У К А З
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про Концепцію військово-технічного співробітництва
України з іноземними державами
на період до 2010 року
Схвалити Концепцію військово-технічного співробітництва
України з іноземними державами на період до 2010 року (додається).
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 27 серпня 2003 року
N 913/2003
СХВАЛЕНО
Указом Президента України
від 27 серпня 2003 року N 913/2003
КОНЦЕПЦІЯ
військово-технічного співробітництва України
з іноземними державами на період до 2010 року
Військово-технічне співробітництво України з іноземними
державами (далі - військово-технічне співробітництво) як складова
державної зовнішньої політики є сукупністю цілеспрямованих
заходів, пов'язаних із розробленням, виробництвом, ремонтом,
модернізацією, знищенням (утилізацією) і міжнародними передачами
товарів військового призначення.
Військово-технічне співробітництво грунтується на чинному
законодавстві України, яке повністю відповідає міжнародним нормам
щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та обмеження передач
окремих видів товарів військового призначення та подвійного
використання. З метою нерозповсюдження звичайних озброєнь, ядерної
зброї та матеріалів, ракетних технологій, хімічної та біологічної
зброї в Україні створено ефективну систему державного експортного
контролю, яка діє в рамках міжнародних режимів.
Військово-технічне співробітництво розглядається як один з
основних чинників науково-технологічного розвитку вітчизняного
оборонно-промислового комплексу (ОПК), джерело надходження коштів
для розроблення новітніх технологій, створення й закупівлі
озброєння і військової техніки для потреб Збройних Сил України,
інших військових формувань та правоохоронних органів України.
1. Загальна характеристика стану військово-технічного
співробітництва
Україна в цілому успішно розвиває військово-технічне
співробітництво з іноземними державами. Найбільша частка експорту
товарів військового призначення припадає на країни СНД, головним
чином на Російську Федерацію. Іншими перспективними напрямами
військово-технічного співробітництва є держави Південно-Східної
Азії, Африки та Близького Сходу.
За останні роки Україна розширила спектр експортованих
товарів військового призначення. Об'єктивною тенденцією стало
поступове збільшення у структурі експорту таких товарів частки
продукції, виробленої підприємствами ОПК України, при зменшенні
експорту надлишкового озброєння та військової техніки.
Разом з тим на стан військово-технічного співробітництва
негативно впливає повільне реформування оборонно-промислового
комплексу України, який за умов руйнування традиційної
науково-технічної та виробничої кооперації, недостатньо
ефективного державного регулювання опинився у кризовому стані.
Знизилися обсяги оборонних наукових досліджень та
виготовлення військової наукоємної продукції, значно зменшилися
загальні обсяги виробництва, деякі виробничі об'єднання припинили
своє існування. Частка виробництва на виконання державного
оборонного замовлення останні декілька років не перевищує п'яти
відсотків від загального обсягу продукції підприємств ОПК.
Водночас окремі високотехнологічні виробництва ОПК у
результаті запровадження експортно орієнтованого менеджменту та
внутрішньоринкової диверсифікації змогли зберегти свій потенціал,
хоча їх частка в загальному оборонному виробництві невелика.
Таким чином, на сьогодні в умовах жорсткого обмеження
бюджетного фінансування військових науково-дослідних і
дослідно-конструкторських робіт та програм розвитку оборонного
виробництва основним джерелом коштів для збереження і розвитку
вітчизняного ОПК є надходження від міжнародних передач товарів
військового призначення.
Значні витрати на фінансування сучасних систем озброєння
прискорюють у світі процеси консолідації оборонних промисловостей
країн-партнерів, що дозволяє оптимізувати їх державне оборонне
замовлення та знизити загальні витрати на створення зброї. Україна
має реагувати на ці тенденції відповідним реформуванням
вітчизняного ОПК.
Реформування ОПК у напрямку консолідації оборонних
підприємств, у першу чергу навколо лідерів-експортерів, та
формування нових інтегрованих структур, орієнтованих на експорт,
має сприяти підвищенню конкурентоспроможності оборонної продукції,
зростанню обсягів експорту товарів військового призначення.
