І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням 46 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) Закону України "Про
особливості застосування Закону України "Про
вибори Президента України" при повторному
голосуванні 26 грудня 2004 року"
(справа про особливості застосування Закону
України "Про вибори Президента України")
м. Київ Справа N 1-45/2004
24 грудня 2004 року
N 22-рп/2004
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича - суддя-доповідач,
Євграфова Павла Борисовича,
Іващенка Володимира Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Німченка Василя Івановича,
Пшеничного Валерія Григоровича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Скоморохи Віктора Єгоровича,
Станік Сюзанни Романівни,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Шаповала Володимира Миколайовича,
за участю представника суб'єкта права на конституційне
подання Коновалюка Валерія Ілліча - народного депутата України,
першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань
бюджету; залучених до участі у розгляді справи: представників
Верховної Ради України Зварича Романа Михайловича - народного
депутата України, заступника Голови Комітету Верховної Ради
України з питань Європейської інтеграції, Ключковського Юрія
Богдановича - народного депутата України, заступника Голови
Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та
місцевого самоврядування, Константого Олександра Володимировича -
головного наукового консультанта Відділу зв'язків з органами
правосуддя Апарату Верховної Ради України; представника Президента
України Носова Владислава Васильовича - Постійного представника
Президента України в Конституційному Суді України; Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини Карпачової Ніни Іванівни;
представника Центральної виборчої комісії Ставнійчук Марини
Іванівни - заступника Голови Центральної виборчої комісії,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) Закону
України "Про особливості застосування Закону України "Про вибори
Президента України" при повторному голосуванні 26 грудня
2004 року" від 8 грудня 2004 року N 2221-IV ( 2221-15 ) (Голос
України, 2004 р., 8 грудня).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне подання 46 народних депутатів України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 75
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є
наявність спору щодо конституційності зазначеного Закону
( 2221-15 ).
Заслухавши суддю-доповідача Вознюка В.Д., пояснення
Коновалюка В.І., Ключковського Ю.Б., Зварича Р.М.,
Константого О.В., Носова В.В., Ставнійчук М.І., Карпачової Н.І. та
дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 46 народних
депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) Закону України "Про
особливості застосування Закону України "Про вибори Президента
України" при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року" від
8 грудня 2004 року N 2221-IV ( 2221-15 ) (далі - Закон).
Своє клопотання народні депутати України обгрунтовують тим,
що Закон ( 2221-15 ) порушує конституційні права і свободи
громадян, а саме "суттєво тимчасово" звужує права виборців у
порівнянні з тими, що встановлені Законом України "Про вибори
Президента України" ( 474-14 ) в редакції від 18 березня 2004 року
( 1630-15 ), а також порушує основоположні конституційні приписи
щодо засад конституційного ладу, зокрема принципу поділу державної
влади, та не відповідає чинним міжнародним договорам України, які
є частиною національного законодавства.
Запровадження Законом ( 2221-15 ) обмежень щодо використання
відкріпних посвідчень, голосування поза межами приміщень для
голосування, кількості виборчих бюлетенів, які мають бути
виготовлені для проведення повторного голосування (статті 3, 4, 5,
6, 9), суттєво ускладнює, а в багатьох випадках практично
унеможливлює реалізацію конституційного виборчого права значною
кількістю громадян України. Це, на думку народних депутатів
України, всупереч статтям 22, 24, 33, 64, 69 Конституції
України
( 254к/96-ВР ) створює перешкоди для здійснення реального
народного волевиявлення, звужує зміст і обсяг існуючих прав
громадян, порушує принцип їх рівності перед законом та гарантовану
Конституцією України свободу пересування.
2. Представник суб'єкта права на конституційне подання у
своєму виступі у відкритій частині пленарного засідання
Конституційного Суду України підтримав конституційне подання
народних депутатів України.
Позиція представників Верховної Ради України зводилася до
того, що Закон ( 2221-15 ) є конституційним і прийнятий єдиним
органом законодавчої влади у межах його повноважень.
