Статтею 6 Закону "Про відпустки" (далі — Закон) від 15.11.1996 року № 504/96-ВР встановлено загальні правила щодо тривалості щорічної основної відпустки працівника — не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік. У ст. 4 Закону встановлено, крім щорічної основної відпустки, також низку випадків, коли працівник має право на додаткову відпустку: за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7); за особливий характер праці (ст. 8). Крім того, працівник може претендувати на додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (ст.ст. 13, 14 і 15); на додаткову відпустку працівникові, який має дітей (ст. 19).
Законом (ст. 10) визначено, що загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток за цим нормативно-правовим актом не може перевищувати 59 календарних днів.
У ст. 6 Закону встановлено, що її положення не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте така відпустка не повинна бути меншою за передбачені нею строки.
Одним із таких "інших актів законодавства" є Закон "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 7%-ХП, де за ст. 47 працівникам, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, надається щорічна відпустка тривалістю пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу. Зокрема, у зоні посиленого радіоекологічного контролю така тривалість — 30 календарних днів. Цією самою статтею установлено обмеження: загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 42 календарних дні. А також вказано, що наведені у ній строки є такими, куди не враховуються тривалість додаткової відпустки, передбаченої законодавством України.
Тобто положення наведених законів треба розуміти так, що вказані обмеження встановлюються на загальну тривалість відпустки, яка вважається основною, а додаткові відпустки обмеженням ст. 47 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не охоплюються.
Таким чи ном, ідеться про те, що працівник, який працює на територіях радіоактивнего забруднення, має право на основну відпустку, визначену Законом "Про відпустки" — 24 дні за відпрацьований календарний рік; на відпуску згідно з Законом "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" — тривалістю ЗО календарних днів, пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу; та на додаткові відпуски, на які він може претендувати відповідно до наведених положень Закону "Про відпустки". Наприклад, якщо працівник відпрацював половину календарного року, який враховується при обчисленні щорічної основної відпустки, у зоні радіоактивного забруднення, його відпустка становить 39 днів (24+15).
Однак у випадку, коли працівник відпрацював на територіях радіоактивного забруднення таку кількість часу, що має право на усі 30 днів, визначені відповідним Законом, то у загальному підсумку йому надається відпустка тривалістю не 54 дні (24+30), а максимально можлива із урахуванням встановленого Законом обмеження — 42 дні.
Сторінку підготувала Тетяна НІКОЛАЄВА
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 38 (430) 20-26 вересня 2003 р.