Визначений законом процес нотаріального посвідчення угод спрямований на забезпечення їх законності і максимальний захист прав та законних інтересів їх учасників. Він передбачає встановлення особи, що звертається до нотаріуса, або її представника, перевірку їх дієздатності, з'ясування дійсних намірів сторін на укладення угоди, роз'яснення їм змісту угоди та її юридичних наслідків, перевірку поданих для вчинення нотаріальної дії документів на предмет відповідності закону, складання проектів угод тощо.
Тема нашої розмови — цивільно-правові угоди, які згідно із українськими законодавчими актами потребують обов'язкового нотаріального посвідчення. Ці питання регулюються Цивільним кодексом України (далі — ЦК), Законом України "Про нотаріат" та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 р. № 18/5, з наступними змінами і доповненнями.
Закон передбачає обов'язкове нотаріальне посвідчення цивільно-правових угод, які мають особливе значення для громадян та юридичних осіб (ст. 47 ЦК*).
Такими угодами є: договір про відчуження (купівлю-про-даж, міну, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (ст. 227, 242, 244, 426 ЦК), договір про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, договори про спільну часткову власність на земельну ділянку, про перехід права власності на земельні ділянки (ст. 88, 128, 132, 142 Земельного кодексу України — далі ЗК), шлюбний договір (ст. 27 Кодексу України про шлюб та сім'ю **), заповіт (ст. 541 ЦК), довіреності на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо підприємств, установ, організацій, за винятком випадків, коли закон або спеціальні правила допускають іншу форму довіреності (ст. 65 ЦК), довіреність, що видається в порядку передоручення (ст. 68 ЦК), договір іпотеки (ст. 32 Закону України "Про заставу"), договір купівлі-продажу (приватизації) державного майна (ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна") та інші договори. Проте за бажанням сторін нотаріусом можуть бути посвідчені й інші угоди, навіть якщо для них не встановлено обов'язкової форми нотаріального посвідчення.
Недотримання встановленої законом нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди, яка у таких випадках не має юридичної сили і, зрештою, не породжує тих прав та обов'язків, на встановлення яких вона направлена. У разі визнання угоди недійсною з причин недотримання належної форми кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах.
Трапляються випадки, коли однією із сторін угода виконана повністю або частково, а друга сторона ухиляється від її нотаріального посвідчення, тоді суд на підставі частини другої ст. 47 ЦК вправі за позовом сторони, яка виконала угоду, визнати таку угоду дійсною. Судове рішення в цьому випадку замінює нотаріальне посвідчення. Якщо ж у ході судового розгляду буде встановлено, що угода містить протиправні умови, відповідний позов не може бути задоволений.
Угоди, для яких нотаріальна форма є обов'язковою, так само як і інші види угод, яким сторони добровільно бажають надати нотаріальну форму, посвідчуються нотаріусами, які працюють у державних нотаріальних конторах або здійснюють приватну нотаріальну діяльність.
Якщо ж людина перебуває у населеному пункті, де немає державних нотаріусів, а отже, не може звернутися до нотаріуса особисто, а обставини змушують її укласти угоду, що потребує обов'язкового нотаріального посвідчення, згідно зі ст. 37 Закону України "Про нотаріат" вона може звернутися до посадових осіб виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради.
У населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад мають право на вжиття заходів до охорони спадкового майна, накладення та зняття заборони на відчуження нерухомого майна, а там, де взагалі немає нотаріусів, визначені посадові особи, окрім уже зазначених дій, мають право на посвідчення заповітів, доручень, засвідчення правильності копій документів і виписок із них, засвідчення справжності підпису на документі.
Встановлений законом перелік вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконкомів сільських, селищних, міських рад є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню, тобто посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад взагалі не мають права оформляти деякі документи, наприклад призначені для дії за кордоном.
Посвідчення різних видів угод — договорів, доручень, заповітів тощо, оформлення заяв та інших документів провадиться нотаріусами з додержанням передбачених законодавством загальних вимог (правил), а також вимог, що стосуються окремих видів документів, які оформляються в нотаріальному порядку.
