До особистих немайнових прав юридичної особи, які охороняються цивільним законодавством, ст. 94 Цивільного кодексу (далі — ЦК) відносить право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації. До того ж право на використання ділової репутації згідно зі ст. 1116 ЦК визнається предметом договору комерційної концесії, а відповідно до ст. 1133 ділова репутація може бути вкладом у спільну діяльність учасника простого товариства. Оскільки ділова репутація юридичної особи нерозривно пов'язана з діяльністю останньої, її приниження, поряд із посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу юридичної особи завдають останній їй немайнову (моральну) шкоду.
Підприємство чи організація має право вимагати відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 23 та 1167 ЦК, інших законодавчих актів (зокрема ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 52 Закону "Про авторське право і суміжні права", ст. 10 Закону "Про режим іноземного інвестування"), яка відшкодовується грішми або в інший, передбачений законодавством спосіб.
Найбільш характерними випадками приниження ділової репутації є поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво і завдають шкоди інтересам юридичної особи (ст. 49 Закону України "Про інформацію").
У листі Міністерства юстиції України від 13.05.2004 р. № 35-13/79 містяться рекомендації щодо відшкодування моральної шкоди. Зокрема, серед деяких особливостей відшкодування моральної шкоди автори визначають коло осіб, на яких може бути покладений обов'язок відшкодувати моральну шкоду за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію юридичної особи (автор інформації (фізичну особу) та орган масової інформації, які несуть відповідальність виходячи із ступеня вини кожного з них) та умови, за яких орган масової інформації, його працівники та автор не відшкодовують моральної шкоди (випадки, передбачені ст. 42 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" і ст. 48 Закону "Про телебачення і радіомовлення").
Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:
Телерадіоорганізація та телерадіо-працівники також не несуть відповідальності за розповсюдження по телебаченню і радіо даних, що не відповідають дійсності, у випадках:
За змістом ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" висловлення оціночних суджень, визначення яких наведено у цій нормі, не тягне за собою відповідальності, у тому числі й у вигляді відшкодування моральної шкоди. За цією ж нормою особа звільняється від такої відповідальності і за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо господарським судом буде встановлено, що ця інформація є суспільно значимою, тобто такою, яка підпадає під ознаки ч. 9 ст. 30 Закону України "Про інформацію".