ПРАВО ВЛАСТНОСТІ НА ЗЕМЛЮ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ В УКРАЇНІ

Згідно зі ст. 85 Земельного кодексу України іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших прирівняних до них організацій відповідно до міжнародних договорів. За даними, наведеними у п. 3.2.6. Указу Президента України "Про Програму розміщення представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні" від 12.09.1994 р. № 517-94 кількість іноземних держав, які бажають мати представництва в Україні, сягає 142 країни, кожна з яких потребує приміщення та, відповідно, земельних ділянок для їх обслуговування в розмірі від 0,1 до 0,3 га (п. 3.2.1. зазначеного Указу). За підрахунками це складатиме приблизно від 14,2 до 42,6 га землі. Оскільки зазначена цифра є чималою, на думку автора, варто проаналізувати деякі правові аспекти права власності на землю іноземних держав в Україні.

Отже, ст. 85 Земельного кодексу України передбачає можливість набуття у власність (тобто безкоштовної передачі або укладення договору купівлі-продажу) іншій державі земельної ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв, консульських установ та інших прирівняних до них організацій. Стаття 129 Земельного кодексу України визначає порядок та суб'єктів продажу земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним державам, іноземним юридичним особам.

Проте, на думку автора, статті 85 та 129 суперечать Конституції України в частиш слів "набуття права власності на землю іноземною державою", оскільки в разі безкоштовної передачі чи укладенні договору купівлі-продажу буде порушено суверенітет України та принцип територіальної цілісності держави, встановлений ст. 2 Конституції України. Саме поняття суверенітет означає, що державна територія знаходиться під виключною та повною владою держави. Варто зауважити, що в міжнародному публічному праві діє принцип "непорушності державної території", який означає, що всі держави світу зобов'язані поважати одна одну та утримуватися від будь-яких дій, спрямованих прямо чи побічно проти територіальної цілісності та політичної незалежності інших держав. Кожна держава на власній території є носієм всеохоплюючої суверенної влади, яка має виключний характер — тобто держава має власне територіальне верховенство.

Чинним законодавством України передбачено різний порядок щодо погодження розміщення споруд дипломатичних представництв та погодження земельних ділянок, на яких розміщатимуться такі споруди. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок розміщення дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних та іноземних організацій в Україні" від 28.06.1997 р. № 670 визначений такий порядок погодження розміщення споруд консульських представництв та дипломатичних представництв:

  1. Дипломатичне представництво чи консульська установа письмово звертаються до МЗС України, яке надсилає пропозиції до Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
  2. Організації, які погоджують розміщення представництва (органи по земельних ресурсах, природоохоронні і санітарно-епідеміологічні органи, органи архітектури та охорони культурної спадщини) в місячний термін повідомляють про своє рішення МЗС України, Раду міністрів АРК, обласну, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації.

Згідно з п. 14 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України питання, пов'язані з наданням дипломатичним представництвам, консульським установам та представництвам міжнародних, міжурядових організацій споруд (приміщень) та земельних ділянок за міжнародними договорами України на взаємній основі, вирішує Кабінет Майстрів України за поданням МЗС України з дотриманням вимог цього Положення, якщо інше не передбачено міжнародним договорами.

Як раніше зазначалося, питання придбання іноземними державами земельних ділянок для дипломатичних представництв регулюється ст. 85, ч. 1 ст. 127, частинами 1, 2 та 4 ст. 129, ч. 4 ст. 151 Земельного кодексу України.

Статтею 129 Земельного кодексу України встановлено порядок продажу земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Частина 4 ст. 129 Кодексу передбачає, що іноземні держави, зацікавлені у придбанні земельної ділянки у власність із земель державної або комунальної власності подають клопотання до Кабінету Міністрів України.

При цьому слід зазначити наступне: якщо земельна ділянка перебуває у держаний власності, її продаж здійснюється за такою схемою:

  1. Подання іноземною державою клопотання про продаж земельної ділянки до Кабінету Міністрів України (отже, відсутня така стадія, як звернення іноземної держави до МЗС України).
  2. Подання клопотання на погодження до Верховної Ради України.
  3. У разі погодження — укладання договору купівлі-продажу між іноземною державою та Кабінетом Міністрів України.

Невизначеним є питання щодо того, хто саме має звертатися до Верховної Ради України (іноземна держава чи Кабінет Міністрів України).

Якщо земельна ділянка перебуває у комунальній власності, продаж земельної ділянки здійснюється за такою схемою:

  1. Подання іноземною державою клопотання про продаж земельної ділянки до Кабінету Міністрів України.
  2. У разі отримання погодження — укладення договору купівлі-продажу здійснюється між іноземною державною та місцевою радою.

При цьому, в обох випадках не-визначено строк, форма подання та документ, яким оформляється погодження з уповноваженим органом.

Слід звернути увагу, що зазначені норми Земельного кодексу України в частиш визначення суб'єктів, які мають право на укладення міжнародних договорів суперечать статтям 1, 4 та 5 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993 р. № 3767-ХІІ.

Крім того, серед невизначених питань щодо механізму та порядку продажу земельних ділянок іноземним державам для розміщення дипломатичних установ із земель державної та комунальної власності слід назвати:

Підсумовуючи, можна зазначити, що такі численні "неузгодженості" та "прогалини" в правовому регулюванні відносин щодо набуття права власності на землю іноземними державами свідчать про невиважену та непродуману норму з точки зору теорії земельного права.

На думку автора, слід виключити з Земельного кодексу України положення стосовно надання у власність земельних ділянок для іноземних держав, замінивши їх положеннями щодо передачі земельних ділянок дипломатичним представництвам та консульствам іноземних держав в оренду.

Анжеліка ШТУКАТУРОВА, аспірантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка

По материалам газеты "Юридичний вісник України" від 31 липня-6 серпня 2004 р. № 31