Представник Центральної виборчої комісії вважала, що
положення частини першої статті 6 Закону ( 2221-15 ) мають ознаки
неконституційності, оскільки звужують коло виборців, які можуть
голосувати за межами приміщення для голосування, і забороняють
голосувати за таких умов іншим категоріям виборців, які через свій
фізичний стан не можуть самостійно з'явитися на виборчу дільницю.
Постійний представник Президента України в Конституційному
Суді України зазначив, що частина перша статті 6 Закону
( 2221-15 ) є дискримінаційною, оскільки обмежує можливість
голосувати за межами приміщення особам, які через фізичні вади не
можуть самостійно прибути на виборчу дільницю.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
наголосила, що положення частини першої статті 6 Закону
( 2221-15 ) обмежують конституційне виборче право інших громадян,
які хоч і не є інвалідами першої групи, але за станом здоров'я не
можуть проголосувати на виборчій дільниці. Усунення виборців з
фізичними вадами від процесу голосування може спотворити
результати народного волевиявлення і стати причиною нелегітимності
виборів.
У листі Голови Центральної виборчої комісії до
Конституційного Суду України стверджується, що Закон ( 2221-15 )
відповідає Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
3. Вирішуючи питання щодо конституційності Закону
( 2221-15 ), Конституційний Суд України виходить з такого.
3.1. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є
парламент - Верховна Рада України (стаття 75 Конституції
України
( 254к/96-ВР ). До повноважень Верховної Ради України належить
прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції
України ( 254к/96-ВР ). Відповідно до пункту 20 частини першої
статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) організація і порядок
проведення виборів визначаються виключно законами України.
Верховна Рада України 18 березня 2004 року прийняла Закон
України "Про вибори Президента України" ( 1630-15 ) в новій
редакції, а 8 грудня 2004 року з метою забезпечення реалізації
громадянами України їх конституційних виборчих прав, дотримання
засад загальних, рівних, вільних і справедливих виборів,
законності, прозорості та відкритості виборчого процесу як
основних принципів виборчого права, встановлених Конституцією
України ( 254к/96-ВР ) та міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, прийняла Закон
( 2221-15 ), яким уточнила окремі положення Закону України "Про
вибори Президента України" ( 474-14 ) щодо організації і порядку
проведення виборів Президента України при повторному голосуванні
26 грудня 2004 року.
Таким чином, Верховна Рада України, ухваливши Закон
( 2221-15 ), діяла в передбачених Конституцією України
( 254к/96-ВР ) межах і не порушила принципу поділу державної
влади, як на це посилається суб'єкт права на конституційне
подання.
3.2. Конституційний Суд України, перевіривши на відповідність
Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (конституційність) положення
Закону ( 2221-15 ), виявив ознаки неконституційності частини
першої статті 6, згідно з якою голосування за межами приміщення
для голосування може здійснюватися лише виборцями, які є
інвалідами першої групи і не здатні пересуватися самостійно.
Власноручно написана таким виборцем заява з проханням забезпечити
йому голосування за межами приміщення для голосування має бути
подана до дільничної виборчої комісії разом із засвідченою у
встановленому законом порядку копією його пенсійного посвідчення
або виданої йому довідки медико-соціальної експертної комісії не
пізніше 12 години дня, що передує дню голосування.
Передбачена можливість голосування за межами приміщення для
голосування має на меті забезпечити реалізацію конституційного
права - права обирати до органів державної влади та органів
місцевого самоврядування тими громадянами, які не здатні прибути в
день голосування до виборчої дільниці. До таких громадян належать
не лише виборці, які є інвалідами першої групи, а й інваліди інших
груп, а також громадяни, які за станом здоров'я, віком та з інших
обставин не спроможні пересуватися самостійно.
Однак частиною першою статті 6 Закону ( 2221-15 ) можливість
голосувати в такому порядку надається лише інвалідам першої групи.
