Укладення шлюбу є, мабуть, однією з найприємніших подій у жилі людини, і хоча кількість розлучень все ж залишається досить значною, навряд чи хто у момент одруження припускає можливість такого варіанту перебігу подій — скоріше, кожен (принаймні у цю мить) свято вірить у щасливе майбутнє разом зі своїм обранцем. Але ж мало хто пам'ятає про те, що припинення шлюбу можливо не лише внаслідок його розірвання, а й через визнання шлюбу недійсним (подекуди й проти волі обох з подружжя). Між тим, якщо у першому випадку хоча б вважатиметься, що ви колись перебували у шлюбі, то в другому випадку виявиться, що ви взагалі ніколи не були одружені. Щоб уникнути такої несподіванки, слід заздалегідь ознайомитися з вимогами чинного законодавства щодо умов укладення шлюбу, недотримання яких є підставами його недійсності (іх вичерпний перелік викладено у ст.ст. 39-41 Сімейного кодексу України — далі СК, і розширеному тлумаченню він не підлягає).
Перш за все, необхідно звернути увагу на підстави абсолютної недійсності шлюбу — ними є такі порушення умов укладення шлюбу, що автоматично призводять до його недійсності (тобто, шлюб вважатиметься недійсним вже в силу самих цих порушень і без відповідного рішення суду). Згідно зі ст. 39 СК до зазначених підстав належать:
реєстрація шлюбу з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
реєстрація шлюбу між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;
реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною.
Наявність будь-якої з вищенаведених підстав обумовлює абсолютну недійсність шлюбу і орган РАЦСу за заявою заінтересованої особи анулює актовий запис про такий шлюб (ч. 4 ст. 39 СК). А от самого лише факту порушення інших умов укладення шлюбу замало для того, щоб шлюб вважався недійсним — для цього необхідно ще й відповідне рішення суду. При цьому в одних випадках суд зобов'язаний визнати шлюб недійсним (ст. 40 СК), а в інших — вправі, але не повинен цього робити (ст. 41 СК). Тобто в останньому разі правові наслідки, які можуть настати внаслідок порушення умов укладення шлюбу цілком залежать від суддівських поглядів та переконань— суд може або визнати шлюб недійсним на підставі допущених порушень, або ж, враховуючи інші обставини, що мають істотне значення, все ж таки визнати шлюб дійсним, незважаючи на наявні порушення умов його укладення.
Підставами, за умови доведення яких шлюб обов'язково визнається судом недійсним, є відсутність вільної згоди жінки або чоловіка на його реєстрацію, а також укладення шлюбу жінкою та чоловіком або одним з них без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя. Що ж до підстав, які лише надають можливість суду визнати шлюб недійсним, то до них належать:
реєстрація шлюбу між усиновителем і усиновленою ним дитиною;
укладення шлюбу між двоюрідними братом та сестрою, а також між тіткою (дядьком) та племінником (племінницею);
приховання одним з подружжя своєї тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого з подружжя та (або) їхніх нащадків;
недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (за винятком випадків, коли такій особі було надано право на шлюб за рішенням суду).
Як бачимо, порушення досить таки значної кількості умов, передбачених чинним законодавством для укладення шлюбу, може призвести до його недійсності. Отож надалі розглянемо докладніше кожну з них, починаючи з найбільш "небезпечних" — тих, що тягнуть за собою автоматичну недійсність одруження.
З усіх підстав абсолютної недійсності шлюбу на практиці найчастіше зустрічається порушення принципу одношлюбності — тобто, укладення другого шлюбу ще до моменту розірвання попереднього (чи до моменту його припинення внаслідок смерті іншого з подружжя або оголошення його померлим). За сімейним законодавством України одночасне перебування однієї особи у кількох зареєстрованих шлюбах є категорично неприпустимим. За таких обставин недійсним завжди буде більш пізній шлюб (бо саме його укладено з порушенням вимог законодавства), тоді як попередній шлюб, навпаки, не втратить своєї чинності. При цьому бажання сторін зберегти чи анулювати той або інший шлюб не мають жодного правового значення — недійсність повторного шлюбу та збереження першого є безумовним та беззастережним. Єдиним випадком, коли другий шлюб може стати дійсним, є факт припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу (ч. 5 ст. 39 СК). Але у такому разі цей повторний шлюб набуде чинності не з моменту його укладення, а лише з моменту припинення попереднього шлюбу — отже, і особисті, і майнові права та обов'язки, що випливають зі шлюбу, виникнуть у подружжя також тільки з цього часу.
