Відповідь.
Згідно зі ст.21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці укладенням трудового договору на одному або одночасно на кількох підріриємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Сумісництво визначається як виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому чи іншому підприємстві, в установі, організації чи громадянина за наймом.
Незважаючи на передбачену ч.2 ст.21 КЗпП України можливість законодавчого встановлення обмежень на сумісництво, спеціальні нормативно-правові акти щодо такого обмеження, яке б поширювалося на підприємства всіх форм власності в Україні, не ухвалювали.
Водночас для працівників державних підприємств такі обмеження на роботу за сумісництвом установлено, зокрема, постановою від 03.04.93 р. №245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій", наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 28.06.93 р. №43 "Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій".
Ці обмеження стосуються тривалості роботи за сумісництвом працівників державних підприємств (чотири години в робочі дні і повний робочий день у вихідні дні). Крім того, л.1 названої постанови надано право керівникам державних підприємств, установ і організацій разом з профспілковим комітетом запроваджувати обмеження на сумісництво для працівників окремих професій і посад, зайнятих на роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці, додаткова робота яких за сумісництвом може призвести до наслідків, що .негативно впливатимуть на стан здоров'я працівників та безпеку виробництва. Цією постановою передбачено також обмеження сумісництва осіб, що не досягли 18-річного віку, та вагітних жінок.
Обмеження на роботу за сумісництвом стосується й працівників, основним місцем роботи яких є державне підприємство, установа і організація (незалежно від того на державне чи недержавне підприємство вони наймаються на роботу за сумісництвом), і працівників, котрі наймаються за сумісництвом на державне підприємство, в державну установу, організацію (незалежно від того з державним чи недержавним підприємством вони уклали раніше трудові договори про основну роботу).
Чинність зазначених нормативно-правових актів поширюється лише на державні підприємства, установи і організації.
Робота на недержавних підприємствах, в установах, організаціях, в тому числі й комунальної форми власності, за сумісництвом законодавчо не обмежується. За потреби обмеження на роботу за сумісництвом (для неповнолітніх, вагітних жінок, працівників, зайнятих на важких роботах, роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці) може запроваджуватись колективними договорами, як це передбачено ч.2 ст.21 КЗпП.