За межами Закону ( 2221-15 ) залишилися інші виборці, які за
станом здоров'я та інших обставин не можуть прибути до приміщення
для голосування звичайної виборчої дільниці, де вони включені до
списку виборців, а також виборці, які включені до списку виборців
на спеціальній виборчій дільниці, утвореній у стаціонарному
лікувальному закладі, і через постільний режим не можуть прибути
до приміщення для голосування. Тим самим унеможливлюється
голосування за межами приміщення для голосування інших виборців,
які з тих же підстав, що й інваліди першої групи, не можуть
самостійно прибути до виборчої дільниці. Тобто різні групи однієї
категорії виборців поставлені в нерівні умови щодо здійснення
виборчого права. Виділення з усієї категорії громадян, які не
здатні пересуватися самостійно, лише інвалідів першої групи та
надання їм переваги щодо голосування за межами виборчої дільниці,
на думку Конституційного Суду України, порушує принцип рівності
громадян перед законом, визначений частиною першою статті 24
Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції
України
( 254к/96-ВР ) головним обов'язком держави є утвердження і
забезпечення прав і свобод людини. Забезпечення прав і свобод,
крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення
механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для
здійснення кожним громадянином прав і свобод.
Частиною першою статті 6 Закону ( 2221-15 ) також визначено
порядок, за яким факт нездатності пересуватися самостійно виборець
має підтвердити виключно завіреною у встановленому законом
порядку, тобто нотаріусом або посадовою особою виконавчого органу
місцевої ради населеного пункту, де немає нотаріуса, копією його
пенсійного посвідчення або виданої йому довідки медико-санітарної
експертної комісії. Зазначені копії можуть бути засвідчені також
органом, який видав посвідчення або довідку. Вказані документи
разом з заявою мають бути подані до дільничної виборчої комісії не
пізніше 12 години дня, що передує дню голосування. Такі вимоги, на
думку Конституційного Суду України, не сприяють реалізації
виборчого права громадян, а, навпаки, ускладнюють його здійснення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150
Конституції
України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 73 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції
України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення частини першої
статті 6 Закону України "Про особливості застосування Закону
України "Про вибори Президента України" при повторному голосуванні
26 грудня 2004 року" ( 2221-15 ), що унеможливлюють голосування за
межами приміщення для голосування всім іншим, крім інвалідів
першої групи, виборцям, які не здатні пересуватися самостійно.
2. Положення Закону України "Про особливості застосування
Закону України "Про вибори Президента України" при повторному
голосуванні 26 грудня 2004 року" ( 2221-15 ), визнані
неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Центральній виборчій комісії вжити заходів щодо реалізації
цього Рішення Конституційного Суду України, зокрема доведення його
до територіальних та дільничних виборчих комісій.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Скоморохи В.Є.
стосовно Рішення Конституційного Суду України у
справі за конституційним поданням 46 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) Закону
України "Про особливості застосування Закону України
"Про вибори Президента України" при повторному
голосуванні 26 грудня 2004 року" ( 2221-15 )
Погоджуючись з Рішенням Конституційного Суду України про
неконституційність положення частини першої статті 6 Закону
України "Про особливості застосування Закону України "Про вибори
Президента України" при повторному голосуванні 26 грудня
2004 року" ( 2221-15 ) вважаю за необхідне викласти таке.
1. Основу правового статусу виборця становлять його права та
обов'язки, які поєднані з реалізацією встановлених статтею 71
Конституції
України ( 254к/96-ВР ) загальних принципів виборчого
права. В Україні виборець бере участь у виборах на основі
загального, рівного і прямого виборчого права при таємному
голосуванні. Відповідно до частини другої статті 22 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) конституційні права і свободи гарантуються
і не можуть бути скасовані. Права і свободи людини та їх гарантії
визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга
статті 3 Конституції ( 254к/96-ВР ). Гарантування (від фр.
garantie - гарантія, забезпечення, порука) конституційних прав і
свобод - в загальному розумінні означає сукупність соціальних,
економічних, політичних, правових та інших засобів, механізмів та
методів, які дозволяють реалізовувати і забезпечувати на практиці
закріплені в Конституції ( 254к/96-ВР ) права та свободи людини і
громадянина (1). Це означає, що гарантування зобов'язує державу не
лише проголошувати, декларувати права і свободи, але й дбати про
їх здійсненність, можливість реалізації.
