Нормативними актами, які регулюють порядок видачі листків непрацездатності, є Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я від 13 листопада 2001 р. № 455, Закони України "Про непрацездатність", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням" від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ.
Статтею 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням" передбачено, що Фонд страхування від непрацездатності призначає дві виплати. Перша — допомога з тимчасової непрацездатності, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві і професійним захворюванням, друга — допомога по вагітності та пологах.
Тимчасову непрацездатність та її період засвідчують лікар або лікарсько-кваліфікаційна комісія (далі — ЛКК) у закладах охорони здоров'я. Ці особи визначають потребу у наданні звільнення від роботи на час тимчасової непрацездатності, а також установлюють необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу. Якщо це потрібно, вони приймають рішення про направлення особи на медико-соціальну експертну комісію (далі — МСЕК) для визначення наявності та ступеня тривалої або постійної втрати працездатності.
Оформляти листки непрацездатності мають право такі медичні працівники:
а) лікарі державних і комунальних закладів охорони здоров'я;
б) лікарі стаціонарів протезно-ортопедичних установ системи Міністерства праці і соціальної політики України;
в) лікарі туберкульозних санаторіїв;
г) фельдшери у місцевостях, де відсутній лікар, а також на плаваючих суднах (їх список затверджують щороку органи охорони здоров'я).
Не мають права:
а) лікарі приватних закладів охорони здоров'я, приватні лікарі (фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності);
б) лікарі станцій (відділень) швидкої медичної допомоги, станцій переливання крові, зубопротезних поліклінік (відділень);
в) лікарі закладів судово-медичної експертизи;
г) лікуючі лікарі лікувально-профілактичних закладів усіх форм власності при косметологічних втручаннях без медичних показань;
ґ) лікарі будинків відпочинку, туристичних баз, санітарно-профілактичних закладів;
д) лікарі бальнеогрязелікувальних, косметологічних та фізіотерапевтичних лікарень і курортних поліклінік.
Листок непрацездатності оформляється у таких випадках:
Листок непрацездатності видають і закривають в одному лікувально-профілактичному закладі (переважно за місцем проживання чи роботи), а за наявності показань можуть подовжити в іншому. Щоправда, хворий має право обрати лікаря і лікувально-профілактичний заклад не за місцем свого проживання чи роботи. Тоді документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, йому видають за наявності заяви-клопотання, погодженої з головним лікарем обраного закладу, засвідченої його підписом та печаткою цього закладу.
Особи, які захворіли поза постійним місцем проживання і роботи (під час відрядження, санаторно-курортного лікування, відпустки тощо), листок непрацездатності оформляють за місцем їх тимчасового перебування на число днів непрацездатності. На це також потрібен дозвіл головного лікаря лікувально-профілактичного закладу.
Крім листка непрацездатності, тимчасову непрацездатність можуть засвідчувати також і медичні довідки. Однак вони не можуть бути підставою для виплати допомоги з тимчасової непрацездатності.
Один працівник може подати до бухгалтерії одразу декілька листків, наприклад, якщо непрацездатність триває значний час.
У разі втрати листка непрацездатності видається його дублікат. Для цього працівник звертається до бухгалтерії з проханням надати йому довідку про те, що допомоги з тимчасової непрацездатності за час хвороби він ще не одержав. Довідку складають у довільній формі.
Після закриття листка (якщо його не подовжили) працівник подає його до відділу кадрів підприємства у перший же день свого повернення на роботу. Починаючи з 28 лютого 2001 р. (дата набрання чинності Законом про непрацездатність) чинне законодавство не встановлює якихось строків давності для звернення за лікарняними чи декретними. Тому, якщо листок непрацездатності буде подано в адміністрацію установи із запізненням, бухгалтер нарахує належні кошти за фактом одержання підтверджуючого документа і виплатить їх у день виплати зарплати (тобто із запізненням відносно страхового випадку).
Допомогу по тимчасовій непрацездатності виплачують у страхових випадках, які спричинили тимчасову непрацездатність, коли вони настали у період роботи. Цю допомогу можуть одержувати застраховані особи (як працівники підприємств, так і особи, що працюють за наймом у фізичних осіб, у т. ч. суб'єктів підприємницької діяльності). Система оподаткування (загальна чи спрощена), на якій перебуває роботодавець, значення не має. Таке право є й у фізичних осіб, які добровільно сплачували внески до Фонду страхування від непрацездатності або є платниками єдиного податку.
