Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки і як носій політичної влади та власник значної частини засобів виробництва має забезпечувати прийнятні умови для життєдіяльності суспільства. Для цього поряд із державним прогнозуванням та розробкою програм економічного і соціального розвитку, нормативним регулюванням та управлінням існує така правова форма державного регулювання економіки, як контроль — у даному випадку йдеться про сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на визначення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів господарського життя правилам, встановленим державою, а також виявлення у діяльності цих суб'єктів порушень, вжиття заходів щодо їх усунення та застосування відповідних санкцій.
Власність зобов'язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, більше того, підприємницька діяльність має бути суспільно-корисною — тобто поєднувати як приватні інтереси юридичних чи фізичних осіб-підприємців (головним чином у вигляді отримання прибутку), так і публічні інтереси. Саме за дотриманням останніх і мають наглядати контролюючі органи держави. Але при цьому непоодинокими є випадки нехтування їх посадовими особами прав підприємців та вимог чинного законодавства (і це враховуючи те, що органам контролю і так надано вельми широкі повноваження — майже необмежені можливості доступу до документів та приміщень підприємств, можливість прийняття рішень про вилучення продукції, матеріалів тощо). Візити будь-яких контролюючих органів, як правило, стають найнапруженішими днями в роботі підприємств, і заради зменшення негативних наслідків такого "спілкування" слід, принаймні, бути обізнаними з відповідними нормативно-правовими актами, адже найменше відхилення контролюючих органів від своїх повноважень або є юридичне караним, або, принаймні, надає право опротестовувати їх дії у вищестоящих органах, яким вони підпорядковуються, чи в суді.
Нині в Україні існує близько півсотні різноманітних контролюючих органів, але кожен з них діє у межах своїх повноважень, чітко визначених відповідними законодавчими актами. Так, у сфері господарювання контроль за окремими сторонами діяльності суб'єктів підприємництва здійснюють:
Згідно з Указом Президента України від 23.07.1998 р. № 817/98 "Про деякі заходи з де-регулювання підприємницької діяльності" (далі — Указ) контролюючі органи мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому плановою виїзною перевіркою вважається перевірка, що передбачена у плані роботи контролюючого органу і
проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності. Планові виїзні перевірки проводяться на підставі письмового рішення керівника відповідного органу Державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік і лише за умови письмового повідомлення суб'єкта підприємницької діяльності про зазначену перевірку та її дату не пізніше ніж за десять календарних днів до дня її проведення.
Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:
Також позапланова виїзна перевірка може здійснюватись і на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Вищестоящий контролюючий орган може з власної ініціативи перевірити достовірність висновків контролюючого органу нижчого рівня шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків складеного ним акта перевірки.
Обмеження щодо підстав проведення перевірок суб'єкта підприємницької діяльності, визначені вищезгаданим Указом, не поширюються на позапланову виїзну перевірку на особисте прохання суб'єкта підприємницької діяльності та перевірку, що проводиться відповідно до кримінально-процесуального законодавства.
У п. 1 ст. 11 Закону "Про державну податкову службу в Україні" (далі — Закон) викладеш повноваження органів державної податкової служби щодо проведення перевірок, в якому, зокрема, передбачено їх право здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та у громадян, в тому числі громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки:
Також органи Державної податкової служби уповноважені одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок; перевіряти у посадових осіб, громадян документи, що посвідчують особу, під час проведення перевірок із питань оподаткування; викликати посадових осіб, громадян для пояснень щодо джерела отримання доходів, обчислення і сплати податків, інших платежів; проводити перевірки достовірності інформації, одержаної для внесення до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів; зупиняти у випадках, вказаних у Законі, операції платників податків, інших платежів на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, за винятком платежів щодо сплати податків. Судова практика містить значну кількість прикладів, коли органи державної податкової служби діють із перевищенням своїх повноважень та без наявності встановлених чинним законодавством підстав застосовують ті чи інші заходи. Наприклад, рішенням арбітражного суду Харківської області від 23.12.1999 р. було задоволене позов дочірнього підприємства 'У..." до державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі — ДШ) про визнання недійсним розпорядження ДПІ про зупинення операцій на банківських рахунках, оскільки суд дійшов висновку про безпідставність їх зупинення. Не погоджуючись із судовим рішенням, ДПІ у заяві до Вищого арбітражного суду України ( далі — ВАСУ) просить їх скасувати, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія ВАСУ визнала, що заява ДПІ не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до абз. 5 п. 5 ст. 11 Закону "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби мають право в установленому Законом порядку зупиняти операції платників податків, інших платежів на рахунках в установах банків у разі, коли існує реальна загроза витрачання коштів чи відчуження майна, вилучення яких у встановленому законом порядку є єдиним засобом відшкодування збитків, завданих державі, у зв'язку з неплатоспроможністю юридичної особи, що перевіряється.