Під час формування стратегії військово-технічного
співробітництва слід зважати на основні світові тенденції та
зовнішні фактори, які протягом наступних років впливатимуть на
розвиток ситуації на ринках озброєнь, а саме:
значне перевищення пропозицій товарів військового призначення
над реальним попитом та переміщення домінуючих акцентів
військово-технічного співробітництва із суто економічної площини в
політичну;
звуження ємності світового ринку озброєнь та його традиційних
сегментів, особливо щодо можливості отримання прямої комерційної
вигоди;
значне посилення конкурентної боротьби за збереження та
переділ ринку збуту товарів військового призначення, активне
застосування методів провадження "інформаційної війни",
спрямованих на витіснення конкурентів з цього ринку;
збільшення кількості міжнародних об'єднань у сфері розробок і
виробництва військової техніки;
актуалізація питань міжнародних режимів нерозповсюдження
озброєнь, зокрема звичайних, у розв'язанні завдань, що стосуються
створення загальносвітової та регіональних систем безпеки;
підвищення ролі політичного діалогу на найвищому рівні під
час вирішення питань військово-технічного співробітництва;
трансформація військово-технічного співробітництва від
пріоритетної торгівлі завершеними зразками військової техніки до
інтернаціоналізації їх виробництва і передач технологій з широким
використанням офсетних та лізингових схем;
централізація державного управління у сфері міжнародних
передач товарів військового призначення;
трансформація поведінки імпортерів зброї, спрямована на
отримання від її закупівлі максимуму власних вигод у політичній,
економічній та соціальній сферах;
розширення форм взаєморозрахунків за поставлене озброєння,
намагання перевести військово-технічне співробітництво з
конкретним споживачем на довгострокову і комплексну основу.
Істотними внутрішніми факторами, що мають безпосередній вплив
на розвиток військово-технічного співробітництва, є:
вичерпання конструкторських, технологічних та технічних
напрацювань, створених в ОПК за попередні роки;
відсутність цілісної системи досліджень тенденцій розвитку
ринку озброєнь та ОПК іноземних держав;
невизначеність механізмів та недосконалість
нормативно-правової бази кредитування розвитку високих технологій,
забезпечення використання прав інтелектуальної власності;
відсутність замкнених циклів виробництва більшості видів
військової техніки;
недостатня координація зусиль спецекспортерів, що беруть
участь у міжнародних передачах товарів військового призначення,
яка проявляється, зокрема, у конкуренції між ними та демпінгу цін;
незадовільне забезпечення цільового спрямування та
використання коштів, отримуваних від військово-технічного
співробітництва;
недосконалість механізмів визначення ринкової (в тому числі
остаточної) ціни реалізації товарів військового призначення;
незадовільне використання механізму реалізації на безоплатній
основі військової техніки, яка не користується попитом;
відсутність дієвої системи інформаційної підтримки реалізації
важливих політичних та економічних проектів у сфері
військово-технічного співробітництва і протидії деструктивному
інформаційному впливу.
Військово-технічне співробітництво має здійснюватися з
урахуванням необхідності пріоритетного розвитку тих галузей
виробництва, що мають вирішальне значення для забезпечення
належного рівня обороноздатності держави та підтримки лідерських
позицій на ринку озброєння існуючих вітчизняних технологій.
2. Мета та принципи військово-технічного
співробітництва
Метою військово-технічного співробітництва є сприяння
реалізації завдань України у зовнішньополітичній сфері, підвищенню
науково-технічного, оборонно-промислового потенціалу України, її
військових формувань та правоохоронних органів.
Державна політика у сфері військово-технічного
співробітництва з іноземними державами формується на таких
основних принципах:
пріоритетність національних інтересів України;
монополія держави на регулювання діяльності у сфері
військово-технічного співробітництва;
дотримання міжнародних зобов'язань України щодо
нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки та
встановлення державного контролю за здійсненням міжнародних
передач товарів військового призначення;
відповідність пріоритетам і цілям зовнішньої політики
України;
чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної
влади;
державна підтримка суб'єктів військово-технічного
співробітництва, захист їх прав і законних інтересів;
відкритість і прозорість у межах законодавства України з
одночасним збереженням державної таємниці;
зосередження зусиль на пріоритетних напрямах;
повага до партнерів та сумлінне виконання зобов'язань.