Одужавши й повернувшись до виконання своїх обов'язків, працівник повинен подати у відділ кадрів (уповноваженій керівником особі) листок непрацездатності. Однак це ще не гарантує виплати допомоги. Справа в тому, що після представника відділу кадрів і табельника лікарняний потрапить на розгляд до комісії (уповноваженого) із соціального страхування, яка приймає остаточне рішення: надати допомогу чи відмовити, адже згідно з п. З ст. 50 Закону про непрацездатність завдання комісії (уповноваженого) із соціального страхування — контролювати дотримання законодавства про соціальне забезпечення працівників, у тому числі і витрачання коштів Фонду страхування від непрацездатності.
Документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності (як, утім, і допомог по вагітності та пологах і по догляду за дитиною до трьох років) розглядаються не пізніше 10 днів із дня їх надходження.
Працівнику можуть відмовити у призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності, якщо він:
— перебував у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням;
— захворів чи отримав травму, вчиняючи злочин;
— навмисно заподіяв шкоду своєму здоров'ю, щоб ухилитися від роботи чи інших обов'язків або симулювати хворобу;
— перебував під арештом чи проходив судово-медичну експертизу;
— примусово лікувався за постановою суду;
— захворів чи отримав травму внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння чи дій, пов'язаних з ними.
Допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованій особі також можуть не виплатити, якщо в період хвороби вона порушувала режим, встановлений лікарем, чи не з'являлася без поважних причин у призначений термін на медичний огляд, у тому числі на ЛКК чи МСЕК. У цьому разі із дня такого порушення застрахований втрачає право на допомогу на строк, установлений комісією (уповноваженим) із соціального страхування.
Відсоток оплати листка непрацездатності визначають за ст. 37 Закону про непрацездатність. Він залежить від страхового стажу особи і становить:
— 60 % середньої заробітної плати (доходу) — особам зі . страховим стажем меншим, ніж 5 років;
— 80 % середньої заробітної плати (доходу) — особам зі страховим стажем від 5 до 8 років;
— 100 % середньої заробітної плати (доходу) — особам зі страховим стажем більшим, ніж 8 років.
Крім того, без врахування стажу (на пільгових умовах) 100 % нарахованої суми допомоги одержують:
— застраховані особи, віднесені до 1—4 категорій потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
— один із батьків (особа, що замінює їх), який доглядає хвору дитину віком до 14 років, постраждалу від Чорнобильської катастрофи;
— ветерани війни й особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Страховий стаж — це період (сума періодів), протягом якого особа підлягає соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і сплачує (за неї сплачують) страхові внески до Фонду страхування від непрацездатності у порядку, встановленому законодавством. Згідно зі ст. 7 Закону про непрацездатність сюди зараховують і час:
Плюс до цього, при обчисленні страхового стажу враховують загальний трудовий стаж особи до 28 лютого 2001 р., визначений згідно з Правилами № 1658 за записами у трудовій книжці.
Допомогу по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання чи травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачують застрахованим особам за рахунок Фонду страхування від нещасних випадків, починаючи з шостого дня непрацездатності. Оплату здійснюють за весь період до відновлення працездатності чи до встановлення МСЕК інвалідності незалежно від того, чи було звільнено працівника у період втрати працездатності (ст. 2 Закону про ставки).
Що ж до перших п'яти дніб, то їх власник чи уповноважений ним орган оплачує за рахунок коштів підприємства, керуючись Порядком оплати перших п'яти днів. Лікарняні виплачують за робочі дні, які припадають на дні тимчасової непрацездатності працівника, за графіком роботи підприємства, але період хвороби визначають у календарних днях. Отже, підприємство (фізична особа, яка використовує працю найманих працівників) має виплатити за свій рахунок лікарняні за робочі дні, які припадають на перші п'ять календарних днів тимчасової непрацездатності.