Особливу увагу слід звернути на випадок, коли після укладення особою другого шлюбу, повертається її чоловік (дружина) :ш попереднім шлюбом, якого (яку) раніше у встановленому порядку було оголошено померлим (померлою). За таких обставин порушення принципу одношлюбності відсутнє, оскільки на підставі рішення суду про смерть такої особи шлюб, укладений з останньою, припиняється (ч. 1 ст. 104 СК), а отже, перешкоди для укладення другого шлюбу не існує, а тому і не має підстави для визнання його недійсним.
На відміну від порушення принципу одношлюбності, така підстава абсолютної недійсності шлюбу, як наявність між подружжям близьких родинних зв'язків, на практиці зустрічається надзвичайно рідко. Це, певною мірою, пояснюється тим, що законодавство встановлює досить обмежене коло родичів, шлюб між якими буде абсолютно недійсним, — до нього входять лише родичі прямої лінії споріднення (батьки і діти, дідусь, бабуся і онуки) та рідні брати й сестри (як ті, що мають обох спільних батьків, так і ті, в яких спільними є лише матір чи батько). Слід мати на увазі, що наявність зазначених родинних зв'язків є перешкодою для укладення шлюбу незалежно від того, чи підтверджуються вони якимись документами — тому й юридично не оформлені родинні відносини також є підставою недійсності шлюбу. Заборона таких шлюбів обумовлюється насамперед турботою про майбутнє покоління — адже всім відомо, що людство за час свого існування накопичило безліч генетичних захворювань, а наявність у дитини батьків, які мають спільну кров, понад два рази збільшує вірогідність отримання нею спадкових захворювань. Також слід зважати на те, що кровне споріднення є обставиною, яку виправити неможливо, тому шлюб між такими особами буде недійсним за будь-яких умов.
І останньою підставою абсолютної недійсності шлюбу є визнання судом у встановленому законом порядку недієздатним хоча б одного з подружжя (нагадаємо, що відповідно до ч. 1 ст. 39 Цивільного кодексу України недієздатною може бути визнана лише та особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними). При цьому слід звернути увагу, що сама тільки наявність у особи психічного захворювання (навіть за умови підтвердження цього факту відповідними медичними документами) не може бути підставою абсолютної недійсності укладеного з нею шлюбу — для цього обов'язково повинно бути відповідне рішення суду. Крім того, таке рішення має бути винесене ще до моменту одруження — у протилежному випадку шлюб не можна визнати недійсним за цією підставою, оскільки на момент його укладення особа за положеннями чинного законодавства була дієздатною.
В усіх випадках абсолютної недійсності шлюбу необхідно зважати на той нюанс, що актовий запис про такий шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими його було зареєстровано, а також розірвання цього шлюбу (ч. 6 ст. 39 СК).
За рішенням суду відповідно до ч. 1 ет. 40 СК визнається недійсним шлюб, зареєстрований без вільної згоди жінки чи чоловіка. Відсутність вільної згоди одного чи обох з подружжя може бути обумовлена, наприклад, укладенням шлюбу під впливом фізичного чи психічного насильства, обману, неправильного уявлення про значення вчинених дій внаслідок тимчасового психічного розладу або перебування у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння тощо. Сімейне законодавство, перераховуючи зазначені фактори як можливі варіанти пороків волі, разом з тим, не надає їм юридичного визначення, але цю прогалину можна заповнити, якщо звернутися до відповідних норм Цивільного Кодексу України, що стосуються недійсності правочинів, вчинених з пороками волі (звісно, враховуючи при цьому специфіку сімейних відносин).
Наприклад, укладення шлюбу під впливом насильства має місце тоді, коли згода на вступ у шлюб була надана особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску. При цьому не має значення, хто саме застосовує такий тиск — друга особа, яка укладає шлюб, родичі, друзі чи взагалі сторонні люди. Також не має значення і в чиїх інтересах здійснюється таке насильство (скажімо, досить поширеним випадком є примушування батьками доньки вийти заміж за старого, але заможного чоловіка, які виправдовують свої вчинки бажанням досягти певного матеріального благополуччя для своєї дитини, одночасно розраховуючи на деякі майнові вигоди і для себе). У будь-якому разі шлюб, зареєстрований під впливом насильства, буде визнано недійсним.
