Державний бюджет України на 2004 рік у коментарях фахівців ДПА України

Статтею 21 Закону Міністерству фінансів України надано право реструктурувати прострочену станом на 1 січня 2004 р. заборгованість перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками шляхом укладання з юридичними особами — позичальниками відповідних угод.
На відміну від аналогічної норми, затвердженої ст. 16 Закону України «Про Державний бюджет України
на 2003 рік» (далі — Закон про Держбюджет-2003), порядок та умови зазначеного реструктурування, встановлені Кабінетом Міністрів України, у 2004 р. мають бути погоджені з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Тобто після розробки, опрацювання, погодження відповідного проекту постанови Кабінету Міністрів України та затвердження його на засіданні Урядового комітету цей проект буде передано на узгодження до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. I тільки після узгодження зазначеним Комітетом проекту постанови його буде прийнято Кабінетом Міністрів України.
У Законі граничний термін реструктурування простроченої заборгованості підприємств-позичальників зменшено із семи років у 2003 р. до шести років у 2004 р.
Слід зазначити, що постанову Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1070 «Про укладення угод про реструктурування простроченої станом на 1 січня 2003 р. заборгованості юридичних осіб за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками» розроблено на виконання Закону про Держбюджет-2003, i тому вона має чинність лише протягом 2003 бюджетного року.
При цьому підприємства-позичальники, які подали до Міністерства фінансів України пакети документів на реструктурування своїх боргів перед державним бюджетом з погашення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, мають укласти з цим міністерством угоди про реструктурування до кінця поточного бюджетного року. Неукладені угоди не будуть підставою для зменшення заборгованості та припинення заходів стягнення щодо цього боргу.
Статтею 24 Закону органи Державної податкової служби України у 2004 р. визнано органами стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками.
Зазначена норма повністю повторює норму ст. 22 Закону про Держбюджет-2003, тому механізм стягнення такої заборгованості підприємств-позичальників перед державним бюджетом у 2004 р. залишиться таким самим, як i в 2003 р.
Підставою для стягнення сум простроченої заборгованості підприємств-позичальників за іноземними кредитами, наданими під гарантії уряду України, згідно з п. 2 та додатком 2 до Порядку зарахування до державного бюджету сум, стягнутих у безспірному порядку з юридичних осіб України — позичальників для погашення заборгованості за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України, затвердженого наказом Мінфіну України від 30.04.96 р. № 88, виданого на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 14.12.95 р. № 1002 «Про порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України», є подання територіального органу Державного казначейства України, яке містить інформацію щодо простроченої заборгованості підприємства-позичальника перед державним бюджетом за іноземним кредитом та суми нарахованої за прострочення платежу пені.
Органи державної податкової служби при здійсненні заходів з погашення податкового боргу керуються нормами Закону № 2181-III, відповідно до яких позасудове стягнення податкового боргу можливе лише за рахунок активів, що перебувають у податковій заставі.
При цьому податкова застава виникає у випадку або неподання чи несвоєчасного подання платником податків податкової декларації, або несплати у терміни, встановлені Законом, суми узгодженого податкового зобов’язання, як самостійно визначеного платником податків, так i нарахованого контролюючим органом.
В інших випадках, тобто за відсутності податкової застави стягнення податкового боргу може здійснюватися лише у судовому порядку, в тому числі шляхом застосування процедур, передбачених законодавством про банкрутство.
Таким чином, прострочена заборгованість за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками може стягуватися виключно в судовому порядку як безпосередніми кредиторами, які укладали кредитні угоди з позичальниками (це — Мінфін України та Укрексімбанк), так i органами державної податкової служби за поданням Мінфіну України або Державного казначейства України.
Виконавцями судових рішень, у тому числі за справами, що стосуються стягнення вищезазначених кредитів, відповідно до законодавства (закони України від 21.04.99 р. № 606-ХІV «Про виконавче провадження» та від 14.05.92 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») є або органи державної виконавчої служби Мін’юсту України, або арбітражні керуючі.
