Нагадаємо, що наприкінці року, що минув, Третейський суд при Українському Національному комітеті Міжнародної Торгової палати провів науково-практичний семінар, на якому учасники обговорювали перспективи захисту прав інтелектуальної власності у третейських судах. Ініціатива УНК МТП про створення спеціальної колегії, у склад якої мають входити судді з числа фахівців із питань інтелектуальної власності, знайшла підтримку учасників, оскільки розгляд спорів такими суддями усуває необхідність призначати експертизу.
Практика розгляду такої категорії справ у господарському суді, зокрема питання призначення судових експертиз, стало темою всеукраїнського семінару який нещодавно був проведений Центром комерційного права спільно з Вищим господарським судом України. Участь в ньому взяли судді господарських судів та провідні фахівці у галузі правового захисту інтелектуальної власності. Основною метою зустрічі суддів Вищого господарського суду, апеляційних господарських судів, господарських судів областей з представниками Державного департаменту інтелектуальної власності, експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, науково-дослідного Центру судових експертиз з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції стало обговорення проекту рекомендацій президії Вищого господарського суду. Наріжним каменем будь-якої експертизи є компетентність експертів, питання підготовки та атестації яких залишається відкритим — у штаті науково-дослідного Центру судових експертиз з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції працює лише 10 співробітників, що мають право підписувати експертні висновки (не враховуючи кількість позаштатних експертів). На думку директора Центру Петра Крайнєва основним критерієм, за яким фахівець може отримати право на проведення відповідної експертизи, є досвід і кваліфікація за відповідним напрямом проведення експертизи. До речі, фактором, що звужує коло фахівців, які можуть бути залучені до судового процесу як експерти, є вимоги процесуального законодавства: більшість кваліфікованих і досвідчених спеціалістів у галузі інтелектуальної власності — це співробітники Інституту промислової власності, Агентства з авторських та суміжних прав, Державного департаменту з інтелектуальної власності, які в більшості судових справ виступають однією зі сторін і не мають права брати участь у справі як експерти.
Оскільки для проведення судової експертизи експерт має досліджувати не питання права, а матеріальний носій інформації про обставини справи, то доцільно встановити розмежування "спеціальних знань" від "знань в галузі права". На цьому наполягав у своїй доповіді директор приватного інституту інтелектуальної власності Віктор Жуков: "відкрито ні процесуальні закони, ні вищі судові інстанції формально не відміняли аксіому, відповідно до якої ставити до експерта питання права, вирішення яких належить до компетенції суду, є неприпустимим".
Такої ж позиції дотримується і Вищий господарський суд, який у своєму роз'ясненні від 11.11.1998 р. N° 02-5/424 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" із змінами і доповненнями, вказує на неприпустимість "ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо".
Віктор Жуков вважає, що в Україні на державному рівні почалося невірне формування корпусу судових експертів у сфері "права інтелектуальної власності" і, на його думку, перший крок у цьому напрямі зробило Міністерство юстиції, що надало юристам, економістам, іншим фахівцям, які не мають відповідної спеціальної вищої освіти, стажу за таким фахом, який має пряме відношення до об'єктів науки, техніки, технології, мистецтва, ремесла, спеціальних знань у галузі соціології (для вирішення питань щодо введення споживачів в оману, визнання знаку загальновідомим тощо) формальне право мати статус судового експерта. Очевидно, що такі фахівці можуть вирішити питання права, а не факту, що суперечить законодавству. До того ж, якщо припустити, що такий фахівець має спеціальні знання для дослідження певного об'єкта інтелектуальної власності, то як пояснити надання Міністерством юстиції певному колу експертів права проводити дослідження в усіх видах експертних спеціальностей (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 21.05.2004 р. № 01-8/909 "Про атестованих судових експертів та науково-дослідні інститути судових експертиз" містить наданий Міністерством юстиції витяг з Реєстру атестованих судових експертів). Серед вищеназваного переліку судових експертів є фахівці у відповідних галузях науки, техніки/технології, мистецтва, ремесла, але характерно, що якраз такі фахівці, за словами Віктора Жукова, не мають статусу щодо права проводити дослідження за усіма об'єктами права інтелектуальної власності. У п. 13 переліку основних видів судових експертиз та експертних спеціальностей, за якими присвоюється кваліфікація судового експерта, зазначені 10 напрямів: дослідження об'єктів авторського права; дослідження об'єктів суміжних прав; дослідження, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі, раціоналізаторські пропозиції; дослідження промислових зразків, сортів рослин і порід тварин, знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, зазначень походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, конфіденційної інформації; економічні дослідження, пов'язані з використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності; дослідження, пов'язані з використанням об'єктів інтелектуальної власності у рекламі.
Як видно з наведеного переліку експертиз, спеціальними знаннями, що можуть надати експертові право робити компетентні висновки з питань охорони усіх цих об'єктів, одна людина володіти не може. Тому чи не найбільше обурення вченого викликає повне нерозуміння як юридичної природи виключних прав на результати творчої діяльності людини, так і природи результатів цих прав.
У проекті рекомендацій президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності" у пункті 1.3. визначено призначення судової експертизи: "Судова експертиза повинна призначатися тільки для встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, і не може стосуватися тлумачення і застосування правових норм". Наголос на необхідності порушення перед судовим експертом питань суто правового характеру знайшло відображення й у переліку питань, які має вирішувати експертиза за кожним об'єктом інтелектуальної власності. Безумовно, ці рекомендації мають оптимізувати призначення та проведення судових експертиз у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності і вирішити проблему судді: як правильно сформулювати запитання експерту?