Пщ впливом обману шлюб вважається укладеним тоді, коли майбутній дружиш (чоловіку) навмисно надаються неправдиві відомості або ж свідомо замовчуються деякі факти, що мають для того, хто погоджується на шлюб, істотне значення. Але необхідно зважати на те, що обман, щоб бути підставою недійсності шлюбу, має стосуватися не мотивів укладення шлюбу (скажімо, якщо дружина вважала, що чоловік одружується з нею через кохання, тоді як він просто бажав мати дитину), а особистості другого з подружжя (наприклад, наявність в нього дитини, судимості тощо) чи взагалі його фізичної ідентифікації (коли особа свідомо видає себе за іншу).
До укладених без вільної згоди належить і шлюб, який зареєстровано хоч і з дієздатною особою, але яка у момент його укладення перебувала у такому стані, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, — адже за таких обставин особа, по суті, була не в змозі виразити свою вільну згоду на встуїгу шлюб. Такий стан особи може бути обумовлений найрізноманітнішими причинами, зокрема, нервовим стресом, психічним розладом, фізичною травмою, алкогольним сп'янінням. Під час доведення зазначених обставин суд, як правило, не лише використовує свідчення свідків, а й призначає судово-психіатричну експертизу.
Звісно, якщо особа уклала шлюб під впливом будь-яких з наведених факторів, але бажає зберегти такий шлюб, то не має жодної необхідності визнавати укладений шлюб недійсним і реєструвати новий на загальних підставах — адже відповідно до ч. 3 ст. 40 СК якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб, то такий шлюб не може бути визнаний недійсним.
Ще однією підставою недійсності шлюбу є його укладення одним або ж обома з подружжя без наміру створення сім'ї (фіктивний шлюб). Зазвичай, метою укладення такого шлюбує одержання певних прав та переваг, що випливають безпосередньо з самого факту реєстрації шлюбу (наприклад, право на житло другого з подружжя, право на спадщину після його смерті тощо). Але при цьому необхідно зважати на те, що саме лише укладення шлюбу з меркантильних міркувань не може бути підставою для визнання його недійсним — при цьому обов'язково хоча б у одного з подружжя має бути відсутнім намір створити сім'ю. У протилежному випадку, якщо шлюб укладено з корисливих мотивів, але все ж таки з метою створення сімейних стосунків (наприклад, коли актриса одружується з відомим режисером, розраховуючи на участь в його кінофільмах), він не може бути визнаний недійсним, хоча, можливо, й викликає певний осуд у суспільстві.
Загалом, справи щодо визнання шлюбу недійсним через його фіктивність досить часто зустрічаються у судовій практиці, але ж довести цей факт, зазвичай, досить проблематично (особливо у тих випадках, коли один з подружжя насправді прагнув до створення сім'ї) — адже викрити справжні мотиви реєстрації шлюбу майже неможливо. За таких обставин суд враховує і стосунки подружжя до шлюбу, і його тривалість, і - наявність чи відсутність дітей тощо, проте це все одно не гарантує доведення фіктивності (чи навпаки — справжності шлюбу). Як правило, шлюб визнається фіктивним лише у тому разі, коли подружжя (один з нього) не тільки не мали наміру створити сім'ю при укладенні шлюбу, а й фактично не вступили після цього між собою у відносини, характерні для подружжя. Але ж і в такому разі виникають певні труднощі, оскільки чинне законодавство не забороняє подружжю проживати окремо і саме лише роздільне місце проживання ще не свідчить про відсутність наміру створити сім'ю й не може автономно розглядатися як доказ фіктивності шлюбу.
До речі, досить часто фіктивні шлюби перетворюються у справжні й у таких випадках їх не можна визнавати недійсними — адже зі змісту ч. З ст. 40 СК випливає, що раніше фіктивний шлюб є дійсним, якщо на момент розгляду справи у суді обставини, які засвідчували небажання особи створити сім'ю, відпали.