Щоправда, у деяких випадках "правило п'яти днів" не застосовують (тобто оплачують період хвороби за рахунок Фонду з першого дня за весь період непрацездатності):
- при догляді за хворою дитиною віком до 14 років — не більше, ніж за 14 календарних днів. Якщо дитину необхідно помістити до стаціонару разом із застрахованою особою, то допомогу останній виплачують за весь термін її перебування у стаціонарі;
— при догляді за хворим членом сімї —, не більше, ніж за З календарних дні, а у виняткових випадках — до 7 календарних днів (комісія (уповноважений) враховує важкість хвороби члена сім'ї і побутові обставини);
— у разі необхідності догляду за дитиною віком до трьох років чи дитиною-інвалідом віком до 16 років, при захворюванні матері чи іншої особи, яка фактично здійснює догляд,— без обмеження строків виплат;
— у зв'язку з карантином, накладеним санітарно-епідеміологічною службою,— за весь час відсутності на роботі з цієї причини;
— у зв'язку з переведенням застрахованої особи за медичним висновком на легшу, нижчеоплачувану роботу — не більше, ніж за два місяці. Цю допомогу обчислюють за загальними правилами, але надають у розмірі, який разом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не перевищує суми повного заробітку до переведення;
— при здійсненні протезування за медичними показаннями у стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства — за весь період перебування в такому закладі з урахуванням часу на проїзд туди і назад;
— у разі здійснення санаторно-курортного лікування застрахованої особи, якщо тривалість щорічної (основної і додаткової) відпустки є недостатньою для лікування і проїзду до санаторно-курортного закладу і назад,— за період, якого не вистачає. Залежно від того, за чий кошт видано путівку, і характеру лікування п. 10 ст. 35 Закону про непрацездатність передбачає можливість повної оплати періоду такої непрацездатності.
Особам, що працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомогу по тимчасовій непрацездатності (включаючи допомогу по догляду за хворою дитиною до 14 років) надають не більше, ніж за 75 календарних днів протягом календарного року.
Якщо працівник захворів під час перебування у щорічній (основній і додатковій) відпустці, то право на допомогу за ним зберігається. При цьому за погодженням із власником відпустку йому подовжують на кількість днів хвороби, засвідчених листком непрацездатності. Інший варіант — період відпочинку можуть перенести на пізніший термін (ст. 80 Кодексу законів про працю України). Втім, описане правило працює не завжди. Його не беруть до уваги, коли йдеться про допомоги по догляду за хворою дитиною, хворим членом сім'ї і при захворюванні матері чи іншої особи, що фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років чи дитиною-інвалідом віком до 16 років. Ці виплати не надають, якщо застрахована особа в період такого догляду перебувала у щорічній відпустці, а також у додатковій навчальній чи творчій відпустці (п. 6 ст. 35 Закону про непрацездатність). Застрахованим особам, які захворіли у період вирішення спору про незаконність їх звільнення з роботи, допомогу по тимчасовій непрацездатності надають лише при поновленні на роботі виключно з дня винесення рішення відповідним органом.
Для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності потрібно визначити середньоденну заробітну плату застрахованої особи.
Розраховують її виходячи із заробітку за останні шість календарних місяців (з 1-го до 1-го числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок. Однак є два винятки з цього правила, коли розрахунковий період може бути й іншим:
— якщо захворілий працівник відпрацював менше 6 календарних місяців, середню зарплату обчислюють за фактично відпрацьовані календарні місяці;
— якщо захворів працівник, який пропрацював менше календарного місяця, розрахунок роблять за фактично відпрацьований період.
Згідно з п. 7 Порядку № 1266 базою для обчислення середньої зарплати слугує нарахована зарплата (основна і додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі), що підлягає обкладенню прибутковим податком і з якої сплачували страхові внески.
Якщо застрахована особа працює на умовах сумованого обліку робочого часу, потрібно розрахувати середньочасову зарплату, поділивши нараховану за розрахунковий період суму на кількість відпрацьованих у ньому годин. Так само чинять, якщо частину розрахункового періоду відпрацьовано в робочих днях, а частину — погодинно.
Якщо працівник захворів в останній день роботи перед звільненням, то відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" право на допомогу з тимчасової непрацездатності виникає із настанням тимчасової непрацездатності в період роботи, включаючи і день звільнення.
Таким чином, допомога по тимчасовій непрацездатності працівнику, який захворів в останній перед звільненням день роботи, надається в розмірах і порядку, передбачених вищезазначеним Законом і Законом України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2001 р. № 2213-ІІІ.
Якщо особа захворіла після звільнення, то право на отт римання допомоги вона втрачає.