Відповідно до вимог Закону України від 22.12.94 р. № 320/94-ВР «Про
Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових
платежів» (далі — Закон) для забезпечення єдиного державного обліку
фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки, збори, інші обов’язкові
платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів, було створено
Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових
платежів.
Законом України від 16.07.99 р. № 1003-XIV «Про внесення змін до Закону
України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та
інших обов’язкових платежів» ст. 1 Закону доповнено частиною другою,
яка передбачає, що для осіб, які через свої релігійні або інші переконання
відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють
про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми
обліку платників податків та інших обов’язкових платежів. У паспортах
зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати
будь-які платежі без ідентифікаційного номера.
На сьогодні в провадженні судів загальної юрисдикції перебуває багато
справ за скаргами фізичних осіб — платників податків до органів державної
податкової служби про скасування раніше присвоєних ідентифікаційних
номерів, визнання недійсним ідентифікаційного номера, виключення інформації
з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та внесення
відмітки в паспорт про наявність у них права здійснювати будь-які платежі
без ідентифікаційного номера.
Як свідчать приклади, судами при задоволенні відповідних скарг платників
податків — фізичних осіб ототожнюються поняття «відмова від прийняття
ідентифікаційного номера» та «визнання недійсним раніше наданого ідентифікаційного
номера», таким чином, судами не враховуюється, що переважна більшість
скаржників на момент набрання чинності Законом вже мали ідентифікаційні
номери, а отже, на таку категорію платників дія цього Закону поширюватися
не може. Судами також не береться до уваги той факт, що Законом взагалі
не передбачено можливість виключення з Державного реєстру осіб, яким
вже було присвоєно ідентифікаційні номери, у зв’язку з чим відсутній
порядок виключення таких фізичних осіб, що, у свою чергу, фактично робить
неможливим виконання таких судових рішень. Більше того, існують випадки,
коли суди при задоволенні позовів фізичних осіб — платників податків
у резолютивній частині своїх рішень зобов’язують ДПА України звільнити
фізичну особу від ідентифікаційного номера.
Мотивація рішень, ухвалених на користь фізичних осіб — платників податків,
полягає переважно в тому, що Закон щодо права відмови від прийняття
ідентифікаційного номера не розмежовує осіб за ознакою, був присвоєний
особі ідентифікаційний номер чи ні, оскільки загальновизнані принципи
права, закріплені статтями 21 та 24 Конституції України, гарантують
вільність і рівність усіх людей у своїй гідності та правах, рівність
перед законом.
Необхідно зазначити, що жодний нормативний акт не містить механізму
внесення відміток про наявність права певних осіб здійснювати будь-які
платежі без ідентифікаційного номера. Не визначено питання, який саме
орган повинен вносити відмітки в паспорт, якого змісту має бути така
відмітка, на якій сторінці паспорта тощо.
Однак ДПА України не наділена повноваженнями тлумачити норми права.
Водночас згідно зі ст. 115 Господарського процесуального кодексу України
рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної
сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку,
встановленому Законом України від 21.04.99 р. № 606-XIV «Про виконавче
провадження» (зі змінами та доповненнями).
Враховуючи ситуацію, що склалася з неоднозначним тлумаченням та складністю
застосування норм Закону, ДПА України направлено лист від 24.10.2003
р. № 9329/5/10-2212/3164 до Судової палати у цивільних справах з проханням
урахувати особливості справ даної категорії, виробити єдину практику
при вирішенні справ даної категорії, а також розглянути порушене питання
на Науково-консультативній раді при Верховному Суді України. Водночас
ДПА України подано до Верховної Ради України пропозиції щодо вирішення
зазначеного питання.