П. 4.1 Положення про зупинення операцій платників податків на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 23.04. 1998 р. № 191, встановлює, що підставами для прийняття розпорядження є акт перевірки, службова записка і встановлений факт правопорушення.
Спірним розпорядженням відповідач на підставі абз. 5 п. 5 ст. 11 вищезгаданого Закону зупинив операції на рахунках позивача в установах банків, прийнявши зазначене рішення на підставі рапорту від 06.12.1999 р. № 33-П. Але, як наголосила судова колегія ВАСУ, вказаним рапортом не встановлено обставин, передбачених абз. 5 п. 5 ст. 11 Закону — таким чином, розпорядження про зупинення операцій на рахунках позивача в установах банків необгрунтоване. За таких обставин висновки суду відповідають матеріалам справи і чинному законодавству, тому підстав для їх скасування немає.
З огляду на вищевикладене, судова колегія ВАСУ заяву ДШ залишила без задоволення, а рішення арбітражного суду Харківської області — без зміни (див. "Юридичний вісник України", №51, 2000р.).
Відповідно до листа Головної державної податкової інспекції від 28.03.1996 р. № 16-111/10-2153 керівників державних податкових інспекцій зобов'язано встановити порядок, згідно з яким працівники цих інспекцій, розпочинаючи перевірку, на підтвердження наданих їм повноважень повинні пред'являти свої'службові посвідчення керівникам платників податків, яких вони перевіряють (порядок видачі та оформлення службового посвідчення для працівників Державної податкової служби України встановлено Інструкцією про порядок видачі, зберігання і знищення посвідчення посадової особи органів державної податкової служби України, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.06.1996 р. № 55).
Крім того, відповідно до розпорядження ДПАУ від 20.05.97 р. № 89-р "Про посвідчення на перевірку" працівники податкових органів без належно оформленого посвідчення на перевірку не мають права брати участь у перевірках суб'єктів підприємницької діяльності. Тобто посадові особи органів державної податкової служби повинні пред'явити посвідчення, видані безпосередньо на цю перевірку конкретного господарюючого суб'єкта.
Посвідчення друкується на бланку державної податкової адміністрації і повинно бути зареєстроване в журналі видачі посвідчень на перевірку. У посвідченні має бути зазначено дату видачі, назву підприємства, яке перевіряється, тип перевірки (планова чи позапланова), підстави для її організації (пункт та стаття згідно з Указом), термін перевірки та дату її початку, а також прізвище інспектора, який буде її проводити. Працівники Державної податкової служби без належно оформленого посвідчення на перевірку не мають права брати участь у перевірках суб'єктів підприємницької діяльності.
У випадках, якщо перевірка проводиться за межами свого району, співробітникам державної податкової інспекції додатково необхідно пред'являти посвідчення на перевірку платників податків із указаним найменуванням району (області), де буде здійснюватися перевірка.
З метою недопущення несанкціонованих перевірок суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності ведеться Журнал реєстрації перевірок (порядок його ведення затверджено наказом Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 10.08.98 р. № 18 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.10.98 р. за № 619/3059). Представник контролюючого органу (не тільки ДПІ) перед початком перевірки повинен обов'язково зробити запис у Журналі, заповнюючи всі передбачені графи, та поставити свій підпис. Відмова особи, що здійснює перевірку від підпису в Журналі є підставою для недопущення й до проведення перевірки.