Перш ніж посвідчити угоду, нотаріус зобов'язаний перевірити відповідність її змісту положенням закону і дійсним намірам сторін, а якщо для вчинення нотаріальної дії подано документ, який не відповідає вимогам законодавства, він зобов'язаний відмовити у її вчиненні. На прохання особи, якій відмовлено у нотаріальному посвідченні угоди, нотаріус у триденний строк повинен винести відповідну постанову про відмову і роз'яснити порядок її оскарження. Якщо внаслідок допущеної нотаріусом помилки вчинена нотаріальна дія є неправильною, він зобов'язаний повідомити про це прокурора для вжиття заходів до її скасування.
Обов'язковими загальними вимогами при посвідченні будь-якої угоди є встановлення особи громадянина, його представника або представника юридичної особи, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, а також з'ясування дієздатності фізичних осіб та правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в угоді. Особу встановлюють за паспортом або іншим документом, які виключають будь-який сумнів щодо цієї особи (посвідчення водія, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення з місця роботи громадянина, довідка про звільнення з місця позбавлення волі тощо). Якщо громадянин через фізичну ваду, хворобу або з будь-яких інших причин не може підписати угоду, заяву або інший документ, і за нього підписується інший громадянин, нотаріус повинен встановити як особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, так і особу громадянина, який підписався за нього.
У разі виникнення сумніву щодо віку учасників угоди нотаріус може вимагати документи, в яких є дані про це. В разі коли є підстави вважати, що хтось із учасників угоди внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними чи внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами ставить свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, нотаріус може відкласти вчинення угоди до з'ясування, чи є рішення суду про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною. Якщо рішення щодо цієї особи судом не виносилось, він повідомляє про своє припущення одну з осіб чи один з органів, зазначених у ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України, які можуть звернутись до суду з заявою про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною.
Угода, учасником якої є неповнолітня особа, що не досягла віку 15 років, а також особа, визнана у судовому порядку недієздатною, може бути посвідчена тільки в разі, якщо цю угоду від їх імені укладають батьки, усиновителі або опікуни (ст. 14, 16 ЦК). Угода, вчинена від імені неповнолітніх віком від 15 до 18 років, а також від імені осіб, визнаних у судовому порядку обмежено дієздатними, може бути посвідчена тільки за умови, що вона вчиняється за згодою батьків, усиновителів або піклувальників (ст. 13, 15 ЦК). Якщо угоди, учасниками яких є зазначені вище особи, виходять за межі побутових, нотаріус зобов'язаний вимагати дозволу органу опіки і піклування на право опікуна укладати, а піклувальника — давати згоду на вчинення угод від імені підопічного.
Перевіряючи правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угоді, нотаріус зобов'язаний ознайомитись із статутом (положенням) юридичної особи і пересвідчитись, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, правам, наданим юридичній особі її статутом (положенням).
У разі якщо угода укладається представником юридичної особи, нотаріус повинен перевірити його повноваження, для чого вимагає подання доручення, що надає повноваження представникові. Дійсність доручення на право користування та розпорядження майном, у тому числі транспортними засобами, перевіряється за допомогою Єдиного реєстру доручень. На примірнику доручення, що залишається у справах державної нотаріальної контори чи у приватного нотаріуса, має бути зроблено про це відповідну відмітку.
Подання доручення на вчинення угод та інших дій не вимагається від керівників юридичних осіб, яким за статутом (положенням) надано право укладати угоди. У цих випадках вимагається лише документ, який посвідчує їх службове становище. Якщо від імені особи діє колегіальний орган, нотаріус повинен витребувати документ, який підтверджує повноваження цього органу та розподіл обов'язків між його членами( статут, установчий договір, постанова про обрання посадових осіб тощо).