3. Основні напрями військово-технічного
співробітництва
Реалізація цієї Концепції сприятиме закріпленню позитивних
тенденцій військово-технічного співробітництва, його трансформації
в оптимальну, гнучку систему міждержавних відносин, здатну
самостійно розвиватися та пристосовуватися до потреб національної
безпеки і світового ринку озброєння. З урахуванням сучасного стану
військово-технічного співробітництва, існуючих механізмів
державного регулювання у цій сфері, структури виробничих
потужностей ОПК та інституту спецекспортерів пріоритетними
напрямами державної політики у сфері військово-технічного
співробітництва є:
дотримання курсу на підвищення ефективності державного
регулювання військово-технічного співробітництва, недопущення
перенесення акцентів з державного на місцевий рівень;
створення дієвої системи інформаційної підтримки
військово-технічного співробітництва та ефективної протидії
деструктивному впливу з боку іноземних держав;
формування цілісної системи досліджень тенденцій розвитку
світового ринку озброєнь та ОПК іноземних держав;
закріплення позицій України на традиційних регіональних
ринках озброєнь, перехід від разових контрактів до реалізації
перспективних регіональних програм розвитку військово-технічного
співробітництва;
здійснення узгоджених і цілеспрямованих заходів для
закріплення на ринках країн, які не входять до числа постійних
споживачів продукції вітчизняного ОПК, ефективне використання з
цією метою міжурядових двосторонніх комісій з питань
військово-технічного співробітництва;
посилення державного протекціонізму з метою підвищення
результативності заходів з просування вітчизняної оборонної
продукції, технологій і послуг на перспективні сегменти світового
ринку озброєнь шляхом підтримання маркетингової діяльності,
координації та фінансування участі національних делегацій у
міжнародних виставкових заходах;
удосконалення державної системи експортного контролю
насамперед у напрямі підвищення оперативності розгляду заяв на
отримання дозволів суб'єктами військово-технічного співробітництва
з одночасним недопущенням будь-яких порушень міжнародних
зобов'язань та законодавства України у цій сфері;
активізація науково-технічної та технологічної інтеграції ОПК
у міжнародні об'єднання з розроблення і виробництва новітньої
військової техніки, сприяння заходам щодо набуття прав на об'єкти
інтелектуальної власності та їх правової охорони;
створення сприятливих умов для залучення до просування та
фінансування проектів у сфері військово-технічного співробітництва
вітчизняних та зарубіжних фінансово-промислових груп, розроблення
інвестиційних механізмів реалізації міжнародних проектів розвитку
та модернізації військової техніки;
розвиток взаємовигідного двостороннього співробітництва з
Російською Федерацією, іншими країнами СНД шляхом поглиблення
коопераційних зв'язків; розширення зв'язків з країнами НАТО і
Європейським Союзом;
розширення та вдосконалення нормативно-правової бази
військово-технічного співробітництва з високотехнологічно
розвинутими країнами, а також з державами, збройні сили яких
оснащені військовою технікою виробництва колишнього Союзу РСР і
які можуть розглядатися як перспективні ринки;
розвиток військово-технічного співробітництва з країнами
Азії, Африки та Латинської Америки;
зміцнення потенціалу ОПК у сфері ремонту і модернізації,
нарощування обсягів постачання запасних частин, надання послуг зі
створення ремонтно-технічної бази та передачі технологій з ремонту
і модернізації, а також з підготовки спеціалістів для
країн - імпортерів української військової техніки;
запровадження практики закупівлі та продажу (обміну) ліцензій
на виробництво перспективної військової техніки та новітніх
технологій військового призначення;
здійснення заходів, пов'язаних із забезпеченням державного
протекціонізму у сфері військово-технічного співробітництва,
створенням сприятливого (пільгового) економічного режиму, наданням
політичної та організаційної підтримки;
створення дієвої системи забезпечення захисту прав
вітчизняних та іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
у сфері військово-технічного співробітництва з посиленням
відповідальності за порушення встановленого порядку здійснення
експортно-імпортних операцій;
забезпечення реалізації гарантій страхування
експортно-імпортних операцій та кредитів, наданих українськими
і/або міжнародними банками, банками іноземних держав чи за участю
іноземного капіталу, спеціалізованими страховими акціонерними
товариствами, контрольний пакет акцій яких належить державі;
застосування у процесі здійснення військово-технічного
співробітництва практики офсетних та лізингових схем;
розширення форм і вдосконалення координації експортної
діяльності шляхом утворення міжнародних альянсів, трейдингових
компаній, обміну частками пакетів акцій між кооперативними
партнерами, організації зустрічної торгівлі, а також удосконалення