Відповідно до статті 24 Конституції
України ( 254к/96-ВР )
громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними
перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками
раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,
статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця
проживання, за мовними або іншими ознаками. Принцип рівності
повною мірою розповсюджується зокрема на передбачене статтею 38
(частиною першою) Конституції
України ( 254к/96-ВР ) право
громадян обирати і бути обраними до органів державної влади та
органів місцевого самоврядування, що відповідає пункту "b" статті
25 Міжнародного пакта про громадянські і політичні права
( 995_043 ), згідно з яким кожний громадянин повинен мати без
будь-якої дискримінації і без необгрунтованих обмежень право і
можливість голосувати і бути обраним на справжніх періодичних
виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого
права при таємному голосуванні і забезпечують свободу
волевиявлення виборців (2). Конституційно обгрунтованим може бути
визнаний тільки такий механізм організації і проведення виборів,
який гарантує дотримання наведених демократичних принципів.
Рівне виборче право, яке реалізується в тому числі під час
виборів Президента України, полягає насамперед у наявності у
кожного виборця одного голоса і в участі у виборах на рівних
засадах та забезпечується іншими правовими, організаційними
засобами і способами, які гарантують волевиявлення, відповідне
конституційному принципу народовладдя в демократичній, правовій
державі.
Згідно з частиною першою статті 64 Конституції
України
( 254к/96-ВР ) конституційні права і свободи не можуть бути
обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до загальновизнаних принципів демократичної,
правової держави (статті 1, 8 Конституції
України ( 254к/96-ВР )
вибори мусять охоплювати все дієздатне населення з метою
врахування на них позицій та інтересів всіх соціальних груп і
прошарків виборців.
Перебування громадянина поза місцем його постійного чи
переважного проживання під час проведення виборів не може бути
підставою для позбавлення чи обмеження його права на участь у
виборах до органів державної влади. Принцип домірності,
обумовлений природою правової держави, вимагає від законодавця
знаходити адекватні форми і способи унеможливлення як порушень
активного і пасивного виборчого права, так і зловживань під час
реалізації цього права.
Право громадян вільно обирати і бути обраним до органів
державної влади та органів місцевого самоврядування є
конституційним, воно не надається законом і не може бути обмеженим
чи ущемленим законом, який до того ж не має загального характеру,
а відноситься лише до окремого випадку проведення повторного
голосування 26 грудня 2004 року, змінює регламентування
підготовки, проведення та встановлення результатів повторного
голосування. Виборчому праву громадянина відповідає обов'язок
відповідних органів держави забезпечити гарантовану Конституцією
( 254к/96-ВР ) його реалізацію. Так, Закон України "Про вибори
Президента України" ( 474-14 ), зокрема, покладає на територіальну
виборчу комісію "забезпечення проведення повторного голосування
відповідно до рішення Центральної виборчої комісії..." (пункт 13
частини першої статті 26).
Натомість виборець, який має намір проголосувати на підставі
відкріпного посвідчення, крім заздалегідь поданої заяви, має
отримати відкріпне посвідчення, запис про його видачу, відтиск
печатки, зібрати підписи "двох членів територіальної виборчої
комісії і представників обох кандидатів" (частини третя і четверта
статті 4 ( 2221-15 ). Неналежне оформлення або невідповідність
записів у відкріпному посвідченні, відмітці про отримання
посвідчення позбавляє виборця права бути включеним до списку
виборців (частина друга статті 5 ( 2221-15 ). При цьому виборчу
дільницю територіального виборчого округу, який включає в себе
один або кілька районів, міст тощо, на якій будуть голосувати
виборці, включені до списку виборців на підставі відкріпних
посвідчень, визначає територіальна виборча комісія. Тим самим
створюються перешкоди для здійснення реального волевиявлення
виборців та умови для порушення права на свободу пересування.
