Основним документом, що регулює земельні відносини в
Україні, є Земельний кодекс, а справляння плати за землю
здійснюється відповідно до Закону № 2535-ХІІ, ст. 2
якого визначено, що використання землі в Україні є платним.
Плата за землю справляється у вигляді земельного податку
або орендної плати.
Статтею 5 Закону № 2535-ХІІ встановлено, що об’єктом
плати за землю є земельна ділянка, передана у власність
або надана в користування, в тому числі на умовах оренди.
Суб’єктами плати за землю (платниками) є власники землі
i землекористувачі, в тому числі орендарі. Власники
землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують
земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду,
справляється орендна плата.
Земельним кодексом (ст. 120) встановлено, що при переході
права власності на будівлю i споруду право власності
на земельну ділянку або її частину може переходити на
підставі цивільно-правових угод, а право користування
— на підставі договорів оренди.
Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Законом
№ 161-ХІV, ст. 3 якого визначено, що оренда землі —
це засноване на договорі строкове, платне володіння
i користування земельною ділянкою, необхідною орендареві
для здійснення підприємницької діяльності. До розмежування
земель державної i комунальної власності повноваження
щодо розпорядження землями в межах населених пунктів,
крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють
відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами
населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.
У разі якщо орендодавцем землі виступає відповідна місцева
рада, то орендар, уклавши з нею договір на оренду землі,
самостійно сплачує до бюджету орендну плату за землю.
Договір на оренду землі є підставою для сплати орендної
плати за землю.
Спрощена система оподаткування, обліку i звітності,
запроваджена Указом № 727/98, встановлює, що суб’єкт
малого підприємництва, який перейшов на сплату єдиного
податку, не є платником ряду податків та зборів (обов’язкових
платежів), зокрема, плати (податку) за землю.
Покупець об’єкта незавершеного будівництва з моменту
придбання об’єкта протягом строку будівництва, визначеного
умовами приватизації, звільняється відповідно до закону
від земельного податку щодо земельної ділянки, на якій
розташований цей об’єкт, на строк будівництва, визначений
умовами приватизації (ст. 28 Закону № 1953-III), що
відповідає частині першій п. 16 ст. 12 Закону № 2535-ХІІ.
Оскільки чинним законодавством не передбачено можливість
звільнення орендарів від орендної плати, яка є однією
з істотних умов договору оренди землі, то звільнення
від цієї плати суб’єктів підприємницької діяльності
суперечитиме самому поняттю оренди та принципу рівності
сторін при укладанні цивільно-правових угод i рівності
прав власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних
громад та держави.
Враховуючи те, що орендна плата не є земельним податком,
а також те, що розмір, форма i умови внесення цієї плати
встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між
орендодавцем та орендарем, що визначено статтями 19
законів № 2535-ХІІ та № 161-ХІV, то товариство — суб’єкт
підприємницької діяльності, який є платником єдиного
податку, не може звільнятися від орендної плати за землю.