Угоди та інші документи, що підлягають нотаріальному посвідченню, як правило, підписуються учасниками нотаріальної дії у присутності нотаріуса. У разі коли угоду чи інший документ підписано за відсутності нотаріуса, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним. Якщо внаслідок фізичної вади, хвороби чи з інших поважних причин громадянин не може власноручно підписати угоду чи інший документ, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса документ може підписати інший громадянин, а про причини, з яких громадянин, заінтересований у вчиненні нотаріальної дії, не зміг підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Угоду не може підписувати особа, на користь або за участю якої її посвідчено.
Якщо зміст угоди, що укладається, суперечить цілям, зазначеним у статуті чи положенні юридичної особи, або з таким проханням звернувся представник, який не має відповідних повноважень, нотаріус повинен відмовити у вчиненні нотаріальної дії.
Тексти нотаріально посвідчуваних угод та інших документів мають бути написані ясно та чітко, числа і строки, що стосуються змісту угод, позначаються (хоча б один раз) словами, назви юридичних осіб даються без скорочень і з зазначенням їх адреси, а при необхідності вказуються номери рахунків юридичних осіб в установах банків. Прізвища, імена та по батькові громадян мають бути написані повністю із зазначенням місця їх проживання. При посвідченні угод за участю іноземних громадян зазначається також їх громадянство.
У разі коли для нотаріального посвідчення або засвідчення подано документ, викладений неправильно або неграмотно (чи складений з порушенням вимог чинного законодавства), нотаріус повинен запропонувати особі, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, виправити його або скласти новий.
Усі нотаріально посвідчені угоди реєструються в реєстрах нотаріальних дій, кожній з них присвоюється окремий порядковий номер, який позначається на документах, що видаються нотаріусом, або в посвідчувальних написах. При посвідченні угод нотаріуси, як правило, надають цілу низку правових послуг: консультації та роз'яснення з питань чинного законодавства, усні та письмові довідки із законодавства, складання заяв, проектів угод та інших нормативних документів правового характеру, виготовлення текстів документів тощо.
Посвідчення угод про відчуження та заставу майна провадиться за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. Такі документи нотаріус може прийняти лише за наявності на них запису про реєстрацію.
При посвідченні угод, що виходять за межі побутових, учасниками яких є неповнолітні, а саме договорів, які потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації, про відчуження майна, що належить неповнолітньому, про поділ майна, про поділ або обмін жилої площі тощо, нотаріус зобов'язаний перевірити наявність дозволу органу опіки та піклування на право опікуна укладати, а піклувальника — давати згоду на вчинення від імені підопічного таких угод, оформленого відповідним рішенням.
Посвідчуючи угоду про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, нотаріус повинен перевірити за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, чи немає заборони відчуження або чи не накладено арешт на майно, про яке йдеться у договорі. У разі наявності такої заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, може бути посвідчена лише за згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача.
Угоду про відчуження або заставу майна, яке належить . подружжю на праві спільної сумісної власності, що потребує обов'язкового нотаріального посвідчення, нотаріус може посвідчити за наявності письмової згоди другого з подружжя (ст. 23 Кодексу України про шлюб та сім'ю), а майна, співвласником якого є дитина,— з дозволу органів опіки та піклування. Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на відчуження чи заставу має бути засвідчена нотаріально або адміністрацією за місцем його роботи, навчання, проживання, стаціонарного лікування. Засвідчувати справжність підпису не потрібно, якщо чоловік або дружина відчужувача особисто подасть нотаріусу заяву про згоду на відчуження. У такому випадку нотаріус встановлює особу заявника, перевіряє справжність підпису, про що робить відмітку на заяві, і вказує назву документа, який посвідчує особу, номер, дату видачі і назву установи, що його видала.
Угода про відчуження або заставу майна, яка потребує обов'язкової нотаріальної форми, може бути посвідчена без згоди другого з подружжя, якщо з правоустановчого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю одного з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час перебування у шлюбі в дар чи внаслідок поділу майна після розірвання шлюбу тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус має зробити відмітку на примірнику угоди, який залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів (якщо вони не приєднуються до договору). Договір про відчуження або заставу майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя також у випадках, коли останній не проживає за місцем знаходження майна і місце проживання його невідоме. На підтвердження цієї обставини має бути подана копія рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім.