Положення статей 4 і 5 Закону ( 2221-15 ) належно не гарантують
участі громадян у голосуванні за відкріпними посвідченнями на
рівних підставах з іншими виборцями, тому мають бути визнані
неконституційними.
2. Крім того, Закон України "Про особливості застосування
Закону України "Про вибори Президента України" при повторному
голосуванні 26 грудня 2004 року" ( 2221-15 ) створив суперечності
у регулюванні порядку реалізації конституційних прав громадян.
Так, відповідно до статті 4 оспорюваного Закону ( 2221-15 )
відкріпні посвідчення виготовляються у кількості 0,5 відсотка від
кількості виборців, внесених до списків виборців, а для дільничних
виборчих комісій закордонних виборчих дільниць, утворених при
дипломатичних та інших офіційних представництвах та консульських
установах України за кордоном, залишилося чинним положення про
передачу бланків відкріпних посвідчень у кількості, що не
перевищує одного відсотка від кількості виборців, які перебувають
на консульському обліку (пункт шостий статті 33). Згідно з пунктом
тринадцятим статті 2 ( 2221-15 ) голосування виборців на
закордонних виборчих дільницях організовують і проводять дільничні
виборчі комісії у тому ж складі, що був станом на 20 листопада
2004 року. Проте формування складу інших виборчих комісій було
істотно змінено на засадах пропорційного представництва.
Це стосується і повноважності засідання комісій щодо
встановлення результатів голосування: стаття 11 названого Закону
( 2221-15 ) встановила правило, за яким при підрахунку голосів,
встановленні результатів голосування на виборчих дільницях та
підсумків голосування в межах територіального виборчого округу
засідання комісій є повноважними за умови присутності на засіданні
не менше половини складу відповідної виборчої комісії. Між тим,
базовий Закон ( 474-14 ) визнає засідання виборчої комісії
повноважним, якщо в ньому бере участь не менш як дві третини
складу комісії, а рішення виборчої комісії приймається відкритим
голосуванням більшістю голосів від складу комісії (пункти чотири,
тринадцять статті 28). Рішення нормативного характеру щодо
підрахунку голосів, встановлення результатів голосування на
виборчих дільницях та підсумків голосування в межах
територіального виборчого округу не можуть прийматися половиною
складу відповідної виборчої комісії. Це є порушенням статусу
виборчих комісій, які визначаються Законом ( 474-14 ) як
спеціальні колегіальні державні органи (стаття 22).
На мою думку, наведеним обставинам мав дати оцінку
Конституційний Суд України.
Суддя Конституційного Суду України В.СКОМОРОХА
_______________
(1) Конституционное право: Словарь//Отв. ред. Маклаков В.В.
М.: Юрист, 2001. - С. 53.
(2) Права людини. Міжнародні договори України, декларації,
документи. Упорядник Качуренко Ю.К. К.: Наук. думка. 1992. -
С. 47.
ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Шаповала В.М.
стосовно Рішення Конституційного Суду України у
справі за конституційним поданням 46 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) Закону
України "Про особливості застосування Закону України
"Про вибори Президента України" при повторному
голосуванні 26 грудня 2004 року" ( 2221-15 )
(справа про особливості застосування Закону України
"Про вибори Президента України" ( 474-14 )
1. У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду
України у справі про особливості застосування Закону України "Про
вибори Президента України" ( 474-14 ) (далі - Рішення) зазначено,
що частиною першою статті 6 оспорюваного Закону ( 2221-15 )
"унеможливлюється голосування за межами приміщення для голосування
інших виборців, які з тих же підстав, що й інваліди першої групи,
не можуть самостійно прибути до виборчої дільниці. Тобто різні
групи однієї категорії виборців поставлені в нерівні умови щодо
здійснення виборчого права. Виділення з усієї категорії громадян,
які не здатні пересуватися самостійно, лише інвалідів першої групи
та надання їм переваги щодо голосування за межами виборчої
дільниці, на думку Конституційного Суду України, порушує принцип
рівності громадян перед законом, визначений частиною першою статті
24 Конституції
України" (абзац третій підпункту 3.2).
