Складом злочину за ст. 175 Кримінального кодексу (невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат) є умисність та безпідставність невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності. Про розмір заборгованості у відповідній нормі Кримінального кодексу не йдеться, а отже, "замала" сума заборгованості не може стати підставою для відмови відкриття відповідної кримінальної справи.
Натомість підставою для такої відмови може стати відсутність ознак умисності у діях керівництва, наприклад, якщо підприємство є боржником перед низкою кредиторів і після розрахунку із ними коштів для виплати заробітної плати не залишається. "Безпідставність" може означати, зокрема, ситуацію, коли на виплату, приміром, заробітної плати працівникам бюджетних установ було виділено кошти із бюджету, проте вони не були виплачені.
Відповідно до ст. 24 Закону "Про оплату праці" від 24.03Л995 року № 108/95-ВР заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує ішст-надцяти календарних днів. За ст. 36 цього Закону за порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (п. 25) у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до комісії з трудових спорів або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (етапі 225, 233 КЗпП). За наведеними статтями КЗпП у спорах про виплату належної йому заробітної плати немає обмеження будь-яким строком.
Більше того, закінчення строку виплати заробітної плати (ст. 115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати.
Таким чином, звернення до прокуратури не є способом стягнення належної працівникові суми заробітної плати, а є лише способом притягнення до відповідальності керівника. Працівникові краще звернутися до суду загальної юрисдикції із позовом про стягнення належної йому заробітної плати. До речі, на вимоги позивачів — робітників та службовців — за позовами про стягнення заробітної плати й на інші вимоги, що випливають з трудових правовідносин, стаття 4 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" від 21.01.1993 року № 7-93 поширює пільгу щодо сплати державного мита. А саме — такі вимоги звільнюються від сплати державного мита.
Сторінку підготувало Тетяна НІКОЛАЄВА
За матеріалами газети "Юридичний вісник України" від 13-19 березня 2004 р. № 11