Довідково. За даними Мінфіну України сума простроченої заборгованості підприємств-позичальників перед державним бюджетом з погашення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, станом на 1 листопада 2003 р. перевищила 1,7 млрд. дол. США, або 9,1 млрд. грн.
Згідно з додатком 4 «Повернення кредитів до Державного бюджету України та розподіл надання кредитів з Державного бюджету України в 2004 році» до Закону в 2004 р. заплановано обсяг повернення позик, наданих для фінансування проектів розвитку за рахунок коштів, залучених державою, у сумі 1,2 млрд. грн.

Людмила СОЛОТВА,
начальник відділу погашення податкового боргу з використанням немайнових джерел управління організації стягнення активів Департаменту стягнення податкового боргу ДПА України

Статтею 8 Закону визначено: «Органам державної податкової служби України: зараховувати належні до відшкодування суми податку на додану вартість платникам, яким відповідно до закону реструктуризовано заборгованість по цьому податку та інших реструктуризованих сумах податків, що належать державному бюджету, та/або надано відстрочку/розстрочку по сплаті цих податків у рахунок зменшення реструктуризованих та/або відстрочених (розстрочених) сум зазначених податків незалежно від визначеного законом терміну їх реструктуризації та/або відстрочки (розстрочки)».
Під час виконання норм цієї статті потрібно враховувати деякі особливості порядку ведення оперативного обліку реструктуризованих (розстрочених та/або відстрочених) сум податків, зборів (обов’язкових платежів), термінів проведення такого зарахування та строків погашення чергових частин на підставі укладених договорів.
1. Щодо реструктуризованих (розстрочених та/або відстрочених) сум податків, зборів (обов’язкових платежів), на які поширюється дія ст. 8 Закону
Звертаємо увагу на те, що редакція зазначеної статті передбачає можливість зараховувати належні до відшкодування суми податку на додану вартість у рахунок зменшення реструктуризованих (розстрочених та/або відстрочених) сум як податкового боргу, так i податкових зобов’язань.
При цьому дія цієї статті поширюється однаковою мірою на реструктуризовані (розстрочені та/або відстрочені) суми податків, зборів (обов’язкових платежів) на підставі статей 14 i 18 Закону № 2181-III та ст. 36 Закону № 2343-ХІІ.
2. Щодо порядку проведення в оперативному обліку операцій із зарахування сум податку на додану вартість, належних до відшкодування, у рахунок реструктуризованих (розстрочених та/або відстрочених) сум податків, зборів (обов’язкових платежів)
Відповідно до розділу другого наказу ДПА України від 03.09.2001 р. № 342 «Про внесення змін до Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків i зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів», зареєстрованого в Мін’юсті України 18.10.2001 р. за № 887/6078 (далі — Інструкція № 342), документом, на підставі якого здійснюється нарахування платежів шляхом занесення інформації про податкові зобов’язання (боргу) платника до бази даних, є договір між платником та органом державної податкової служби про надання відстрочення або розстрочення сплати податкових зобов’язань (боргу).
У разі дострокового погашення розстрочених (відстрочених) сум вносяться відповідні зміни до зазначених договорів. На підставі таких змін у картці особового рахунку платника дострокове погашення проводиться за датою їх внесення до договору шляхом зменшення суми розстрочення (відстрочення) на суму, достроково сплачену.
Водночас спрямування на підставі ст. 8 Закону належних до відшкодування сум податку на додану вартість у рахунок зменшення розстрочених (відстрочених) сум податку на додану вартість та інших платежів державного бюджету потребує деякого часу для проведення таких зарахувань, у тому числі для оформлення відповідних операцій в органах державного казначейства.
За час, що може минути від дня внесення змін та доповнень до договорів про розстрочення (відстрочення) до фактичного зарахування належних до відшкодування сум податку на додану вартість, в автоматичному режимі нараховуватимуться пеня та штрафні санкції, які матимуть «штучний» характер.