При посвідченні договору про відчуження або заставу майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини (неодружена чи неодружений, в шлюбі не перебуває, вдова, вдівець), відчужувач подає про це письмову заяву, зміст якої нотаріус доводить до відома другого учасника угоди, який на підтвердження того, що ця обставина йому відома, підписується на заяві. Така заява повинна виходити особисто від відчужувача, а в разі вчинення угоди через представника — від представника, якщо відчужувач надав йому право.
Згідно зі ст. 55 Закону України "Про нотаріат" посвідчення угод про відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцем розташування майна.
При нотаріальному посвідченні договорів про відчуження та заставу нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус обов'язково вимагає подання документів, які підтверджують право власності на вказане майно у осіб, які його відчужують чи віддають в заставу, зареєстрованих у встановленому порядку. Такими документами можуть бути нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни; свідоцтво про придбання жилого будинку (частини будинку) з прилюдних торгів; свідоцтво про право приватної власності на будинок (частину будинку); свідоцтво про право власності, яке видається відповідним органом (при приватизації житла, об'єктів незавершеного будівництва автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню тощо); свідоцтво про право на спадщину; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя; договір про поділ майна; рішення суду, арбітражного суду тощо.
Право власності на земельну ділянку підтверджується державним актом на право колективної чи приватної власності на землю. Згідно зі ст. 6 ЗК надана громадянинові у приватну власність земельна ділянка може бути об'єктом застави лише за зобов'язанням з участю кредитної установи.
Крім правоустановчого документа на жилий будинок та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає довідку-характе-ристику бюро технічної інвентаризації, а в населених пунктах, де інвентаризацію не проведено,— довідку виконавчого комітету місцевої ради, в якій викладено характеристику відчужуваної будівлі чи об'єкта застави.
Коли з довідки-характеристики видно, що власник, наприклад, жилого будинку здійснив або здійснює його перепланування, перебудову чи прибудову, переобладнання нежилого приміщення в жиле і навпаки або звів чи зводить господарські, побутові будівлі та споруди без встановленого дозволу або без належно затвердженого проекту чи з іншими грубими порушеннями, нотаріус повинен вимагати подання рішення виконавчого комітету місцевої ради або відповідної місцевої адміністрації про дозвіл на здійснення перебудови, прибудови, перепланування чи зведення споруд. Якщо такий дозвіл відсутній, нотаріус повинен відмовити в посвідченні договору відчуження чи застави жилого будинку.
Угоди про відчуження жилого будинку, будівництво якого не закінчено, посвідчуються за наявності рішення виконавчого комітету місцевої ради або відповідної місцевої державної адміністрації про згоду на таке відчуження (ст. 55 Закону України «Про нотаріат»). При посвідченні зазначеного договору нотаріус перевіряє ті обставини і вимагає такі самі документи, що й при відчуженні жилого будинку, закінченого будівництвом, крім довідки-характеристики бюро технічної інвентаризації чи довідки, виданої місцевою радою,— у місцевості, де інвентаризація не проведена. Натомість обов'язково подається довідка про вартість будівельних робіт і матеріалів, а також про процент готовності не закінченого будівництвом будинку, яку видає орган технічної інвентаризації (виконавчий комітет місцевої ради у місцевості, де інвентаризація не проведена).
У тексті такого договору окремим пунктом зазначається, що всі обов'язки, передбачені договором про будівництво жилого будинку на праві приватної власності, перебирає на себе набувач цього будинку.
Примірник договору про будівництво жилого будинку на праві приватної власності, який при посвідченні договору про відчуження жилого будинку, не закінченого будівництвом, подається як правоустановчий документ, приєднується до примірника договору відчуження, що видається набувачу не закінченого будівництвом будинку.
Разом з іншими обставинами нотаріуси під час посвідчення угод перевіряють сплату громадянами, що купують житло, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 відсотка вартості, який сплачується усіма покупцями, за винятком тих, які придбавають житло вперше або перебувають на обліку у зв'язку з необхідністю поліпшення житлових умов. Усі ці дії спрямовані на забезпечення законності положень угоди, що посвідчується в нотаріальному порядку.