На підставі наведеної тези у пункті 1 резолютивної частини
Рішення сформульовано висновок, що не відповідають Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними) положення частини
першої статті 6 оспорюваного Закону ( 2221-15 ), котрі
"унеможливлюють голосування за межами приміщення для голосування
всім іншим, крім інвалідів першої групи, виборцям, які не здатні
пересуватися самостійно".
Тим самим неконституційність (за визначенням єдиного органу
конституційної юрисдикції) відповідних положень оспорюваного
Закону ( 2221-15 ) пов'язується з нібито порушенням принципу
рівності громадян перед законом, визначеним частиною першою статті
24 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
2. Сформульований у пункті 1 резолютивної частини Рішення
висновок щодо неконституційності зазначених положень оспорюваного
Закону ( 2221-15 ) грунтується на перекрученому сприйнятті і
трактуванні універсальної правової ідеї рівності перед законом,
зафіксованої, зокрема, в Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Прикметно, що, за логікою Рішення, порушенням конституційного
принципу рівності громадян перед законом передусім має бути
визнане виділення з усього виборчого корпусу "категорії громадян,
які не здатні пересуватися самостійно". Усвідомлюючи значення
соціальної проблематики, яку зачіпає Рішення, вважаю за необхідне
розв'язувати її коректними юридичними засобами. Пункт 1
резолютивної частини Рішення прикладу такої коректності не
становить.
3. Рівність громадян перед законом означає рівну для всіх
громадян обов'язковість конкретного закону з усіма відмінностями у
правах або обов'язках, привілеях чи обмеженнях, які у цьому законі
встановлені. Зазначений принцип є ключовою засадою у
правозастосуванні, сенс якої передусім у тому, що відповідні
державні органи і посадові особи повинні керуватися конкретним
законом, а всі індивіди, на яких поширюється дія цього закону, є
рівними щодо застосування його до них. При цьому усі відмінності у
привілеях чи обмеженнях стосовно різних категорій індивідів,
встановлені законом, не можуть бути пов'язані з ознаками,
передбаченими частиною другою статті 24 Конституції
України
( 254к/96-ВР ). Саме з огляду на викладене треба оцінювати
встановлену у частині першій статті 6 оспорюваного Закону
( 2221-15 ) можливість голосування за межами виборчої дільниці
лише для виборців, які є інвалідами першої групи і не здатні
пересуватися самостійно.
4. Голосування за межами приміщення для голосування не є і не
може бути єдиним за способом, який уможливлював би реалізацію
активного виборчого права тими громадянами, що з фізіологічних
причин обмежені у пересуванні. У свою чергу, голосуванню таких
громадян на виборах мають сприяти органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, інші організації шляхом надання
відповідної допомоги. Закон України "Про соціальні послуги"
( 966-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 45,
ст. 358) зобов'язує надавати індивідам, які перебувають у складних
життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, соціальні
послуги - комплекс заходів, спрямованих на поліпшення або
відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення
до повноцінного життя (включаючи участь у суспільно-політичному
житті шляхом реалізації права голосу на виборах). До таких заходів
стаття 5 зазначеного Закону ( 2221-15 ) відносить, зокрема,
транспортні послуги, що надаються індивідам, які потребують
соціальних послуг.
Важливим є і те, що, за оцінками Організації з безпеки та
співробітництва в Європі, однією з найкращих практик, яка сприяє
вирішенню проблеми голосування інвалідів, вважається саме надання
їм допомоги у відвіданні виборчої дільниці та голосуванні при
збереженні почуття людської гідності, котре дозволяє зберегти
таємницю голосування та попередити неналежний вплив на виборців.