У ч. 1 ст. 41 Сімейного кодексу України (далі — СК) міститься перелік порушень умов укладення шлюбу, які можуть бути підставою для прийняття судом рішення про визнання шлюбу недійсним. Проте це не обов'язково має статися, оскільки при допущенні саме таких порушень суд повинен не лише зважати на їх наявність, а й враховувати, наскільки цим шлюбом завдано шкоди правам та інтересам особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші істотні обставини (ч. 2 ст. 41 СК), — за сукупністю результатів дослідження усіх наведених факторів суд може прийняти рішення і про визнання шлюбу дійсним.
Першою з можливих підстав недійсності шлюбу у ст. 41 СК названо його реєстрацію між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною. Заборона таких шлюбів пояснюється, скоріш за все, моральними міркуваннями — адже відносини між зазначеними особами прирівнюються до відносин батьків і дітей за походженням, а шлюби між останніми є категорично неприпустимими. Втім, на відміну від рідних батьків дитини, усиновлювач не має спільної крові з усиновленим, а оскільки перешкода соціального характеру є не настільки значущою, як біологічного, то заборону на укладення таких шлюбів все ж таки можна подолати — для цього усиновлювач та усиновлений мають звернутися до суду із заявою про скасування усиновлення, після чого їм ніщо не заважатиме одружитися. Реєстрація ж шлюбу між ними без попереднього скасування усиновлення може призвести до визнання судом такого шлюбу недійсним.
Також може бути визнано недійсним і шлюб, укладений між двоюрідними братом та сестрою чи між тіткою (дядьком) і племінником (племінницею). Зазначені особи перебувають у третьому ступені спорідненості, тобто вони більш віддалені один від одного за походженням, ніж ті родичі, шлюб між якими є абсолютно недійсним (нагадаємо, що до них належать батьки і діти, бабуся, дідусь і онуки та рідні брати і сестри), а отже, й вірогідність отримання дітьми, народженими у такому шлюбі, усіляких спадкових захворювань набагато менша. З огляду на викладене, шлюби між родичами третього ступеня є лише відносно недійсними — як вже було зазначено, суд з урахуванням інших істотних обставин може дійти висновку про недоцільність визнання такого шлюбу недійсним та прийняти протилежне рішення.
Ще однією підставою недійсності шлюбу може бути його реєстрація з особою, яка не досягла шлюбного віку (відповідно до ч. 1 ст. 22 СК він становить сімнадцять років для жінок та вісімнадцять — для чоловіків) і якій не було надано права на шлюб. Нагадаємо, що сімейне законодавство передбачає можливість вступу у шлюб (у виняткових випадках) і з чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 23 СК), але для цього необхідно отримати відповідне рішення суду. Найпоширенішими причинами прийняття судом рішення про надання особі права на шлюб до досягнення нею шлюбного віку є вагітність нареченої, народження нею дитини, а також наявність фактичних шлюбних вщно-син. Звісно, лише цими обставинами перелік підстав для зниження шлюбного віку не вичерпується, але у будь-яких випадках вирішальним фактором має бути дотримання інтересів неповнолітньої особи.
Також необхідно зважати на ту обставину, що у разі укладення шлюбу особою, яка не досягла повноліття, вона набуває з моменту його реєстрації повної цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 34 Цивільного кодексу України). При цьому набута таким чином повна цивільна дієздатність зберігається і у випадку припинення шлюбу ще до досягнення особою повноліття, і у випадку визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи.
Слід звернути увагу, що іноді шлюби, укладені між усиновлювачем та усиновленим, двоюрідними братом і сестрою чи тіткою (дядьком) і племінником (племінницею), а також з особою, яка не досягла шлюбного віку і не отримала права на шлюб, не можуть бути визнані недійсними незалежно від поглядів і переконань суду. Так, у ч. З ст. 41 СК встановлено імперативне правило щодо неможливості прийняття судом рішення про визнання шлюбу недійсним з вищезазначених підстав у разі вагітності дружини або народження дитини у осіб, що перебувають у такому шлюбі, а також у випадку, коли той, хто не досяг на час укладення шлюбу шлюбного віку, досяг його, або ж якщо йому у встановленому законом порядку було надано право на шлюб.
Серед можливих підстав визнання шлюбу недійсним міститься й приховування одним з подружжя своєї тяжкої або ж такої, що небезпечна для другого з подружжя чи їхніх нащадків, хвороби. При цьому слід звернути увагу, що можливою підставою недійсності шлюбу є не наявність в одного з подружжя зазначеної 'Хвороби, а лише сам факт приховування її наявності. Якщо ж особи, одружуючись, повідомили один одного про стан свого здоров'я, то за цією підставою шлюб визнати недійсним вже не можна, незважаючи ні на кількість, ні на тяжкість наявних у кожного з подружжя хвороб.
