Згідно зі ст. 1 Закону № 2664-ІІІ ломбарди належать до фінансових установ, видом діяльності яких є надання фінансових послуг, у тому числі надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту. Згідно з Цивільним кодексом (глава 71) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості. Одним із способів забезпечення зобов'язань за позикою (кредитом) є застава, умови якої повинні бути обумовлені сторонами у договорі позики.
Тобто позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, і протягом терміну дії договору позики не може розглядатися як дохід фізичної особи, яка одержала таку позику (пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону № 889-IV).
За позиковими операціями ломбард не є податковим агентом, оскільки у даному випадку він не може виконувати обов'язок щодо нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку, оскільки під час видачі позики він не є доходом позичальника.
Разом з тим Законом № 2654-ХІІ (статті 19, 25) та ст. 589 Цивільного кодексу встановлено, що в разі невиконання боржником (позичальником) своїх обов'язків перед ломбардом під час закінчення терміну дії договору позики кредитор, зокрема ломбард, має право звернути стягнення за невиконаними обов'язками на предмет застави, тобто реалізувати такий предмет застави. Із сум, одержаних від цього продажу коштів (включаючи основну суму наданої платнику податку застави), згідно з п. 1.15 ст. 1 та п. 12.1 ст. 12 Закону № 889-IV суб'єкт господарювання повинен нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному ст. 8 цього Закону, та за ставкою, визначеною п. 7.1 ст. 7 Закону № 889-IV, і подати до податкового органу звітність за формою № 1-ДФ.