Необхідність прийняття Закону "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі — Закон) назріла вже давно, і 22 травня 2003 р. Верховною Радою України його було прийнято. Відповідно до Закону (п. 1.13 ст. 1) податок із доходів фізичних осіб — це плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно із Законом. Таке визначення не зовсім відображає природу цього податку, який є обов'язковим платежем із доходів (а не платою) до бюджету. Дохід фізичної особи визначається як сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. Власне, з доходу і стягується податок. Тож про яку плату та про які послуги йдеться у п. 1.13 ст. 1 Закону, пезрозуміло.
Цей Закон розроблено та прийнято з урахуванням нинішнього соціально-економічного стану держави та громадян.
З набранням ним чинності втрачає чинність Декрет Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1993 р. № 43-93 "Про прибутковий податок з громадян" (далі — Декрет), окрім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб-підпри-ємців, який діє з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 Закону до набрання чинності відповідного спеціального закону з цих питань.
Найважливішим елементом нового акта податкового законодавства є ставки податку. Для фізичних осіб, які сплачують податок зі своїх доходів, найпо-зитивнішим положенням Закону є, зокрема, п. 22.3 ст. 22 (ним встановлено 13-відсоткову ставку оподаткування). У процесі прийняття Закону в ЗМІ зазначалося про необхідність запровадження такої ставки. Громадяни, звісно, також всіляко виступали за зниження ставки податку. Закон прийнято, податкову ставку на рівні 13 відсотків встановлено, але лише до 31 грудня 2006 р. Отже, вихід із тіні потенційних платників податків заплановано здійснити протягом наступних трьох років. Після цього своєрідний "податковий рай" закінчиться, і ставка податку становитиме 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім деяких випадків. Втім, встановлено ставку податку у розмірі 5 відсотків від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як: 1) процент на депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу відповідно до закону (крім страховиків); 2) процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом; 3) в інших випадках, прямо визначених Законом. Окрім цього, ставка податку становить 30 відсотків від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім виграшу у державну лотерею у грошовому виразі), або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів-фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у п.п. 9.11.3 ст. 9 Закону.
Новелою Закону є податкові соціальні пільги. Законодавець вирішив відійти від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (далі — н.мд.г.) при розрахунку суми, на яку зменшується загальний місячний оподатковуваний дохід. Законом розв'язано своєрідну колізію, що існувала між Декретом та Указом Президента України від 13 вересня 1994 р. № 519/94 "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" (з наступними змінами; далі — Указ). Справа полягала в тому, що Декретом розмір місячного сукупного оподатковуваного доходу розраховувався у мінімальних місячних заробітних платах, а Указом ставки прогресивного оподаткування доходів громадян запроваджено у н.мд.г. Причому на практиці застосовувалися норми саме Указу, це було вигідним для бюджету, але не для платників податку, оскільки розмір н.мд-г. із 19% р. дорівнює 17 грн., а мінімальні зарплати рік у рік збільшуються (з 1 липня 2000 р. — 118 грн., у 2002 р. — 140 грн. (з 1 липня 2002 р. - 165 грн.), у 2003 р. — 185 грн. (з 1 грудня 2003 р. — 237 грн.).
Отже, Верховна Рада України вирішила піти на певні поступки для громадян, які обрали її депутатський склад, встановивши, що платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати на суму визначеної податкової соціальної пільги. При цьому податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового рівня для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень. (У 2003 р. затверджено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 342 грн., а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення: діти віком до 6 років — 307 грн.; діти віком від 6 до 18 років — 384 грн.; працездатні особи — 365 грн.; особи, які втратили працездатність, — 268 грн.).
Важливими є й інші положення Закону, що стосуються податкових соціальних пільг. Так, пп. 6.1.2 ст. 6 встановлено, що платники податків деяких категорій громадян мають право на податкову соціальну пільгу у розмірі 150 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року (тобто 1,5 мінімальної зарплати). До них належать такі платники податків: а) самотня матір чи самотній батько (опікун, піклувальник) — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років (Декрет містив подібну норму, але при цьому вік дитини був дещо нижчим — до 16 років (ч. 2 ст. 6); б) особа, яка утримує ди-тину-інваліда І або II групи — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років; в) особа, яка має троє чи більше дітей віком до 18 років—у розрахунку на кожну таку дитину; г) вдівець або вдовиця (це положення є новелою Закону); д) особа, віднесена законом до 1 або 2 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; е) учні, студенти, аспіранти, ординатори, ад'юнкти, військовослужбовці строкової служби; є) інваліди І або II групи, у тому числі, з дитинства; ж) особа, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів.
Податкова соціальна пільга у розмірі 200 відсотків суми пільги, визначеної за правилами пп. 6.1.1 ст. 6 Закону (у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (у розрахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року), застосовується до платника податку, який є: а) особою, що є Героєм України, Героєм Радянського Союзу або повним кавалером ордена Слави чи Трудової Слави; б) учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу і має відповідні державні відзнаки; в) колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою; г) особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками; д) особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 р. За наявності кількох підстав для застосування податкової соціальної пільги платник податку має право вибору податкової соціальної пільги, більшої за розміром.
Отже, простежуються певні зміни у категоріях громадян, які мають право на особливе зменшення загального місячного оподатковуваного доходу. Законом дещо розширено цей перелік. Поза ним, наприклад, залишилися громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені законом до 3 або 4 категорії постраждалих осіб (Декретом це питання вирішувалося у п. "г" ч. 4 ст. 6).
У Законі розглядаються також питання іпотечного житлового кредиту. Це фінансовий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних із будівництвом або придбанням квартири (кімнати), або жилого будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким жилим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальнику з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться пщ ним, чи присадибної ділянки) у заставу. При цьому визначення терміну "іпотечний житловий кредит" у Законі видається недоцільним, оскільки зміст цього терміну не відповідає предмету регулювання зазначеного нормативно-правового акта. На цьому наголошував, зокрема, Науково-експертний відділ Верховної Ради України, проте і в проекті, і в самому Законі воно (визначення) є.
Не зовсім коректною є назва ст. 11 Закону "Оподаткування операцій з продажу об'єктів нерухомого майна". У зазначеній статті йдеться не лише про продаж об"єктів нерухомого майна, а й про їхній обмін. Окрім цього, стаття визначає особливості оподаткування не операцій з об'єктами нерухомого майна, а доходів, одержаних від здійснення таких операцій. Доцільніше було б викласти статтю у такій, наприклад, редакції: "Оподаткування доходів, одержаних платниками податків від здійснення ними операцій з об'єктами нерухомого майна". Це ж саме стосується і ст. 12 Закону "Оподаткування операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна".
Отже, до набрання Законом чинності 1 січня 2004 р. до нього ще можуть бути внесені зміни. Будемо сподіватися, що в будь-якому разі Закон сприятиме збільшенню надходжень до бюджету без завдання удару по кишені платника податку.