механізму:
- передачі товарів військового призначення у лізинг, поставки
у кредит та в рахунок державного боргу;
- проведення гнучкої цінової політики, у тому числі щодо
безоплатної передачі частки застарілих зразків військової техніки
з обов'язковим закріпленням прав на її технічне супроводження,
ремонт та модернізацію, за умови оплати передпродажної підготовки
і транспортування (зокрема із застосуванням зустрічних офсетних
програм);
- поставки товарів військового призначення шляхом
застосування схем їх часткової оплати з використанням стратегічних
мінеральних ресурсів країн-споживачів, а також реалізації
контрактів типу "трейд-ін";
- застосування схем використання консигнаційних складів
військової техніки в регіонах (країнах), які є потенційними
ринками;
- проведення атестації підприємств і установ ОПК з метою
визначення раціональної структури кожного сектору оборонного
виробництва виходячи з внутрішніх потреб та попиту на зовнішньому
ринку, а також перспективної номенклатури експорту та імпорту
товарів військового призначення і високих технологій;
- здійснення структурної перебудови ОПК на основі поліпшення
існуючої номенклатури продукції, в напрямку скорочення випуску
неконкурентоспроможної і нарощування обсягів виробництва придатної
для експорту наукоємної та високотехнологічної продукції;
- перегляду принципів організації виробництва з метою
забезпечення його гнучкості та здатності до швидкого впровадження
нових наукоємних технологій і підвищення ефективності використання
виробничих потужностей;
- стимулювання процесів об'єднання спецекспортерів з
переважно експортно орієнтованими підприємствами ОПК в єдині
господарські об'єднання з державною часткою власності або без неї,
але із введенням до наглядових рад представників центральних
органів виконавчої влади.
4. Забезпечення реалізації Концепції
Концептуальні напрями розвитку військово-технічного
співробітництва підлягають врахуванню під час формування та
вдосконалення законодавчої і нормативно-правової бази державного
регулювання у цій сфері та в оборонній промисловості України.
5. Правове забезпечення
Для вдосконалення нормативно-правової бази державного
регулювання у сфері військово-технічного співробітництва необхідно
розробити та подати до Верховної Ради України проекти законів про:
військово-технічне співробітництво України з іноземними
державами;
Державний цільовий фонд для фінансування створення сучасних
систем озброєння та технологій виробництва конкурентоспроможних на
світовому ринку товарів військового призначення і подвійного
використання;
запровадження в оборонно-промисловому комплексі України
офсетної практики;
внесення змін до законів України "Про закупівлю товарів,
робіт і послуг за державні кошти" та "Про державне оборонне
замовлення" щодо можливості визначення квот у разі проведення
тендерів при міжнародних закупівлях та надання преференційної
поправки для забезпечення виконання офсетних зобов'язань;
внесення змін до Закону України "Про ліцензування певних
видів господарської діяльності" щодо вдосконалення ліцензування
діяльності у сфері розроблення, випробування, виробництва
військової техніки та боєприпасів, а також з надання відповідних
послуг.
6. Фінансове забезпечення
Основним джерелом фінансування заходів із реалізації
Концепції мають стати насамперед:
власні кошти суб'єктів військово-технічного співробітництва,
розробників/виробників товарів військового призначення;
кошти державного бюджету, передбачені на ці цілі, у тому
числі одержані від міжнародних передач товарів військового
призначення в межах, визначених законодавством;
банківський капітал, кошти зовнішніх та внутрішніх інвестицій
за програмами інноваційного розвитку підприємств ОПК;
інші джерела, не заборонені законодавством.
7. Очікувані результати
Здійснення всього комплексу заходів, визначених цією
Концепцією, надасть можливість забезпечити докорінні зрушення в
розвитку військово-технічного співробітництва та оздоровлення
реального сектору вітчизняної економіки і сприятиме:
створенню необхідних умов для залучення до співробітництва
вітчизняних та іноземних фінансово-промислових груп;
ефективному проведенню внутрішнього і зовнішнього маркетингу
та раціональному регулюванню експортно-імпортної діяльності;
протидії та запобіганню деструктивному інформаційному впливу;
науково-технічній та технологічній інтеграції вітчизняного
ОПК у міжнародні об'єднання з розроблення й виробництва новітніх
систем військової техніки, підготовки спільних проектів їх
розвитку та модернізації;
підвищенню рівня обороноздатності держави за рахунок
оснащення Збройних Сил України сучасною високоефективною
військовою технікою;
збільшенню кількості робочих місць на підприємствах ОПК;
набуттю та правовій охороні прав на об'єкти інтелектуальної
власності.
Глава Адміністрації
Президента України В.МЕДВЕДЧУК