Певну специфіку має посвідчення договорів про відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів. Вони посвідчуються нотаріусами незалежно від місця реєстрації цих транспортних засобів за умови подання документів, які підтверджують право власності відчужувачів на це майно.
Якщо відчужуються транспортні засоби, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАІ, нотаріус перевіряє наявність у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу (технічному паспорті) відмітки про зняття його з обліку.
Договори про заставу транспортних засобів посвідчуються за місцем їх реєстрації.
Варто зазначити, що сторони (за взаємною угодою) можуть звернутися до нотаріуса з проханням про розірвання укладеного між ними договору. Угода сторін про розірвання нотаріально посвідченого договору про відчуження майна може бути оформлена шляхом складання окремого документа, який додається до примірника договору, що знаходиться у справах нотаріуса, або викладена у самому договорі. Угода підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. На всіх її примірниках робиться відмітка про розірвання, про це також зазначається у реєстрі нотаріальних дій. При цьому на вимогу відчужувача йому повертається право-встановлюючий документ, але не повертається державне мито чи плата за посвідчення договору про відчуження майна.
.Про факт розірвання договору про відчуження майна, що підлягає реєстрації, нотаріус повідомляє відповідний орган, якщо такий договір до його розірвання був цим органом зареєстрований.
Зупинимось докладніше на питанні нотаріального посвідчення договорів довічного утримання. Ця нотаріальна дія відбувається з дотриманням загальних правил посвідчення договорів купівлі-продажу жилих будинків, про які вже йшлося у нашому випуску, але має ряд особливостей.
Посвідчуючи такий договір, нотаріус повинен перевірити, чи є відчужувач жилого будинку (квартири) непрацездатним (за віком або станом здоров'я), про що має бути зазначено в тексті угоди. На примірнику договору довічного утримання, що залишається у справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса, робиться відмітка, в якій зазначаються реквізити документа, що підтверджує непрацездатність відчужувача.
Відчужувачем жилого будинку (квартири) за договором довічного утримання не може бути неповнолітня особа.
У тексті договору довічного утримання обов'язково зазначається, що набувач жилого будинку (квартири) зобов'язаний надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги, та визначається грошова оцінка матеріального забезпечення, яка встановлюється за згодою сторін. При посвідченні договору довічного утримання накладається заборона відчуження жилого будинку (квартири), про що робиться напис на всіх примірниках договору.
У разі смерті громадянина — набувача жилого будинку (квартири) за договором довічного утримання за відсутності у нього спадкоємців або при відмові їх від договору довічного утримання нотаріус за письмовою заявою відчужувача анулює цей договір, про що на всіх його примірниках робиться відповідний напис з посиланням на ст. 429 ЦК.
Розірвання договору довічного утримання за згодою сторін оформляється за вищезазначеними правилами, якими нотаріуси керуються у разі розірвання договору про відчуження майна.
Угоди про відчуження та заставу частки майна у спільній власності посвідчуються з додержанням наступних правил.
У тих випадках, коли один з учасників спільної часткової власності продає належну йому частку в спільній власності сторонній особі, нотаріус повинен упевнитись у тому, що продавець у письмовій формі повідомив усіх інших учасників спільної часткової власності (як громадян, так і юридичних осіб) про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких вона продається (ст. 114 ЦК, ст. 5 ЗК).
Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про наступний продаж частки у спільному майні може бути свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця в порядку, встановленому ст. 84 Закону України "Про нотаріат", або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права привілеєвої купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка).
Під час нотаріального посвідчення угоди нотаріус засвідчує справжність підпису на заяві учасників спільної часткової власності. Якщо учасники спільної часткової власності особисто з'являться до нотаріуса і подадуть заяву про відмову від права привілеєвої купівлі, то у такому випадку засвідчення справжності підпису не вимагається, нотаріус лише встановлює особу, перевіряє, справжність підпису заявника і робить про це відмітку на заяві.