Така практика визнається цілком правомірною альтернативою так
званому виїзному голосуванню (див. Существующие обязательства по
проведению демократических выборов в государствах - участниках
ОБСЕ. - Варшава: Бюро по демократическим институтам и правам
человека, 2003. - С. 72-73).
На мою думку, за Законом України "Про соціальні послуги"
( 966-15 ) органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, інші організації мають надавати допомогу
індивідам, які з фізіологічних причин обмежені в здатності
самостійно пересуватися та одночасно не є інвалідами першої групи,
для реалізації ними активного виборчого права (права голосу). До
складнощів у реалізації цього права відповідними громадянами може
призвести ненадання такої допомоги згадуваними органами і
організаціями, а не застосування положень частини першої статті 6
оспорюваного Закону ( 2221-15 ).
5. За браком правового обгрунтування, у Рішенні наведені
міркування по суті про недоцільність визначених частиною першою
статті 6 оспорюваного Закону ( 2221-15 ) процедур, за якими факт
нездатності пересуватися самостійно виборець має підтвердити
виключно завіреною у встановленому законом порядку копією його
пенсійного посвідчення або виданої йому довідки медико-санітарної
експертної комісії. Зазначені копії можуть бути засвідчені також
органом, який видав посвідчення або довідку. Вказані документи
разом з заявою мають бути подані до дільничної виборчої комісії не
пізніше 12 години дня, що передує дню голосування. Такі вимоги, на
думку Конституційного Суду України, "не сприяють реалізації
виборчого права громадян, а, навпаки, ускладнюють його здійснення"
(абзац п'ятий підпункту 3.2 мотивувальної частини Рішення).
Згадку в цьому ж підпункті мотивувальної частини Рішення про
статтю 3 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) можна вважати лише за
ритуальний заклик до Верховної Ради України забезпечити
законодавче закріплення "механізмів (процедур), які створюють
реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і
свобод" (абзац четвертий).
Недоречність "обгрунтування" неконституційності відповідних
положень частини першої статті 6 оспорюваного Закону ( 2221-15 )
міркуваннями з огляду на їх нібито недоцільність можна
проілюструвати наступними припущеннями, аналогічними за
характером. Так, навпаки, можна припустити, що визначені цими
положеннями вимоги щодо голосування на виборах за межами
приміщення для голосування встановлені з метою забезпечити
здійснення виборцями вільного волевиявлення, таємність
голосування, загальну відкритість виборчого процесу. Можна також
припустити, що усі ці принципи та механізми найбільшою мірою
реалізуються в ході голосування у спеціально відведеному для цього
приміщенні на виборчій дільниці, чим одночасно забезпечується
таємність голосування, шляхом запобігання неправомірному впливу на
виборців (представництво в комісії обох кандидатів, можливість
присутності офіційних спостерігачів, представників засобів масової
інформації, заборона присутності на дільниці сторонніх осіб) тощо,
і це у сукупності дозволятиме достовірно встановити волевиявлення
виборців.
На мою думку, відповідні положення частини першої статті 6
оспорюваного Закону ( 2221-15 ) регулюють лише питання окремих
виборчих процедур і жодним чином не унеможливлюють всім іншим,
крім інвалідів першої групи, виборцям, що з фізіологічних причин
обмежені у пересуванні, права голосувати на виборах Президента
України. До того ж активне виборче право як суб'єктивне право за
своїм змістом є цілісним, тобто таким, що не може здійснюватись
громадянином частково. Звідси воно не може вважатися обмеженим
(звуженим за змістом і обсягом) у спосіб, визначений оспорюваним
Законом ( 2221-15 ). Інакше зміни виборчого закону у частині
виборчих процедур, порівняно з "попереднім" однопредметним
законом, сприйматимуться як обмеження виборчих прав.
Суддя Конституційного Суду України В.ШАПОВАЛ