12 червня 2002 р. АТЗТ "Рубін" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до ПП Моєсенкової Н. М. про усунення перешкод у користуванні нежилим приміщенням та майном.
Позивач обґрунтовував позов тим, що в порушення договору оренди № 2П від 28.05.2001 року, укладеного між ним та відповідачем терміном на 1 рік, до 28.05.2002 р., відповідач при отриманні повідомлення про розірвання договору не звільнив приміщення та самовільно зайняв інше приміщення АТЗТ "Рубін". Крім того, позивач просив визнати недійсним представлений відповідачем договір оренди від 22.02.2002 р. на підставі ст. 49 Цивільного кодексу як укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.08.2002 р. у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2002 р. скасовано рішення господарського суду Рівненської області від 21.08.2002 р. та частково задоволене позовні вимоги. Зобов'язано приватного підприємця Моє-сенкову Н. М. звільнити займане нежиле приміщення в центральній частині магазину в будівлі по вул. Соборній, -61, м. Рівне. У частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень від 22.02.2002 р. провадження у справі припинено.
05.12.2002 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою ПП Моєсенкової Н. М. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 08.10.2002 р. Скарга мотивується невідповідністю постанови Конституції України та виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи рішення господарського суду Рівненської області від 21.08.2002 року, Вищий господарський суд України обгрунтував свою постанову тим, що дія договору оренди майна та нежилого приміщення № 2-п від 28.05.2001 р., від пролонгації якого орендодавець відмовився, припинена, а договір оренди майна та нежилого приміщення від 22.02.2002 року про надання приватному підприємцю Моєсенковій Н. М. в оренду 25 квадратних метрів торгової площі в центральній частиш магазину по вул. Соборна, 61, м. Рівне, не містить істотних умов, визначених Законом України "Про оренду державного та комунального майна", а тому є неукладеним. Проте з такими висновками погодитись не можна з тих підстав, що в порушення вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція вдалася до встановлення фактів укладення та змісту договорів оренди майна та нежилого приміщення і обгрунтувала їх доказами, які не були досліджені господарським судом, при цьому не врахувала, шо згідно з рішенням господарського суду Рівненської області від 12.08.2002 р. (справа № 12/241), яке набрало законної сили, договір оренди від 22.02.2002 р. визнаний часткою недійсним.
Касаційний суд не врахував, що рішення від 21.08.2002 р. постановлене господарським судом аез дотримання вимог статей 32, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи та їх доведеності на підставі досліджених доказів.
Господарським судом фактично не перевірені доводи АТЗТ "Рубін" щодо факту самого укладення договору оренди майна та нежилого приміщення від 22.02.2002 р. та не витребувані необхідні для з'ясування цих обставин докази. За таких обставин постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню як незаконні і необгрунтовані, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.