Таким чином, зміни до договорів про реструктуризацію (розстрочення, відстрочення) можуть бути внесені лише на підставі фактичного зарахування сум податку на додану вартість, належних до відшкодування, в рахунок реструктуризованих (розстрочених, відстрочених) сум платежів державного бюджету.
3. Щодо термінів проведення зарахування сум податку на додану вартість, належних до відшкодування, в рахунок реструктуризованих (розстрочених та/або відстрочених) сум податків, зборів (обов’язкових платежів) та термінів погашення чергових частин на підставі укладених договорів
Бюджетним кодексом України визначено, що законами про Державний бюджет України затверджуються повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду, тобто з 1 січня по 31 грудня.
Згідно з вимогами п. 5.4 Інструкції № 342 облік надходження платежів у картках особових рахунків здійснюється в порядку календарної черговості настання граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов’язань.
Тому зарахування належних до відшкодування сум податку на додану вартість, термін відшкодування яких настав, у рахунок реструктурованих (розстрочених, відстрочених) платежів державного бюджету здійснюється за найближчими термінами погашення таких платежів відповідно до укладених договорів у межах діючого на момент зарахування бюджетного року.
«Стаття 71. Заборонити здійснення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, в тому числі шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах, за винятком операцій, пов’язаних з державним боргом України та наданими кредитами під державні гарантії для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, а також розрахунків Міністерства оборони України, передбачених статтею 98 цього Закону, та операцій по сплаті податку на додану вартість при імпортуванні на митну територію України товарів, які ввозяться за прямими договорами для власних виробничих потреб (не передбачені для подальшого продажу)».
Уже протягом декількох останніх бюджетних років аналогічна норма закладається в кожному законі про бюджет на поточний рік.
При цьому звертаємо увагу на те, що норма цієї статті не може бути перешкодою для здійснення розрахунків щодо відшкодування сум податку на додану вартість у частині, яка належить зарахуванню на рахунок платника податків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1270 «Про впорядкування відшкодування податку на додану вартість та розрахунків з бюджетом».
Це пояснюється тим, що п. 7 цієї постанови зобов’язує Міністерство фінансів України та Державне казначейство України під час проведення розрахунків з бюджетом відповідно до зазначеної постанови враховувати їх як надходження до державного бюджету в грошовій формі.
«Стаття 74. Заборонити в 2004 році проводити реструктуризацію або списання заборгованості (недоїмки) суб’єктів господарювання за податками, зборами (обов’язковими платежами), надавати відстрочки щодо термінів її сплати, а також списання заборгованості суб’єктів господарювання за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками, фінансовою допомогою на зворотній основі до бюджету».
1. Щодо заборони списання у 2004 бюджетному році недоїмки за податками, зборами (обов’язковими платежами)
Незважаючи на те, що ця стаття також має давню історію з точки зору формування бюджетного процесу, доводиться кожного року додатково роз’яснювати порядок її застосування в частині списання безнадійних податкових боргів, а також розстрочення (відстрочення) податкових зобов’язань.
Практично кожного року, незважаючи на заборону списання податкових боргів у поточному бюджетному періоді, Верховна Рада України все одно приймає закони, які передбачають таке списання.
При цьому такі закони направляються для практичного виконання саме до органів державної податкової служби. Зрозуміло, що ДПА України як центральний орган виконавчої влади, а також підпорядковані органи державної податкової служби зобов’язані виконувати норми таких законів про списання.
2. Щодо списання безнадійних податкових боргів у 2004 р. в умовах дії ст. 74 Закону
Відповідно до Закону № 2181-III податковий борг — податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником податків або встановлене судом (арбітражним судом), але не сплачене в установлений термін, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.
Пунктом 18.2 ст. 18 цього Закону визначено випадки та критерії визнання податкового боргу суб’єктів господарювання безнадійним.
Згідно з пп. 18.2.1 п. 18.2 ст. 18 зазначеного Закону безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції, підлягають списанню.