Якщо учасники спільної часткової власності відмовляться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснять цього права протягом одного місяця з дня одержання повідомлення про намір і умови продажу, нотаріус після одержання заяви про відмову або після закінчення місячного строку може посвідчити договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі.
Про відчуження частки майна, яке підлягає реєстрації, нотаріус робить відмітку на правоустановчому документі.
У тексті договору про відчуження частки майна (жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку тощо) вказуються арифметичні (в простих дробах) частини майна, а за бажанням сторін може бути встановлено порядок користування конкретними його частинами (за наявності відповідної угоди між учасниками спільної часткової власності або за їх письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок кори-
стування майном (конкретними його частинами)). Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передане у заставу тільки за згодою всіх співвласників, а те, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.
Обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягає шлюбний договір (контракт) — укладена за власним бажанням осіб, які беруть шлюб, угода щодо вирішення питань життя сім'ї, в якій передбачаються майнові права і обов'язки подружжя, зокрема питання, пов'язані з правом власності на рухоме або нерухоме майно, придбане як до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, одержане в дар чи успадковане одним із подружжя, а також питання, пов'язані з утриманням подружжя тощо. В цій угоді можуть вирішуватись питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна, а також передбачатися немайнові, моральні та особисті зобов'язання (догляд за хворими чи старими родичами тощо).
Шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються, до реєстрації шлюбу і посвідчується нотаріусом за місцем проживання однієї із сторін або за місцем реєстрації шлюбу. У випадках зниження шлюбного віку відповідно до чинного законодавства угода укладається неповнолітніми за згодою їх батьків чи інших законних представників.
За бажанням сторін шлюбний контракт може укладатись у присутності свідків, про що робиться відповідний запис у тексті угоди. Про встановлення особи свідків та перевірку їх дієздатності нотаріус робить відмітку в посвідчувальному написі.
Шлюбний контракт може включати положення про зміну його умов, які оформляються відповідною угодою, що підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Умови шлюбного контракту, згідно із законодавством України, не можуть погіршувати становища будь-кого із подружжя (наприклад, містити умову про відмову подружжя від майна, від права на одержання аліментів тощо).
Ця угода набуває чинності з моменту реєстрації шлюбу, про що має бути зазначено у її тексті.
При посвідченні заповітів нотаріус повинен впевнитися в дієздатності заповідача, з'ясувати, чи відповідає форма заповіту вимогам ст. 541, 543 ЦК. Заповіт має бути поданий громадянином нотаріусу особисто. Посвідчення заповіту від імені кількох осіб не допускається.
Заповіт має бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем (ст. 541 ЦК), а якщо він внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати документ — за його дорученням іншим громадянином з додержанням вимог, викладених вище. Громадянин, на користь якого заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.
При посвідченні цієї угоди від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність. Проте заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною (ст. 539 ЦК).
До заповіту може бути включено розпорядження немай-нового характеру (про порядок проведення захоронення заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім тощо). Документ має бути складено так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.
Нотаріус при посвідченні заповіту зобов'язаний роз'яснити заповідачу зміст ст. 535 ЦК (право на обов'язкову частку в спадщині), а якщо предметом заповіту є тільки вклад у кредитній установі, це робити не обов'язково.
Нотаріус має перевірити, чи не містить заповіт розпоряджень, які суперечать чинному законодавству, а у разі надходження заповіту на зберігання до державного нотаріального архіву його завідуючий в свою чергу теж зобов'язаний перевірити законність заповіту і в разі встановлення невідповідності його законові повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт.
Якщо невідповідність заповіту законові виявлено державною нотаріальною конторою, до якої заповіт надійшов відповідно до ст. 40 Закону України "Про нотаріат", її завідуючий має повідомити про виявлені недоліки заповідача, посадову особу, яка посвідчила заповіт (не пізніше наступного дня після одержання заповіту), та державний нотаріальний архів, до якого заповіт передається на зберігання.
Такий заповіт за бажанням заповідача може бути переоформлено нотаріусом на загальних підставах або тими самими посадовими особами, які його посвідчили.
