Оперативний огляд

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ видав
постанову від 16.09.2003 р. № 1457 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з нафтою та нафтопродуктами».
Порядком визначено перелік документів, що подаються Мінекономіки та з питань Європейської інтеграції України для реєстрації зовнішньоекономічного контракту, зокрема інформаційна картка зовнішньоекономічного контракту, за формою, встановленою зазначеним міністерством; копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності.
У реєстрації зовнішньоекономічного контракту може бути відмовлено у разі подання не всіх документів, передбачених Порядком; невідповідності умов зовнішньоекономічного контракту законодавству у сфері зовнішньоекономічної діяльності; застосування до суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності або до його іноземного контрагента спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», що діють на момент звернення суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності щодо реєстрації зовнішньоекономічного контракту. Зокрема, ст. 37 «Спеціальні санкції за порушення цього або пов’язаних з ним законів України» до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб’єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:
накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності своїх обов’язків згідно з цим або пов’язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;
застосування до конкретних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб’єктами положень цього Закону стосовно зазначених в ньому положень, що встановлюють певні заборони, обмеження або режими здійснення зовнішньоекономічних операцій з дозволу держави;
тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов’язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.
Санкції, зазначені в цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за рішенням судових органів України або за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, Комісії з питань повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, та Нацбанку України. Санкції, зазначені в цій статті, які застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, діють до моменту застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону.
(Надруковано в «Урядовому кур’єрі» № 177 від 23.09.2003 р. )

постанову від 17.09. 2003 р. № 1474 «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів i ведення Державного реєстру інноваційних проектів».
Порядок затверджено відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність».
Суб’єкт інноваційної діяльності, який заявляє інноваційний проект на державну реєстрацію, подає до МОН такі документи: заяву про розгляд інноваційного проекту згідно із затвердженою МОН формою; інноваційний проект згідно із затвердженою МОН формою у трьох примірниках, прошитих, пронумерованих, засвідчених підписом i печаткою заявника; бізнес-план інноваційного проекту на паперовому та електронному носіях; юридична особа, крім того, — нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та установчих документів, довідку органу державної податкової служби за місцем реєстрації як платника податків (далі — орган державної податкової служби) про стан розрахунків з державним бюджетом; фізична особа, крім того, — нотаріально засвідчену копію документа, що посвідчує особу, та копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; копії зовнішньоекономічного контракту та специфікацій до нього; розрахунки очікуваних втрат надходжень до держбюджету від несплати ввізного мита i податку на додану вартість за проектом у цілому, в тому числі щодо кожної товарної позиції на весь період його виконання з розподілом за роками.

постанову від 17.09.2003 р. № 1475 «Про затвердження Порядку та загальних умов проведення конкурсів на отримання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами».
Порядок затверджено відповідно до ст. 15 Закону України «Про нафту i газ».
Порядком та загальними умови встановлено вимоги до процедури проведення конкурсів на отримання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами та загальні критерії визначення їх переможців.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр визначає у конкурсній документації умови щодо користування суб’єктами господарювання конкретними об’єктами надрокористування.
Координацію роботи з підготовки проведення конкурсів та визначення їх переможців здійснює Міжвідомча комісія з визначення переможців конкурсів на отримання спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами, створена згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2002 p. № 1464.
У конкурсах беруть участь суб’єкти господарювання усіх форм власності. Обов’язковою умовою участі у конкурсах є подання претендентом відповідної заявки, яка повинна містити:
відомості про претендента (юридичну назву — для юридичної особи, прізвище, ім’я та по батькові — для фізичної особи), адресу, номер телефону, факсу його керівників (прізвище, посада — для юридичної особи), місце реєстрації, спеціалізацію, чисельність працюючих, основний вид діяльності, досвід роботи у сфері надрокористування; інформацію про фінансову спроможність претендента (загальний власний та позичковий капітал, установи банків, що обслуговують та/або фінансують претендента (назва, адреса), завірену керівником підприємства копію фінансового балансу за попередній рік, відомості щодо банкрутства або ліквідації, а також щодо заборгованості за податковими платежами — для юридичної особи.