Хоча ст. 74 Закону у 2004 р. заборонено провадити списання заборгованості (недоїмки) суб’єктів господарювання за податками, зборами (обов’язковими платежами), водночас цей Закон не встановлює будь-яких обмежень стосовно списання безнадійних боргів платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами.
Враховуючи те, що зміни до зазначеної норми Закону № 2181-III у зв’язку з прийняттям Закону внесені не були, а також те, що вона тимчасово не була зупинена, вважаємо, що в питаннях списання безнадійних податкових боргів слід керуватися нормами спеціального закону з питань оподаткування, а саме Закону № 2181-III.
Більше того, у ст. 74 Закону йдеться про списання податкових боргів взагалі, а не безнадійних податкових боргів, що в межах застосування норм Закону № 2181-III розглядається як окрема категорія боргів платників податків.
Так, безнадійний податковий борг — це той борг, який уже не може бути стягнутий або погашений. У свою чергу, податковий борг, у загальному розумінні, в обов’язковому порядку повинен бути погашений платником податків самостійно та/або стягнутий органами державної податкової служби.
3. Щодо заборони у 2004 р. надання відстрочення недоїмки за податками, зборами (обов’язковими платежами)
Статтею 14 Закону № 2181-III органам державної податкової служби надано право розстрочення (відстрочення) виключно сум податкових зобов’язань, а не сум податкового боргу, як було до 26 березня 2003 р. (дата набрання чинності Законом України від 20.02.2003 р. № 550-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким внесено зміни до ст. 14 Закону № 2181-III).
При цьому цією самою статтею визначено дві процедури перенесення термінів сплати податкових зобов’язань — відстрочення та розстрочення.
Оскільки Закон забороняє лише відстрочення податкових боргів, то органи державної податкової служби мають всі правові підстави для застосування у 2004 р. процедур відстрочення та розстрочення податкових зобов’язань щодо платежів до бюджетів.
Що стосується розстрочення (відстрочення) сум податкового боргу, то органам державної податкової служби заборонено здійснення таких процедур.
«Стаття 108. Скасувати податковий борг з податку на додану вартість Державного комітету України з державного матеріального резерву в частині штрафів та пені, нарахованих на суму узгодженого податкового зобов’язання з цього податку, не сплаченого станом на 1 січня 2004 року, а також проценти, нараховані згідно із Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
По-перше, в цій статті слово «скасувати» означає не що інше, як списання Держкомрезерву України сум пені та штрафних санкцій, нарахованих на суми податкового боргу з податку на додану вартість, що залишиться несплаченим станом на 01.01.2004 р. за даними карток особових рахунків платників податків, які ведуться в органах державної податкової служби.
До речі, знову звертаємо увагу на те, що ст. 74 Закону забороняє списання податкових боргів, а ст. 108 таке списання передбачає. Тобто деякі юридичні колізії вже закладено в Законі на стадії його розробки.
По-друге, проценти, про які йдеться у зазначеній статті i які також підлягають списанню, — це проценти, що могли бути нараховані Держкомрезерву України на підставі статей 14 та 18 Закону № 2181-III.
По-третє, хоча процедура стосується списання сум податкового боргу лише одного підприємства, проте виходячи із загальновстановленої практики списання податкових боргів, яка вже сформована на підставі раніше прийнятих законів про списання та відповідає вимогам ведення оперативного обліку сум податків (зборів, обов’язкових платежів), для такого списання потрібно прийняття відповідного рішення. При списанні можна використовувати зразок форми рішення, затвердженої, наприклад, Порядком списання безнадійного податкового боргу платників податку, затвердженим наказом ДПА України від 14.03.2001 р. № 103, із внесенням відповідних змін i доповнень до нього в частині назви та посилання на ст. 108 Закону.

Володимир ТАРАСЕНКО,
заступник начальника управління
методології стягнення податкового боргу
Департаменту стягнення податкового боргу ДПА України