших східноєвропейських країн. У 1999 р. чистий приплив ПІІ в Україну виявився нижчим за середній показник 1996 — 1998 рр. Згідно з офіційними даними станом на початок січня 2000 р. загальний обсяг надходжень ПІІ в Україну за період з 1991 р. становив 3,3 млрд. дол. США. У 1999 р. Україна отримала лише 491 млн. дол. США.
Причина повільного розвитку України в цьому напрямку полягає в тому, що види ведення бізнесу в Україні значно відрізняються не лише від практики більшості західних країн, але й від практики інших країн з «перехідною» економікою, наприклад, Чехії, Угорщини та Польщі, а також, певною мірою, Росії. Тоді як інші центральні та східноєвропейські країни успішно продовжують змагатися за збільшення обсягів іноземних інвестицій, в Україні, наприклад, протягом останніх місяців 1999 р. декілька іноземних компаній вирішили припинити діяльність та залишили країну або вирішили припинити подальше інвестування до покращання загальних умов діяльності. Заходи, вжиті урядом та Національним банком України з метою стабілізації фінансового ринку, незважаючи на те, що вони широко були визнані як необхідні, ще більше погіршили ситуацію та поглинули перші прибутки, очікувані іноземними інвесторами.
Незважаючи на деякі економічні реформи перехід України до ринкової економіки відбувається вельми повільно. Через застосування політики, підтриманої законодавчою та виконавчою владою, законодавча система залишається сукупністю постійно змінюваних, суперечливих актів, які дублюють один одного. Постійною причиною цього була тривала неузгодженість між Президентом України Леонідом Кучмою та Верховною Радою України. Розділ XV Перехідних положень Конституції 1996 р., який надавав повноваження Президенту України видавати укази з економічних питань, не врегульованих законодавством, спричинив виникнення великої кількості нових указів.
Таким чином, іноземним інвесторам майже неможливо повністю здійснювати свою діяльність відповідно до вимог українського законодавства.
Незважаючи на це переважна більшість іноземних інвесторів вважає, що недосконалість законодавства не є основним чинником гальмування їх діяльності порівняно з більш практичними проблемами, які виникають у зв’язку з інвестуванням. Бюрократія, свавільне запровадження законів, які часто змінювалися та мали зворотну дію, а також дії посадових осіб на місцях, зумовлені особистими інтересами замість професійних, створювали основні проблеми, які були гальмом у залученні інвестицій.
Важливим кроком у цьому напрямку сприяння інвестиційному процесу були укази Президента України № 79/98 та № 817/98. Для розв’язання проблеми іноземних інвесторів у 1997 р. в Україні було створено два органи: Консультативну Раду з питань іноземного інвестування та Раду міжнародних експертів.
Основним законом, що регулює правове середовище іноземних інвестицій в Україні, є Закон № 93/96-ВР (набрав чинності з 25 квітня 1996 р.).
Незважаючи на перелічені й не перелічені гальмуючі фактори Україна є потенційно привабливою для тих іноземних інвесторів, які шукають доступ до ресурсів або ринків збуту. Першому типові інвестицій сприяє наявність дешевої робочої сили та великого сільськогосподарського сектору. Натомість чисельні торговельні бар’єри та великий внутрішній ринок заохочують другий вид інвестицій. Водночас умови для інвестицій у сферу торгівлі, спрямованих на підвищення їх економічної ефективності, є неоднозначними: з одного боку, встановлено певні обмеження в торгівлі з сусідами, з іншого — в Україні укладено різні регіональні угоди, які мають сприяти поліпшенню клімату стосовно торгівлі.

Статистика залучення ПІІ в Україну

Упродовж 1997 — 1998 рр. рівень надходжень ПІІ в Україну приблизно дорівнював середньому показникові по СНД загалом та Росії зокрема. Проте серед тих країн з перехідною економікою, що належать до Східної Європи, Україна за рівнем інвестицій випереджала лише Білорусь, Таджикистан та Узбекистан.
Обсяги залучення інвестицій у різні країни наведено на рис. 1.

Якщо розглядати ПІІ за секторами економіки, то за даними на початок січня 2000 р. прямі іноземні інвестиції в Україну переважно спрямовувалися в харчову промисловість (20% загального обсягу), у внутрішню торгівлю (понад 17%), а також у машинобудування та металообробку (майже 11%). Такий галузевий розподіл ПІІ зберігається з кінця 1998 р.
За країною походження інвестицій лідером залишаються Сполучені Штати Америки. Американські компанії інвестували в українську економіку близько 590 млн. дол., що становить 18% загального обсягу ПІІ. За США йдуть Нідерланди (9%), Російська Федерація (9%), Німеччина (7%) та Великобританія (7%). Відведення в такому переліку одного з чільних місць Кіпру (6%) можна пояснити тим, що з цією країною укладено вигідну угоду щодо уникнення подвійного оподаткування, яка заохочує українських та західних інвесторів створювати на Кіпрі компанії, які згодом могли б інвестувати в Україну.

Таблиця 1
ПІІ за країною походження
(з 1991 р.)

Джерело: Держкомстат України

Таким чином, як видно з табл. 1, найбільшу питому вагу мають інвестиції з США, Нідерландів, Росії. Але тенденції до зростання мають обсяги інвестицій з Росії, Великобританії та Кіпру.

