Чи може сполучення слів та абревіатури вважатися найменуванням підприємства відповідно до чинного законодавства України? Саме на це запитання позитивно відповіли господарські суди всіх інстанцій за результатами розгляду справи № 12/78 за позовом про визнання векселя недійсним. Однак аналіз матеріалів цієї справи, на мій погляд, викликає сумніви в тому, що в Україні складається однакова судова практика із вказаних питань. Втім, звернемо увагу на аргументи сторін і мотиви судових постанов у цій справі.
Підприємство "А", яке є емітентом простого векселя, звернулося з позовом до векселедержателя — підприємства Т' про визнання векселя недійсним. У позовній заяві до господарського суду Чернігівської області позивач зазначив, що відповідно до ст. 75 Уніфікованого закону про пере-казний та простий вексель, встановленого Женевською конвенцією 1930 року, простий вексель повинен містити, зокрема, найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути зроблений. Незважаючи на те, що у відповідній частині векселя присутній напис "ПВКП "Фірма "А-во", позивач стверджує, що у спірному векселі необхідне позначення відсутнє. На думку позивача, відповідно до ст. 9 Закону "Про підприємства в Україні", у найменуванні підприємства визначається його назва, вид та інше. Даний вексель у розглядуваній частині не відповідає вимогам закону, оскільки містить не найменування, а лише частину найменування юридичної особи, якій має бути зроблений платіж. Позивач вважає, що відсутність повного найменування вказаної особи у векселі є істотним дефектом форми векселя, тому що робить його зміст невизначеним. Позивач посилається на ст. 76 Уніфікованого закону про переказний та простий вексель, відповідно до якої документ, в якому відсутнє будь-яке з позначень, вказаних у ст. 75 цього Закону, не має сили простого векселя.
Відмовляючи в позові, господарський суд Чернігівської області прийняв до уваги наступні заперечення відповідача. По-перше, у векселі була зазначена назва векселедавця (скорочена), яка за початковими літерами (абревіатурою) відповідала повній назві, вказаній на печатці векселедавця. По-друге, можливість застосування скороченої назви підприємства передбачена низкою нормативних документів, якими затверджувались типові статути, у тому числі і спільним наказом Міністерства економіки, Міністерства праці, Міністерства фінансів і Фонду державного майна України "Про затвердження Типового статуту державного підприємства": типовий статут державного підприємства передбачає зазначення його скороченої назви. По-третє, позивач вже здійснив раніше платіж на користь відповідача за іншим векселем, оформленим аналогічно (без зазначення повної назви).
В апеляційній скарзі на рішення господарського суду Чернігівської області від 25.03.2003 р. у справі № 12/78, підприємство "А", посилаючись на ст. 9 Закону "Про підприємства в Україні", знову наголосив, що інших (крім встановлених цією статтею) критеріїв поняття "найменування підприємства" законодавець не передбачає. На думку апелянта, відсутність хоча б однієї з обов'язкових складових найменування підприємства суперечить вищезазначеній нормі Закону, яка припускає розширення числа складових поняття "найменування підприємства", але не припускає його звуження (скорочення), оскільки назва і вид підприємства повинні бути присутніми в найменуванні підприємства обов'язково. Тому апелянт вважає неправомірним висновок суду про те, що чинним законодавством не заборонено використання скороченого найменування. Не є обгрунтованим, на думку апелянта, і висновок суду про відсутність дефекту форми векселя: ст. 75 Уніфікованого закону вимагає наявності у векселі найменування особи (в даному випадку — підприємства), а критерії поняття "найменування підприємства" встановлені ст 9 Закону "Про підприємства в Україні". Звідси випливає, що найменування підприємства у векселі не може бути коротшим, ніж того вимагає Закон.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, у постанові від 19.05.2003 р. № 12/78 Київський апеляційний господарський суд зазначив, що спірний вексель містить скорочену назву особи, на користь якої виданий вексель, і знову зробив висновок про відсутність дефекту форми векселя. Посилання позивача на те, що спірний вексель не містить повного найменування особи, на користь якої виданий вексель, суд визнав таким, що не грунтується на нормі закону і фактичних обставинах, оскільки Закон "Про цінні папери та фондову біржу" та Уніфікований закон про переказний та простий вексель не містять посилання на повне найменування особи, на користь якої видано вексель. Колегія суддів також визнала такими, що не заслуговують на увагу, посилання позивача на ст. 9 Закону "Про підприємства в Україні", оскільки у ст. 1 Закону "Про обіг векселів в Україні" визначено перелік актів законодавства, яким регулюється вексельний обіг в Україні, в ньому немає посилання на Закон "Про підприємства в Україні".
