Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності — це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
З метою створення законодавчого підґрунтя для здійснення єдиної державної регуляторної політики 11 вересня 2003 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі — Закон), що встановлює такі принципи державного регулювання, за яких прийнятий регуляторний акт максимально відповідає потребам суспільства та підтримується адекватними заходами державного забезпечення.
Завданням Закону є унеможливлення появи таких регуляторних актів, які призводять до створення адміністративних, економічних та організаційних перешкод для розвитку підприємництва, є економічно недоцільними та неефективними, дискредитують діяльність з державного регулювання у сфері економіки.
Базуючись на принципах державної регуляторної політики, закріплених Законом, дії всіх учасників регуляторного процесу, який носитиме довготривалий характер, мають бути спрямовані на забезпечення балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави. '
Для забезпечення реалізації Закону Кабінетом Міністрів України прийнято низку нормативно-правових актів, зокрема, постанову від 11 лютого 2004 р. № 150 "Про офіційне оприлюднення регуляторних актів, прийнятих місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади та їх посадовими особами, і внесення змін до Порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади", постанову від 3 березня 2004 р. № 226 "Про затвердження Положення про апеляційну регуляторну комісію", постанову від 11 березня 2004 р. № 308 "Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта" тощо.
До регуляторної діяльності, яка спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, залучені всі ланки адміністративної системи, фізичні та юридичні особи, їх об'єднання, органи місцевого самоврядування, всі вони повинні відігравати свою власну роль у регуляторному процесі.
Так, до регуляторних органів належать, зокрема, центральні органи виконавчої влади, їх територіальні органи, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти.
Розглянемо деякі аспекти реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності регуляторними органами — органами виконавчої влади.
Так, центральні та місцеві органи виконавчої влади у процесі регуляторної діяльності мають, зокрема, дотримуватися єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів, планувати діяльність з підготовки проектів регуляторних актів; дотримуватись вимог процедури, встановленої Законом щодо розроблення проекту регуляторного акта та підготовки аналізу його регуляторного впливу.
До обов'язків регуляторних органів щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності відносяться:
Перегляд регуляторного акта здійснюється:
Усі проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, підлягають погодженню із спеціально уповноваженим органом, а всі проекти регуляторних актів, які розробляються територіальними органами центральних органів виконавчої влади, погоджуються з відповідними територіальними органами спеціально уповноваженого органу.
Для погодження до спеціально уповноваженого органу подаються: проект регуляторного акта; його аналіз; копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання зауважень і пропозицій. Після розгляду проекту регуляторного акта та документів, що його супроводжують (термін розгляду не перевищує одного місяця з дня одержання проекту), спеціально уповноважений орган приймає рішення про погодження цього проекту або рішення про відмову в його погодженні. Це рішення не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття подається до органу, який розробив проект регуляторного акта.
У разі незгоди з рішенням про відмову в погодженні проекту регуляторного акта розробник цього проекту може звернутися до спеціально уповноваженого органу чи його територіального органу з ініціативою щодо утворення погоджувальної групи для проведення консультацій з метою усунення суперечностей. До складу погоджувальної групи входять представники розробника проекту регуляторного акта та спеціально уповноваженого органу.
Для розгляду скарг територіальних органів центрального органу виконавчої влади щодо відмови територіальних органів спеціально уповноваженого органу в погодженні проектів регуляторних актів утворюються апеляційні регуляторні комісії.
Організаційно-правові засади діяльності апеляційних регуляторних комісій, порядок їх створення та розгляду скарг регуляторних органів регулюються Положенням "Про апеляційну регуляторну комісію", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від З березня 2004 р. № 226.
З метою забезпечення дотримання регуляторними органами принципів державної регуляторної політики спеціально уповноваженим органом провадиться експертиза регуляторних актів на їх відповідність вимогам Закону. Підставами для проведення експертизи є:
У результаті проведеної експертизи спеціально уповноважений орган може приймати рішення про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики, яке не пізніше наступного робочого дня після його прийняття надсилається органу виконавчої влади, що прийняв регуляторний акт. Регуляторний орган повинен або виконати дане рішення у двомісячний строк з дня його прийняття, або оскаржити (відповідно до ст. 29 Закону) до урядового комітету, визначеного Кабінетом Міністрів України, протягом десяти робочих днів з дня його одержання. Виконання рішення передбачає підготовку органом виконавчої влади проекту акта про внесення змін до регуляторного акта (щодо якого було прийнято це рішення) або про визнання цього регуляторного акта таким, що втратив чинність. У разі невиконання рішення спеціально уповноваженого органу про необхідність усунення порушення принципів державної регуляторної політики або неоскарження цього рішення дія регуляторного акта (або окремих його положень, щодо яких було прийнято відповідне рішення), зупиняється наступного дня з дня закінчення строку для виконання такого рішення.
Наведений аналіз свідчить про те, що Закон суттєво змінює процеси підготовки аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення, відстеження результативності, перегляду та систематизації регуляторних актів. Впровадження норм Закону забезпечить в умовах трансформації української економіки послідовне та системне здійснення регуляторних процедур.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" від 10-16 липня 2004 р. № 28