Мета запропонованого матеріалу — вивчити можливі взаємозв’язки між ПІІ та політикою приватизації, спираючись на дані опитування іноземних інвесторів, які здійснюють інвестиції в українську економіку. Під час аналізу структури інвестицій всіх визначених груп прямих інвесторів особливу увагу зосереджено на транснаціональних компаніях, що демонстрували найкращі стандарти провадження бізнесу i мали набагато більші, порівняно з іншими групами інвесторів, ресурси. Дослідження було проведено заходами консорціуму Fleming/SARS під керівництвом компанії Robert Fleming&Co. Limited за проектом «Посилення Фонду державного майна: індивідуальна приватизація підприємств».
Консорціум провів детальне опитування іноземних інвесторів, запропонувавши їм відповісти на запитання анкети, аби визначити їхній погляд на ризики та прибутки, пов’язані з прямим інвестуванням в Україну, а також їхню точку зору щодо ролі приватизації в цьому процесі (табл. 2).

Джерело: Flemings/SARS

Станом на дату опитування (січень 2000 р.) респонденти інвестували або зобов’язалися інвестувати в Україну понад 2 млрд. дол. США. Ця сума становить майже 2/3 від загального обсягу ПІІ, залучених в Україну.
Американські компанії в зазначеній вибірці є лідерами за кількістю (цей показник відповідає офіційним статистичним даним). Серед опитаних 34 компаній 19 мають штаб-квартиру в США, одна — в Канаді, решта — в країнах ЄС та інших європейських країнах. Більшість серед ТНК та інвесторів-підприємців становлять американські компанії, тимчасом як серед інституційних інвесторів превалюють європейські компанії.
У сформованій вибірці основні типи інвесторів представлено нерівномірно (рис. 2).

Рис. 2. Географічний поділ компаній вибірки Джерело: Flemings/SARS

Відсутність балансу відображає той факт, що більшість інвесторів за обсягом інвестицій в Україну — це транснаціональні компанії. До того ж саме транснаціональні компанії є нашою цільовою групою з огляду на ті переваги, які вони дають Україні як стратегічні інвестори (завдяки передовим стандартам провадження бізнесу). Тому ТНК становлять 2/3 респондентів опитування.
Подана нижче діаграма відображає структуру вибірки за галузями інвестування (рис. 3).

Рис. 3. Поділ інвесторів за галузями Джерело: Flemings/SARS

Загалом галузева структура компаній вибірки відповідає загальній галузевій структурі залучення ПІІ в країну. Так само, як i за офіційною статистикою, першу позицію в цій вибірці за обсягом надходження ПІІ займає харчова промисловість. Ця галузь є пріоритетною не тільки для ТНК, а й для інституційних інвесторів з огляду на її загалом добрий стан та високу конкурентоспроможність в українській економіці. Після харчової промисловості наступні місця посіли сільське господарство, телекомунікації та машинобудування.
У межах вибірки виявлено широкий спектр обсягу інвестицій (рис. 4). Але найчастіше йдеться про ПІІ середнього обсягу (10 — 100 млн. дол. США), які, власне, й домінують в Україні.

Рис. 4. Поділ компаній вибірки за обсягом інвестицій Джерело: Flemings/SARS

Хоча такий поділ вибірки за секторами відповідає статистичним даним щодо залучення ПІІ (а це свідчить про адекватність представлення галузевих уподобань), все ж вибірка може не бути репрезентативною. Крім того, цілком імовірною видається упередженість відбору компаній для вибірки. Оскільки перевагу було надано тим компаніям, котрі працюють в Україні, не було залучено до цієї групи потенційних інвесторів, які були б зацікавлені в інвестуванні в Україну за сприятливого інвестиційного клімату.
Слід зауважити, що міжнародні фінансові організації є для України одним із найбільших джерел ПІІ. Інші інституційні інвестори (особливо приватні інвестиційні фонди) також здійснюють великі прямі інвестиції. Кошти, якими розпоряджаються ці фонди, становлять десятки, а іноді й сотні мільйонів доларів США. У групі ТНК компанії з обсягом інвестицій, меншим за 10 млн. дол. США, належать до категорії «потенційних інвесторів», оскільки поки що лише планують вкласти великі кошти в повномасштабну діяльність в Україні (не враховуючи відкриття своїх представництв та створення мережі дистриб’юції). Але більше ніж половина ТНК, які ввійшли до вибірки, вже інвестували в економіку України суми від 10 млн. до 100 млн. дол. США.
Також підтвердилися припущення стосовно того, що інституційні інвестори надають перевагу інвестиціям у грошовій формі: грошима здійснено понад 70% їхніх інвестицій (рис. 5). Така поведінка є природним виявом ролі інституційних інвесторів як фінансових посередників.

Рис. 5. Форми інвестицій за групами інвесторів Джерело: Flemings/SARS

Натомість ТНК та інвестори-підприємці інвестують переважно в негрошовій формі. Саме так вони здійснили більшу частину інвестицій: ТНК — понад 50%, інвестори-підприємці — 80%. Такі інвестори, які зазвичай добре знають специфіку своїх галузей, намагаються перенести в Україну власні стандарти провадження бізнесу, імпортуючи своє обладнання та свої технології.
Як видно з наведеного матеріалу, в Україні потрібно створювати відповідні умови для надходження іноземних інвестицій в національну економіку, що сприятиме її піднесенню, розвитку її пріоритетних галузей, впровадженню нової техніки та прогресивних технологій, які відповідають європейському рівню, створенню нових робочих місць та зростанню добробуту народу України.

Віктор СОЛДАТЕНКО,
начальник відділу Управління міжнародних зв’язків ДПА України, академік Академії будівництва України

ВІСНИК ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 22 червень 2003 року