Можливі й ситуації, коли на момент укладення шлюбу особа вже була хвора, але не знала про це — адже існує досить багато хвороб, які багатьма роками ніяк не проявляють себе зовні. У таких випадках підстави для визнання шлюбу недійсним також відсутні, оскільки немає факту приховування (не можна приховати
ті відомості, про які сам не знаєш). З метою запобігання таким випадкам виявлення тяжких хвороб вже після одруження, сімейним законодавством передбачено проведення медичного обстеження осіб, що подали заяву про реєстрацію шлюбу (ст. ЗО СК), порядок здійснення якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України вщ 16.11.2002 р. № 1740 (далі — Порядок). Але таке обстеження є винятково добровільним — ніхто не може бути примушений до нього. Згідно з п. 3 зазначеного Порядку державний орган РАЦС під час приймання заяви про реєстрацію шлюбу інформує осіб, які подають таку заяву, про можливість здійснення медичного обстеження та за їх бажанням видає відповідне направлення до одного з акредитованих Міністерством охорони здоров'я України лікувально-профілактичних закладів, що повинні здійснювати таке обстеження. Про видачу направлення або про відмову від медичного обстеження особи, яка бере шлюб, працівник органу РАЦС проставляє відмітку на заяві про реєстрацію шлюбу (п. 3 Інструкції, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 20.12.2002 р. № 480). Результати медичного обстеження кожного з майбутнього подружжя є таємницею, тому вони можуть бути повідомлені-другій особі, яка вступає у шлюб, лише за згодою тієї особи, що пройшла обстеження.
Правова сутність визнання шлюбу недійсним полягає у тому, що він визнається таким з моменту його державної реєстрації (ст. 44 СК) — тобто шлюб анулюється, і вважається, що його взагалі ніколи не існувало. Це означає, що в осіб, які зареєстрували цей шлюб, не виникає жодних майнових та особистих не-майнових прав і обов'язків, що випливають зі шлюбу.
Так, якщо за загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу (маються на увазі дійсні шлюби), належить дружиш та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку (ч. 1 ст. 60 СК), а уразі поділу такого майна частки кожного з подружжя є рівними (ч. 1 ст. 70 СК), то згідно з ч. 2 ст. 45 СК майно, яке особи набули протягом недійсного шлюбу, вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності, а розмір часток кожної з осіб, які перебували у недійсному шлюбі, визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами. Тобто в останньо--тлу випадку особй'/яка не мала самостійного заробітку, навряд чи щось отримає — навіть якщо вона не працювала з поважних причин (наприклад, у зв'язку із навчанням, хворобою тощо).
У жодної з осіб, шлюб між якими визнано недійсним, не виникає і права на одержання аліментів (нагадаємо, що у "справжньому" шлюбі таке право має той з подружжя, який є непрацездатним чи потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий з подружжя в змозі його утримувати). Якщо ж особа одержувала аліменти від того, з ким перебувала у недійсному шлюбі, то згідно з ч. 3 ст. 45 СК сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки. Щоправда, незрозуміло, як непрацездатна чи матеріально незабезпечена особа, яка одержувала аліменти на своє утримання, зможе повернути таку суму. З огляду на це, більш Доцільним видається вирішення цього питання у Сімейному кодексі Російської Федерації, положення якого також вказують на те, що недійсний шлюб не може бути підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя (а отже, і права на утримання), але, разом з цим (окрім чітко визначених виняткових випадків), забороняють стягувати вже одержані суми аліментів, навіть якщо вони й були одержані особою без достатніх на це підстав (ст. 116 Сімейного кодексу Російської Федерації).
Особа, яка вселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набуває права на проживання у ньому і може бути виселена (ч. 4 ст. 45 СК), а особа, яка на підставі укладення недійсного шлюбу змінила своє прізвище (обрала прізвище іншого з подружжя чи приєднала його прізвище до свого), вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави і зобов'язана повернутися до свого дошлюбного прізвища.
