У платників податків — страхувальників часто виникає
запитання стосовно можливості здійснення розрахунків
зі страховою компанією за послуги страхування емітованими
ними векселями та порядку відображення цієї операції
в податковому обліку. Для здійснення таких операцій
необхідно звернутися до ряду нормативно-правових актів.
Стаття 21 Закону № 1201-ХІІ визначає вексель як цінний
папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця сплатити після настання строку визначену
суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Статтею 4 Закону № 2374-III встановлено, що видавати
переказні i прості векселі можна лише для оформлення
грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані
роботи, надані послуги.
Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів
обов’язково відображається у відповідному договорі,
який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі)
векселя відповідно до договору припиняються грошові
зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають
грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.
Стаття 1 Закону № 85/96-ВР передбачає, що страхування
— це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових
інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання
певних подій (страхових випадків), визначених договором
страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових
фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними
особами страхових платежів (страхових внесків, страхових
премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Договір страхування відповідно до ст. 16 Закону № 85/96-ВР
— це письмова угода між страхувальником i страховиком,
згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у
разі настання страхового випадку здійснити страхову
виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у
договорі страхування страхувальником, на користь якої
укладено договір страхування (подати допомогу, виконати
послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати
страхові платежі у визначені строки та виконувати інші
умови договору.
Договір страхування обов’язково має містити визначені
в цій статті умови, в тому числі щодо розміру страхового
платежу та термінів його сплати.
Статтею 19 Закону № 85/96-ВР встановлено, що страхувальники
згідно з укладеними договорами страхування мають право
вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник-нерезидент
— в іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій
одиниці України у випадках, передбачених чинним законодавством
України, з урахуванням положень частини четвертої цієї
статті при укладанні договорів страхування життя. Конституція
України (п. 1 ст. 92) визначає гривню грошовою одиницею
України.
Таким чином, страхувальники згідно з умовами договорів
страхування, укладених в письмовій формі, у встановлені
строки зобов’язані сплачувати визначені страхові платежі
лише грошовою одиницею України (гривнею) до грошових
фондів, які формуються для захисту їх майнових інтересів.
Необхідність для страхувальників брати участь у формуванні
грошових фондів для захисту їх майнових інтересів передбачає
сплату страхового платежу страхувальником до настання
страхового випадку або, у крайньому разі, до закінчення
терміну дії договору страхування.
Фактично наданими страхові послуги з огляду на норми
пунктів 1 та 2 абзацу першого ст. 28 Закону № 85/96-ВР
щодо припинення дії договору страхування можна вважати
за умов, коли строк дії договору страхування закінчився
або страховик виконав зобов’язання перед страхувальником
у повному обсязі.
Вищевикладені умови унеможливлюють для страхувальника
видачу векселів за договорами страхування, оскільки
векселі можна видавати лише для оформлення грошового
боргу за фактично надані послуги, а фактично наданими
послуги страхування можуть бути за умови участі страхувальника
у формуванні грошових фондів шляхом сплати страхових
платежів.
Крім того, враховуючи, що умова про проведення розрахунків
із застосуванням векселів має бути обов’язково відображена
у договорі страхування, який укладається у письмовій
формі, така умова стосовно припинення грошових зобов’язань
щодо платежу за цими договором та виникнення грошових
зобов’язань щодо платежу за векселем не буде відповідати
вимогам Закону № 85/96-ВР щодо порядку внесення страхових
платежів.
Щодо порядку визначення страхувальниками в податковому
обліку валових витрат за послуги страхування, то слід
зазначити таке. Пунктом 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР
установлено, що валові витрати виробництва та обігу
— це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних
як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які
придбаваються (виготовляються) таким платником податку
для їх подальшого використання у власній господарській
діяльності.
Згідно з пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до
складу валових витрат включаються будь-які витрати зі
страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування
продукції платника податку; цивільної відповідальності,
пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що
перебувають у складі основних фондів платника податку;
екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником
податку іншим особам; майна платника податку; кредитних
та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком
страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних
з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових
відносинах з платником податку, обов’язковість якого
не передбачена законодавством, або будь-які витрати
зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР
датою збільшення валових витрат виробництва (обігу)
вважається дата, яка припадає на податковий період,
протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася
раніше:
або дата списання коштів з банківських рахунків платника
податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі
їх придбання за готівку — день їх видачі з каси платника
податку;
або дата оприбуткування платником податку товарів, а
для робіт (послуг) — дата фактичного отримання платником
податку результатів робіт (послуг).
Як зазначалося вище, з огляду на норми пунктів 1 та
2 абзацу першого ст. 28 Закону № 85/96-ВР щодо припинення
дії договору страхування, датою, з якої страхові послуги
можна вважати фактично наданими, буде дата, зокрема,
коли строк дії договору страхування закінчився або страховиком
виконано зобов’язання перед страхувальником у повному
обсязі.
Отже, страхувальники датою збільшення валових витрат
згідно зі встановленим Законом № 334/94-ВР порядком
можуть вважати лише дату списання коштів з його банківського
рахунку на оплату послуг страхування, а в разі їх придбання
за готівку — день їх видачі з каси або дату фактичного
отримання платником податку результатів таких послуг.