Думка податківця
За роки незалежності України вдалося вдосконалити податкову
систему в цілому та її складові: суттєво змінилося податкове
законодавство, уточнено роль i функції податкових органів,
повсякчас відбувається ознайомлення платників податків
із запровадженими податками, зборами та неподатковими
платежами.
Податкове законодавство перебуває в постійному процесі
внесення змін, доповнень, уточнень. Важко навіть назвати
податковий закон, до якого протягом останнього року
не вносилося б змін. I хоча кожна поправка має на меті
привести норму закону у відповідність до реалій життя,
в цілому законодавство простішим не стає.
Одним із центральних у системі оподаткування є податок
на прибуток підприємств, який найбільшою мірою пов’язаний
із результатами господарської діяльності суб’єктів підприємницької
діяльності.
Закон № 349-IV запровадив багато нововведень, що стали
діяти з 1 січня 2003 р. Він містить i позитивні, i негативні
моменти.
Що стосується суб’єктів підприємництва, то їх перш за
все цікавить як спрощення адміністрування податку, так
i зменшення сум до сплати до бюджету. Проте внесені
зміни, доповнення та уточнення навряд чи спростили Закон
№ 334/94-ВР. Так, порівнюючи обсяг Закону № 334/94-ВР
до внесення змін Законом № 349-IV та після, можна дійти
висновку про його зростання більше ніж на 20 відсотків.
Закон № 334/94-ВР вже було викладено в новій редакції
Законом України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР «Про внесення
змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Тоді вперше було запроваджено поняття податкового обліку,
визначено правила його ведення (ст. 11), які відрізняються
від таких бухгалтерського. Адже до 22.05.97 р. у суб’єктів
підприємництва — юридичних осіб податковий облік повністю
грунтувався на засадах бухгалтерського, а з 22.05.97
р. став окремим обліком, що було викликано переходом
нашої країни до засад ринкової економіки. Таким чином,
для бухгалтерів — суб’єктів підприємництва з третього
кварталу 1997 р. настав період так званої подвійної
бухгалтерії.
Суб’єктам підприємницької діяльності, що організаційно
були оформлені як юридичні особи, потрібно було відійти
від старого: централізованих норм витрат, методів державного
регулювання, мети організації виробництва. Це вимагало
принципово нового підходу до визначення прибутку як
результату господарської діяльності. Тому було вирішено
в обліку перейти на так званий пулівський метод визначення
валового доходу i валових витрат, давши йому назву «податковий».
Прибуток як об’єкт оподаткування став визначатися за
звітний період шляхом зменшення вартісного показника
валового доходу на суми валових витрат та амортизаційних
відрахувань. Такий порядок розрахунку об’єкта оподаткування
дає змогу суб’єктам господарювання зменшувати отримані
валові доходи майже на всі витрати, понесені ними на
проведення діяльності, що відповідає загальноприйнятій
у більшості держав світу схемі визначення оподатковуваного
прибутку.
Запровадження нового порядку вимагає відповідної звітності
від платника податків, причому вже не передбачається
її узгодження з фінансовими звітами. Виходячи з цього
у 1997 р. виникла ще одна звітність для платника податків
— податкова, в доповнення до існуючої: фінансової, статистичної,
пенсійної.
Водночас при цьому не було обумовлено, до якої саме
межі податковий облік може автономно відійти від бухгалтерського.
Не секрет, що відмінності у податковому обліку платника
впливають на визначення його податкового зобов’язання
з податку на прибуток. Тому з часом платники податків
зрозуміли, що відірваність обліків не йде їм на користь,
постало питання щодо наближення податкового обліку до
бухгалтерського. Проте в нинішніх умовах, мабуть, правильніше
було б говорити про взаємне наближення обох обліків.
Що стосується органів державної податкової служби, то
вони не стали отримувати більше паперів від платників
податків у зв’язку із запровадженням податкової звітності:
один звіт замінили іншим, оскільки подання бухгалтерських
звітів до податкових органів було скасовано постановою
№ 869.
Нині кожен вид звітності для платника податків має законодавче
підгрунтя. Форми звітів та порядок їх складання розробляють
відповідні центральні органи виконавчої влади України.
Зокрема, податкові звіти — Державна податкова адміністрація
України, бухгалтерські (фінансові) — Мінфін України,
статистичні — Держкомстат України.
Так, у законах № 349-IV та № 550-IV передбачено, відповідно,
такі норми:
у п. 16.4 ст. 16 у редакції Закону № 349-IV: «Форми
декларацій з цього податку встановлюються центральним
податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної
Ради України, що відповідає за проведення податкової
політики»;
у пп. «ї» пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 у редакції Закону №
550-IV: «Форма податкової декларації (розрахунку) встановлюється
центральним (керівним) органом контролюючого органу
за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що
відповідає за проведення податкової політики».
