На сьогодні обсяг зобов'язань держави перед громадянами становить 131,96 млрд грн., у тому числі з погашення облігацій Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року — 1,05 млрд гривень.
Оскільки обсяг зобов'язань держави надто великий, а фінансові ресурси держави обмежені, повернення громадянам належних їм заощаджень та погашення цінних паперів у повному обсязі водночас неможливе.
На виконання вимог Закону "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" та відповідно до Закону "Про Державний бюджет України на 2004 рік" Кабінет Міністрів видав постанову від 11 березня 2004 року № 306 "Про виплату в 2004 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, і установи колишнього Укрдержстраху".
Згідно з цією постановою у 2004 році виплата громадянам грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в установи колишнього Укрдержстраху, правонаступниками яких є відповідно відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" та Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", страхові компанії "Оранта-Дніпро", "Оранта-Січ", "Ора-дон", "Оранта-Лугань" і "Астарта", проводиться на загальну суму 500 млн гривень.
У межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на 2004 рік, передбачається провести такі виплати:
а) 390 млн гривень — вкладникам з числа тих, які не отримали протягом 2002 — 2003 років компенсацію грошових заощаджень, передбачену постановами Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2002 р. № 471, від 26 березня 2003 р. № 382, у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 50 гривень за одним рахунком кожного вкладника;
б) 100 млн гривень — спадкоємцям вкладників, померлих у 1997—2004 роках, які не отримали компенсацію грошових заощаджень протягом 1997—2003 років, згідно зі статтею 8 Закону "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" в межах залишку проіндексованого вкладу в розмірі державної допомоги на поховання, але не більше ніж 150 гривень;
в) 10 млн гривень — спадкоємцям застрахованих осіб або страхувальників, померлих у 1997—2004 роках, у межах залишку проіндексованого страхового внеску в розмірі державної допомоги на поховання, але не більше ніж 150 гривень.
Статтею 7 Закону "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" було встановлено, що заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.
Перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексова-них грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно зі статтею 8 цього Закону у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Проте 10 жовтня 2001 року Конституційний Суд ухвалив Рішення № 13-рп/2001 (справа про заощадження громадян), згідно з яким положення статті 7 визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними), в частині щодо повернення заощаджень громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, відновлених та проіндексованих згідно з цим Законом в установах Ощадного банку України, залежно "від віку вкладника" та "інших обставин".
Одним із способів захисту права власності вкладників є відновлення становища, яке існувало до порушення цього права (частина перша статті о Цивільного кодексу Української РСР).
Законом "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" встановлено зобов'язання держави перед громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які внаслідок інфляції та інших обставин фактично втратили свої грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, а також в установи Ощадного банку України протягом 1992—1994 років, якщо вони перебували на його рахунках не менше одного повного календарного року в період 1992—1995 років. Суть цих зобов'язань полягає у збереженні та відновленні реальної вартості зазначених заощаджень громадян шляхом їх одноразової компенсаційної індексації установами Ощадного банку протягом грудня 1996 — березня 1997 року, що й було зроблено та засвідчено видачею ощадних книжок вкладникам. Подальша компенсаційна індексація заощаджень громадян відповідно до положень статті З Закону здійснюється під час видачі вкладів.
Відновлення заощаджень громадян шляхом компенсаційної індексації в установах Ощадного банку означає не тільки поновлення їх реальної вартості, але й право вкладника як власника своїх грошових заощаджень вимагати повернення відновленої і проіндексованої суми цього вкладу.
У Рішенні Конституційного Суду зазначається, що відповідно до Конституції України право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41). Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією (частина перша статті 64).
З огляду на ці положення встановлений Законом (стаття 7) механізм, відповідно до якого заощадження повертаються не за першою вимогою вкладника, як це передбачено статтею 384 Цивільного кодексу Української РСР, а "поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік", обмежує конституційне право власності громадян, грошові вклади яких відновлені шляхом компенсаційної індексації в Державному ощадному банку України.
Зараз компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень здійснюється незалежно від віку вкладника, але в межах бюджетних призначень на 2004 рік.