Порядок зміни і скасування заповітів передбачено ст. 57 Закону України "Про нотаріат".
Нотаріуси посвідчують доручення, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї або кількох осіб. Доручення на право користування та розпорядження майном, у тому числі транспортними засобами, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі доручень.
У тексті доручення мають бути зазначені місце і дата його складання (підписання), прізвища, імена та по батькові (повне найменування юридичної особи) і місце проживання (місце знаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посада, яку вони займають. У дорученнях на ім'я адвокатів зазначається їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо таке є). Строк дії доручення зазначається прописом.
При посвідченні доручення нотаріус повинен роз'яснити особі, яку представляють, що у випадках, коли строк в дорученні не вказаний, воно зберігає силу протягом одного року з дня його посвідчення. Доручення, призначене для вчинення дій за кордоном, яке не містить вказівок щодо строку його дії, зберігає силу до його скасування особою, яка видала доручення.
Доручення, в якому не зазначено дати його посвідчення, недійсне.
Доручення, видане в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основного документа, в якому застережено право на передоручення, або після документального підтвердження того, що представник за основним дорученням примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала доручення.
Доручення, видане в порядку передоручення, не може містити в собі прав більше, ніж їх передано за основним дорученням. Строк дії доручення, виданого за передорученням, не може перевищувати строку дії основного доручення, на підставі якого воно видане.
Договори найму жилих приміщень у будинках (квартирах), які належать громадянам та юридичним особам на праві власності, нотаріус посвідчує за бажанням сторін на підставі дові-дки-характеристики бюро технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена,— довідки виконавчого комітету місцевої ради, а також правоустановчого документа про належність наймодавцю житла, що здається в найм.
Предметом договору найму в будинку чи квартирі, що належить громадянам або юридичним особам на праві власності, може бути як ізольоване, так і неізольоване жиле приміщення (кімната, що має з іншою кімнатою спільний вхід), а також частина кімнати. Не можуть бути самостійним предметом договору найму приміщення, не придатні для проживання, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо), які здаються в найм тільки разом з жилим приміщенням.
При посвідченні від імені члена житлово-будівельного кооперативу договору найму жилого приміщення, наданого йому в будинку кооперативу, нотаріус вимагає письмову згоду на це правління кооперативу і членів сім'ї наймодавця, які проживають разом з ним. Коло членів сім'ї члена житловобудівельного кооперативу визначається відповідно до ст. 64 Житлового кодексу України (далі — ЖК).
До договору найму жилого приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу застосовуються правила про договір піднайму в будинках державного і громадського житлового фонду (ст. 91—94, 97 ЖК).
Договори піднайму жилих приміщень, у тому числі заброньованих у встановленому порядку (ст. 73—75 ЖК), посвідчу-ються нотаріусом за наявності письмової згоди наймодавця про здавання житла в піднайм та письмової згоди членів сім'ї наймача, які проживають разом з ним. Якщо у квартирі проживають два або більше наймачів, потрібна також згода цих наймачів та членів їх сімей, за винятком випадків здавання жилого приміщення в піднайм у зв'язку з тимчасовим виїздом цієї сім'ї (ст. 91 ЖК).
При посвідченні договору піднайму заброньованого жилого приміщення (ст. 75 ЖК) нотаріус крім зазначених вище документів вимагає охоронне свідоцтво (броню).
Жилі приміщення здаються в найм (піднайм) на визначений строк (у тому числі на період збереження цього приміщення за тимчасово відсутнім наймачем) або без зазначення строку.
При посвідченні згаданих договорів нотаріус роз'яснює сторонам необхідність їх реєстрації у відповідних органах, про що робить відмітку в тексті посвідчувального напису.
Посвідчуючи договори про здавання в найм квартир у будинках житлово-будівельних кооперативів чи про здавання житла в піднайм (державний чи громадський житловий фонд), нотаріус, крім того, роз'яснює сторонам наслідки недотримання встановленого порядку здачі жилого приміщення в піднайм (ст. 94 ЖК), про що зазначає в тексті договору найму (піднайму).