У касаційній скарзі підприємство "А" (скаржник) визнає, що суд вірно встановив наявність у спірному векселі скороченого найменування особи. Однак скаржник звертає увагу касаційної інстанції на той факт, що у п. 5 ст. 75 Уніфікованого закону йдеться не про повне або скорочене найменування, а про "найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж". Тому, на думку скаржника, дуже важливим є визначення поняття "найменування". Враховуючи суворі вимоги, що висуваються до форми векселя, відповідати поняттю "найменування" може лише повне найменування особи, оскільки скорочене найменування вже потребує правової регламентації, яка б встановила, як та до якого ступеня можна скорочувати. Крім того, цілком закономірно при тлумаченні того або іншого поняття, що міститься в законі, шукати його визначення в тому ж законі або іншому законі, який входить до системи законодавства за галузевою ознакою. "Керуючись цими міркуваннями та враховуючи, що в даному випадку ремітент є юридичною особою (підпри--ємством), позивач звернув увагу суду на ст. 9 Закону "Про підприємства в Україні", яка містить критерій поняття "найменування підприємства", — підкреслюється в касаційній скарзі.
Заперечуючи проти висновку апеляційного суду про те, що Закон "Про підприємства в Україні" до вексельних відносин не може бути застосований відповідно до ст. 1 Закону "Про обіг векселів в Україні", скаржник вказує наступне. По-перше, ст. 1 Закону "Про обіг векселів в Україні", шо визначає законодавство, яке регулює вексельний обіг, говорить і про "інші акти законодавства України", що свідчить про невичерпність наведеного в ній переліку нормативних актів. По-друге, вексельне законодавство не є абсолютно відокремленим та діє в рамках галузевої системи, зокрема, цивільного законодавства, до якого, згідно зі ст. З ЦК України, входить як сам ЦК, так і інші акти цивільного законодавства, що регулюють майнові відносини. Як Закон "Про підприємства в Україні", так і вексельне законодавство містять норми цивільного законодавства, тому застосування ст. 9 Закону "Про підприємства в Україні" для визначення поняття "найменування" підприємства-ремітента є обгрунтованим.
Вищий господарський суд України залишив касаційну скаргу без задоволення, а всі попередні постанови господарських судів — без змін. "... Вид підприємства як частина найменування... зазначений скорочено — ПВКП "Фірма "А-во"... Посилання скаржника на порушення судами ст. 9 Закону "Про підприємства в Україні" помилкові, оскільки зазначена норма встановлює вимоги щодо змісту статуту підприємств і не регулює відносини вексельного обігу...", — зазначила судова колегія у мотивувальній частині постанови від 11.09.2003 р. у справі № 12/78.
Звичайно ж, чинне законодавство не містить визначення поняття "скорочене найменування підприємства". Хоча деякі нормативні документи це поняття і вживають, зміст таких документів треба оцінювати крізь призму ст. 9 Закону "Про підприємства в Україні", оскільки саме його положення в цьому питанні носять найбільш загальний характер, а також мають більшу юридичну силу. Не можна, на мій погляд, також із впевненістю стверджувати, що вживання скороченого найменування законне лише на тій підставі, що законом не заборонене, адже в даному випадку певні вимоги імперативного характеру щодо найменування підприємства висуваються ст. 9 Закону "Про підприємства в Україні". За логікою постанови Вищого господарського суду України у справі № 12/78 для кожного випадку, коли закон надає значення категорії "найменування підприємства", вона повинна мати якесь осфбливе нормативне визначення, що призначене саме для цього випадку. Тобто у статуті під найменуванням підприємства треба розуміти одне, у векселі — інше, у договорі або в розрахунковому документі — щось третє. Якщо це так, то чому суд не посилається на цю спеціальну норму, яка б і вексельні відносини регулювала, і поняття "найменування підприємства" визначала б не так, як це зроблено у ст. 9 Закону "Про підприємства в Україні"? Такої спеціальної норми, на мій погляд, не існує.
Дещо раніше виникнення справи № 12/78 у абзаці 10 п. 6 оглядового листа від 26.07.2002 р. № 01-8/870 Вищий господарський суд України зазначив: "Норми Цивільного кодексу України до правовідносин, пов'язаних із вексельним обігом, можуть бути застосовані лише у тій частині, яка не врегульована нормами вексельного законодавства". Якщо вища судова інстанція визнає, що до вексельних відносин може бути застосований ЦК України, який регулює майнові відносини, то чому ж у конкретній справі не визнати, що до вексельних відносин може бути застосований і Закон "Про підприємства в Україні"?
Можливість виникнення подібних спорів, як і актуальність наведених міркувань, на мій погляд, не зникає і з набуттям чинності новими Цивільним та Господарським кодексами України. Адже, незважаючи на те, що поряд з імперативними вимогами щодо повного найменування юридичних осіб новий ЦК передбачає також й існування скороченого найменування, кодекс не дає цьому поняттю ніякого визначення.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 51 (443) від 20- 26 грудня 2003 року;