постанову від 17.09.2003 р. № 1478 «Про затвердження Порядку ведення обліку отриманих валових доходів i валових витрат під час провадження видавничої діяльності, виготовлення i розповсюдження книжкової продукції».
Постанову видано відповідно до пп. 7.13.7 п. 7.13 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Дія Порядку поширюється на суб’єктів господарської діяльності — платників податку на прибуток — видавництва, видавничі організації та підприємства поліграфії, які провадять видавничу діяльність, виготовляють i розповсюджують книжкову продукцію, вироблену в Україні, i включені до Державного реєстру видавців, виготівників i розповсюджувачів видавничої продукції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.98 р. № 1540, а також на суб’єктів книговидавничої справи, які відповідно до законодавства провадять діяльність без включення до зазначеного Реєстру (далі — платники податку).
Дія цього Порядку не поширюється на видавців, виготівників та розповсюджувачів друкованих засобів масової інформації.
Книжковою продукцією, виробленою в Україні, є продукція, підготовлена i випущена платниками податку.
Платники податку ведуть окремий облік отриманих валових доходів i валових витрат від підготовки i випуску книжкової продукції, виготовлення тиражу книжкового видання поліграфічними та іншими технічними засобами i розповсюдження книжкової продукції через торговельну мережу та іншими засобами. Під час визначення суми валових витрат, здійснених у зв’язку з отриманням звільнених доходів, сума загальногосподарських та інших витрат, які безпосередньо не можуть бути включені до витрат, зазначених у п. 4 цього Порядку, включається до цих витрат у розмірі, що дорівнює величині, яка визначається шляхом множення суми загальногосподарських (інших витрат) на коефіцієнт, який дорівнює співвідношенню суми звільнених доходів i загальної суми валових доходів платника податку.
Платники податку заповнюють відповідні рядки та додатки до декларації з податку на прибуток підприємств, у яких зазначаються доходи (прибутки), що звільняються від оподаткування в порядку, передбаченому п. 7.20 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Постанова набере чинності з 1 серпня 2004 р. i діятиме до 1 січня 2008 р.

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
постановою Правління від 14.08.2003 р. № 337 затвердив Інструкцію про касові операції в банках України, зареєстровану в Мін’юсті України 05.09.2003 р. за № 768/8089.
Постанова набирає чинності з 1 лютого 2004 р.
Інструкцією визначено зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання i видача готівки. Бланки касових документів виготовляються за їх зразками друкарським способом або з використанням комп’ютерної техніки з відображенням обов’язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.
У главі першій Інструкції визначено загальні вимоги до оформлення касових документів.
Форми документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та виплати її суми отримувачу в готівковій формі мають містити обов’язкові реквізити: дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, дані паспорта особи-отримувача або документа, що його замінює; суму касової операції, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію, номер рахунку отримувача та назву банку-отримувача. Додаткові реквізити можуть бути дописані в касовому документі від руки ручкою. Заповнює касові документи клієнт від руки ручкою чи за допомогою технічних засобів або працівник банку за згодою клієнта із застосуванням технічних засобів або системи автоматизації банку. У разі здійснення операцій з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує 50000 грн. або еквівалент цієї суми в іноземній валюті, з метою ідентифікації осіб Інструкцією визначено, які реквізити мають зазначатися у касових документах для фізичних осіб — резидентів, фізичних осіб — нерезидентів, юридичних осіб — резидентів, юридичних осіб — нерезидентів.
Реквізити для ідентифікації осіб обов’язково мають бути зазначені в касових документах за допомогою технічних засобів або від руки на підставі пред’явлених клієнтом відповідних документів. При цьому банк перевіряє належність пред’явленого паспорта або документа, що його замінює, клієнту та відповідність даних документа даним, зазначеним у касовому документі. У разі ненадання клієнтом документів або відомостей, потрібних для з’ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, або умисного надання неправдивих відомостей, банк відмовляє клієнту в проведенні операції з готівкою та повертає йому касовий документ без виконання. На зворотному боці касового документа банк робить напис про причину його повернення.

постановою Правління від 20.08.2003 р. № 355 затвердив Інструкцію з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, зареєстровану в Мін’юсті України 12.09.2003 р. за № 801/8122.
Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України набирає чинності з 1 січня 2004 р.
Визнано такими, що втрачають чинність з 1 січня 2004 р., Інструкцію з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України, затверджену постановою Правління Нацбанку України від 30.12.97 р. № 466, Інструкцію з бухгалтерського обліку операцій комерційних банків з векселями, затверджену постановою Правління Нацбанку України від 08.06.2000 р. № 234.
Інструкція визначає порядок відображення в бухгалтерському обліку інформації про операції з придбання, продажу, розміщення, випуску та погашення цінних паперів.
Вимоги цієї Інструкції не поширюються на операції з врахування та авалювання векселів; з продажу (купівлі) цінних паперів із зобов’язанням зворотного продажу (купівлі); з цінними паперами з метою здійснення розрахунків; пов’язані з акумулюванням коштів на поточному або накопичувальному рахунку з метою формування статутного капіталу під час створення банку; з приватизаційними цінними паперами; депозитарну діяльність i діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Інструкція не регулює порядок відображення в бухгалтерському обліку нарахованих (сплачених) податків за операціями з цінними паперами.

ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З РЕГУЛЮВАННЯ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ
розпорядженням від 28.08.2003 р. № 41 затвердила Положення про Державний реєстр фінансових установ, зареєстроване в Мін’юсті України 11.09.2003 р. за № 797/8118.
Положення затверджено відповідно до вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003.
Дія цього Положення поширюється на всіх юридичних осіб (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів) незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надають одну чи декілька фінансових послуг, державне регулювання яких належить до компетенції Комісії.
Відповідно до Положення юридична особа набуває статусу фінансової установи з дати внесення відповідного запису про неї до Реєстру. Документом, що підтверджує статус фінансової установи, є свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, яке не підлягає передачі для використання іншими юридичними або фізичними особами для надання фінансових послуг. Фінансова установа має право надавати певні види фінансових послуг через свій відокремлений підрозділ за умови надання фінансовою установою відповідного повідомлення та внесення інформації про такий відокремлений підрозділ фінансової установи до Реєстру. Свідоцтво має бути розміщене у доступному для огляду місці за місцезнаходженням фінансової установи.

Внесено зміни до Закону України «Про рекламу»
Верховна Рада України Законом України від 11.07.2003 р. № 1121-IV «Про внесення змін до Закону України «Про рекламу» виклала в новій редакції Закон України «Про рекламу». Прийнятими змінами встановлено, що реклама розповсюджується на території України виключно українською мовою. Зареєстровані у встановленому порядку знаки для товарів i послуг, а також логотипи дозволено наводити мовою оригіналу, а іншомовний знак для товарів i послуг чи логотип повинні дублюватися українською мовою.
Зокрема, у новій редакції викладено розділ «Особливості рекламування деяких видів товару». Статтею 22 «Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів i послуг, інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби» заборонено рекламу на зазначені вироби на радіо та телебаченні (алкогольних напоїв — у період з 6 до 23 години), на перших i останніх сторінках газет, перших i останніх сторінках обкладинок журналів та інших видань, засобами внутрішньої реклами, реклами на транспорті, за допомогою заходів рекламного характеру (крім спеціальних виставкових заходів).
Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів i послуг, інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби, забороняється: на товарах та у друкованих виданнях, призначених переважно для осіб віком до 18 років, або у розрахованих на зазначених осіб частинах інших друкованих видань; з використанням осіб віком до 18 років як фотомоделей (раніше заборонялося з використанням таких осіб віком до 25 років); не може розташовуватися ближче ніж за 300 метрів прямої видимості від території дитячих дошкільних закладів (раніше заборонялося розташовувати ближче ніж за 200 метрів), середніх загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів, в яких навчаються діти віком до 18 років; реклама не повинна включати зображення популярних осіб або пряме чи опосередковане схвалення популярними особами паління чи вживання алкоголю.
Реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв повинна супроводжуватися текстами попередження такого змісту: «Куріння може викликати захворювання на рак», «Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров’я». Кожному попередженню має бути відведено не менше 15 відсотків площі (обсягу) всієї реклами (раніше — 5 відсотків).
У ст. 27 «Відповідальність за порушення законодавства про рекламу» відповідальними визначено рекламодавців, винних у замовленні рекламної продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом; виробників реклами, винних у порушенні прав третіх осіб при виготовленні реклами; розповсюджувачів реклами, винних у порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами.
Вартість розповсюдженої реклами визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), встановлених Законом України «Про систему оподаткування».
За неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами та/або вартості розповсюдження реклами спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальним органам, необхідної для здійснення ними передбачених цим Законом повноважень, на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами накладається штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі неможливості встановлення вартості реклами, розповсюдженої з порушенням вимог цього Закону, на рекламодавців та розповсюджувачів реклами рішенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон набирає чинності з дня його опублікування (опубліковано в «Голосі України» № 176 від 19.09.2003 р.), крім частини дев’ятої ст. 13 «Реклама на телебаченні i радіо», яка набере чинності з 1 січня 2005 р. Ця частина Закону передбачає, що трансляція (ретрансляція) реклами, яка міститься у програмах та передачах іноземних телерадіоорганізацій, що транслюються (ретранслюються) на територію України, дозволяється лише у разі, якщо за трансляцію (ретрансляцію) такої реклами сплачено юридичній особі України, незалежно від способу здійснення такої трансляції (ретрансляції).