Державне мито справляється на підставі Декрету № 7-93, який визначає
платників державного мита на території України (фізичні та юридичні
особи — за вчинення в їх інтересах дій та видачу документів, що мають
юридичне значення, уповноваженими на те органами), об’єкти справляння
державного мита, тобто за що саме воно справляється, розміри ставок
державного мита та порядок надання пільг.
Перелік фізичних та юридичних осіб, які звільняються від сплати державного
мита, а також дії, за які не сплачується державне мито, передбачено
ст. 4 Декрету № 7-93.
Приймаючи позовні заяви до суду, суддя повинен перевіряти виконання
всіх вимог щодо подання позовної заяви, у тому числі сплату державного
мита. Якщо під час подання позовної заяви позивач не подає документів,
які підтверджують сплату державного мита, чи відповідного документа,
що дає позивачеві право на пільгу щодо його сплати, суддя позовну заяву
та додані до неї документи не приймає.
У разі коли господарський суд прийняв рішення про задоволення вимог
позивача, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку
звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру
задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від його сплати (ст.
49 Господарського процесуального кодексу України).