Недійсність шлюбу автоматично призводить і до недійсності шлюбного договору — адже відповідно до ст. 92 СК його може бути укладено лише подружжям або особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (у цьому випадку шлюбний договір набирає чинності лише у день реєстрації шлюбу). А оскільки шлюб визнається недійсним з моменту його реєстрації, то його фактично не існує і ніколи не існувало, а отже, немає і головної умови дійсності шлюбного договору. Тому останній також є недійсним з моменту його укладення, тож не спричинює виникнення жодних правових наслідків (окрім тих, що пов'язані з його недійсністю — за таких обставин до шлюбного договору можуть бути застосовані положення Цивільного кодексу України, що стосуються нікчемних правочинів).
Особи, які укладаючи шлюб свідомо порушують чинне сімейне законодавство, вчиняють тим самим протиправні дії, тому вищевикладе-ні правові наслідки, що настають при визнанні шлюбу недійсним, є своєрідними (до речі, цілком виправданими) санкціями за їх протиправну поведінку. Проте досить поширеними є випадки, коли один з подружжя (він називається добросовісним), укладаючи шлюб, який згодом було визнано недійсним, не знав і не міг знати про наявність перешкод для реєстрації шлюбу (наприклад, дружина дійсно бажала створити сім'ю й при цьому навіть гадки не мала, що її так званий чоловік вже перебував у енній кількості шлюбів, укладених в інших містах). За таких обставин добросовісний з подружжя є потерпілою стороною, і було б вкрай несправедливим, крім моральних страждань, які він неминуче відчує після викриття обману, примушувати його терпіти ще й матеріальні ускладнення. Зважаючи на це, сімейне законодавство ретельно захищає інтереси добросовісного з подружжя, встановлюючи щодо нього винятки з загального правила про відсутність у осіб, які перебували у недійсному шлюбі, будь-яких прав подружжя. Так, у ст. 46 СК зазначено, що особа, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право:
на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;
на проживання у житловому приміщенні, в яке юна вселилася у зв'язку з укладенням шлюбу;
на стягнення аліментів у разі, якщо вона є непрацездатною чи потребує матеріальної допомоги, а другий з подружжя має можливість її надавати, а також на утримання під час вагітності та здійснення догляду за дйтиноіб;
на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу (звісно; при бажанні добросовісний з подружжя може повернутися до свого дошлюбного прізвища).
Необхідно звернути увагу, що у положеннях СК, які наділяють добросовісного з подружжя майже усіма істотними правами, що випливають з укладення шлюбу, однак, відсутня вказівка на його право спадкування за законом у разі смерті другого з подружжя як спадкоємця першої черги. Це означає, що при визнанні шлюбу недійсним, усе майно, одержане добросовісним з подружжя в порядку спадкування за законом, буде вважатися набутим безпідставно і підлягатиме поверненню. Такий стан речей видається дещо несправедливим і потребує відповідних змін на законодавчому рівні.
Проте найголовнішим аспектом у питаннях недійсності шлюбу є те, що вона жодною мірою не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у такому шлюбі (ст. 47 СК). Тобто, дружина та чоловік, шлюб між якими визнано недійсним, не мають між собою правових зв'язків, але по відношенню до дитини вони юридично є її батьками з усіма правовими наслідками, що випливають з цього факту. Не потрібно встановлювати й батьківство чоловіка по відношенню до дитини, яка народилася у недійсному шлюбі чи до спливу десяти місяців від моменту визнання його недійсним — за таких обставин (як і при розірванні шлюбу) автоматично вважається, що дитина походить від подружжя (ч. 2 ст. 122 СК). Питання щодо місця проживання такої дитини, її утримання, виховання тощо також вирішуються таким саме чином, як і при розлученні батьків.
Отже, підсумовуючи викладене, можна порадити зарученим дотримуватися усіх умов, встановлених сімейним законодавством щодо реєстрації шлюбу, оскільки у протилежному випадку ви все одно не досягнете бажаних наслідків — адже недійсний шлюб рівноцінний його відсутності. Але ж якщо ви, на відміну від вашого нареченого (нареченої), діяли добросовісно і не знали про наявні перешкоди для укладення шлюбу, однак були введені в оману, то можете принаймнї розраховувати на захист власних прав та прав своїх дітей вітчизняним законодавством.
Анжеліка ДОМБРУГОВА
По материалам газеты "Юридичний вісник України" від 22 травня- 4 червня 2004 р. № 21-22