Водночас закони № 996-ХІV та № 2614-XII також передбачають
відповідні норми стосовно звітності:
у п. 4 ст. 11 Закону № 996-ХІV: «Форми фінансової звітності
підприємств (крім банків) i порядок їх заповнення встановлюються
Міністерством фінансів України за погодженням з Державним
комітетом статистики України»;
у другій частині ст. 18 Закону № 2614-ХІІ: «Респонденти
зобов’язані безкоштовно, в повному обсязі, за формою,
передбаченою звітно-статистичною документацією, у визначені
терміни подавати органам державної статистики достовірну
статистичну інформацію, у тому числі з обмеженим доступом,
i дані бухгалтерського обліку».
За часів колишнього Радянського Союзу, а згодом i в
Україні до фінансових, податкових та статистичних органів
подавався бухгалтерський звіт за одними й тими самими
формами. Річний звіт був розширеним, найбільшим за обсягом,
квартальний — за скороченими формами. I фінансисти,
i податківці, i статистики бачили у цих формах звітів
кожен своє.
Більше того, п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV вимагає, щоб
фінансова, податкова, статистична та інші види звітності,
що використовують грошовий вимірник, грунтувалися на
даних бухгалтерського обліку. А в Законі № 334/94-ВР
відсутні будь-які посилання на вищезгаданий Закон. I
це, мабуть, не єдина причина того, що податковий та
бухгалтерський звіти сьогодні між собою не стикуються,
кожен існує сам по собі.
Не викликає сумніву, що з метою гармонізації обліків
потрібно уточнити й узгодити окремі норми законів №
334/94-ВР i № 996-ХІІ між собою, а також з положеннями
(стандартами) бухгалтерського обліку. Тут можна виділити
принципи визнання доходів i витрат, методів оцінки вартості
інвентарних запасів на складах, у незавершеному виробництві
та залишках готової продукції, порядку нарахування амортизації
за окремими групами основних фондів, які необхідно наблизити
до стандартів бухобліку. Це так званий теоретичний бік.
З практичного ж боку потребує уточнення супровідна інформація
щодо складання декларації з податку на прибуток підприємств
(затверджена наказом ДПА України від 29.03.2003 р. № 143 та зареєстрована в Мін’юсті України 08.04.2003 р.
за № 271/7492). У Порядку її складання наводяться положення
Закону № 334/94-ВР, якими слід керуватися при заповненні
рядків декларації, однак не зазначається ув’язка декларації
з формами бухгалтерської звітності та окремими їх показниками.
Тобто теоретична частина присутня, практична — не наводиться.
Така ув’язка була б допомогою для працівників бухгалтерської
служби — суб’єктів підприємницької діяльності, які наперед
знали б, що певні дані рядка декларації чи додатка до
неї відповідають даним рядка певної форми бухгалтерського
звіту, а інші різняться за показниками, наведеними в
іншій формі бухгалтерського звіту. Ймовірно, що й у
працівників податкових органів у ряді випадків зникла
б необхідність додатково турбувати платників податків.
Стосовно податкової декларації у Законі № 349-IV є неузгодженість
між нормами пунктів 16.4 i 16.15 ст. 16 Закону № 334/94-ВР.
Скоріше за все нова норма стосовно погодження форми
декларації з відповідним Комітетом Верховної Ради України,
викладена у п. 16.4, повинна була прийти на заміну п.
16.15 i її потрібно викладати у п. 16.15, або ж, викладаючи
це у п. 16.4, передбачити скасування п. 16.15 ст. 16.
А відтак в одному Законі маємо дві норми щодо декларації,
які передбачають різний порядок її затвердження. Очевидно,
що при першому ж внесенні поправок до Закону № 334/94-ВР
потрібно переглянути норму п. 16.15.
Також не зовсім зрозумілий п. 16.4 Закону № 334/94-ВР:
у ньому вказується на те, що до податкових органів не
повинна подаватися статистична та бухгалтерська звітність.
Якщо й потрібно запроваджувати таку заборону для податкових
органів, то її повинні містити відповідно обидва закони:
№ 2614-ХІІ та № 996-ХІV чи видані на виконання цих законів
постанови Кабінету Міністрів України. У Законі № 996-ХІV
(п. 1 ст. 14) передбачається, що органам виконавчої
влади та іншим користувачам фінансова звітність подається
відповідно до законодавства у терміни, встановлені Кабінетом
Міністрів України. У вищенаведеній постанові № 869 податкові
органи було виключено з переліку отримувачів фінансової
звітності.
Таким чином, наближення податкового й бухгалтерського
обліку є актуальним перш за все при оподаткуванні прибутку
підприємства. I потребуються тут зміни не лише до Закону
№ 334/94-ВР, а й до окремих стандартів бухгалтерського
обліку, а також практична ув’язка між показниками податкової
декларації з податку на прибуток підприємства та форм
бухгалтерської звітності.