ЗАХИСТ УКРАЇНЦІВ ЗА КОРДОНОМ


Які міжнародно-правові документи регулюють питання праці українських громадян за кордоном?


У Загальній декларації прав людини, схваленій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., міститься низка положень, які стосуються трудових відносин. Моральний авторитет Декларації дозволив їй значно вплинути не тільки на національне законодавство, але й на низку міжнародно-правових документів договірного характеру, присвячених питанням праці. Особливу групу складають угоди держав—учасниць Співдружності Незалежних Держав.

Питання трудових відносин та соціального захисту працівників регулюються і в двосторонніх угодах, підписаних та ратифікованих Україною. Зокрема, в:

·        Угоді між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн (14.01.1993 p.);

·        Угоді між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про трудову діяльність та соціальний захист громадян України та Республіки Вірменія, які працюють за межами своїх держав (17.06.1995 p.);

·        Угоді між Урядом України та Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян (7.03.1997 p.);

·        Угоді між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про взаємне працевлаштування громадян України та громадян Чеської Республіки (21.03.1996 року)"

·        Договорі між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення (4.07.2001 p.);

·        Договорі між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення (26.02.1998 p.);

·        Договорі між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про співробітництво в галузі соціального забезпечення (20.02.1997 p.);

·        Угоді між Україною та Португальською Республікою про тимчасову" міграцію громадян України для роботи в Португальській Республіці (13.02.2003 p.);

·        Договорі між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення (4.09.2001 p.);

·        Договорі між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення (23.04.2001 p.);

·        Угоді між Україною і Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян (7.10.1996 p.);

·        Угоді між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення (14.12.1995 p.);

·        Угоді між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про трудову діяльність та соціальний захист громадян України та Республіки Білорусь, які працюють за межами своїх держав (17.06.1995 p.);

·        Угоді між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення (29.08.1995 р.) та інші.

Реалізації зазначених угод сприяють міністерства праці та міністерства закордонних справ договірних держав. Вони обмінюються інформацією про національне законодавство та інші нормативні акти в галузі праці, зайнятості, еміграції та імміграції, зокрема про умови життя працівників, стан національних ринків праці та зміну ситуації на них, причини обмежень прийняття на роботу працівників іншої держави. Кожна особа, яка проживає на території однієї держави, може звернутися безпосередньо або через компетентний орган за місцем проживання до компетентного органу іншої держави по допомогу у вирішенні питань, що виникають із трудових правовідносин.

В угодах про трудову діяльність та соціальний захист громадян передбачаються і колізійні норми, зокрема з прив'язкою до законодавства держави — місця працевлаштування. Так. за цим законодавством регулюється:

1)      оформлення трудового договору (контракту);

2)      вік, з якого допускається прийняття на роботу;

3)      обсяг прав та обов’язків сторін за договором (контрактом);

4)      в'їзд працівників і членів їхніх сімей на територію держави працевлаштування, перебування та виїзд з неї;

5)      соціальне, в т. ч. пенсійне, забезпечення;

6)      оподаткування трудових доходів осіб, які працюють за трудовим контрактом;

7)      переказ зароблених коштів на територію держави виїзду;

8)      правовий статус вивільнюваних працівників. За неможливості працевлаштування працівника на нього поширюються порядок, пільги та компенсації, що передбачені для вивільнюваних працівників із підстав, зазначених в угоді. Ними можуть бути: розірвання трудового договору (контракту) через ліквідацію, реорганізацію або перепрофілювання підприємства (установи, організації), скорочення чисельності або штату працівників. У такому разі працівник підлягає поверненню на територію виїзду за рахунок коштів роботодавця;

9)      обчислення стажу (трудового та за фахом).

На підставі якого документа працівник може здійснювати трудову діяльність на території іноземної держави?

Трудова діяльність на території іноземної держави може здійснюватись відповідно до трудового договору (контракту), укладеного між роботодавцем та працівником на визначений термін або договору, укладеного між суб'єктами господарської діяльності обох держав, метою якого є виконання визначеного обсягу робіт або послуг на території держави працевлаштування.

Для одержання роботи особі необхідний дозвіл на працевлаштування, виданий компетентним органом держави працевлаштування, у порядку та на умовах, визначених законодавством цієї держави. Дозвіл видається на час виконання роботи у визначеного роботодавця. Працівник не повинен виконувати ніякої іншої оплачуваної роботи, крім тієї, на яку видано дозвіл. Якщо ж буде встановлено, що працівник виконував іншу оплачувану роботу або самовільно змінив роботодавця, дозвіл анулюється. Для продовження трудових відносин із працівником роботодавцю необхідно вирішити питання про продовження дозволу на працевлаштування не пізніше одного місяця до закінчення терміну його дії.

Основним документом, який регулює відносини роботодавця і працівника, визначає їх права та обов'язки, є трудовий договір (контракт).

Трудовий договір (контракт) є актом, на підставі якого особа може здійснювати трудову діяльність на території іншої договірної держави.

Трудовий договір повинен містити основні реквізити роботодавця та працівника, професійні вимоги до працівника, відомості про характер роботи, умови праці та її оплати, відрахування з неї, тривалість робочого часу та часу відпочинку, умови проживання та плату за житло, а також термін дії трудового договору, умови його розірвання, порядок покриття дорожніх витрат. Із підписанням трудового договору (контракту) працівник бере на себе зобов'язання не перебувати на території держави працевлаштування довше терміну, на який він одержав дозвіл, та не шукати іншої роботи, крім тієї, яка передбачена дозволом. Після закінчення дії трудового договору (контракту) роботодавець у трудовій книжці працівника робить відповідний запис і видає довідку про заробітну плату за період роботи помісячно. Кожна з договірних держав визнає без легалізації документи, необхідні для здійснення трудової діяльності. Йдеться про дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про присвоєння звання, розряду, кваліфікації та ін. Вони повинні бути перекладені на мову держави працевлаштування та завірені в установленому порядку на території держави виїзду.

При легальному працевлаштуванні роботодавці здійснюють відрахування у відповідний орган соціального страхування. Страхування працівників призначене для компенсації втрати трудових доходів внаслідок виробничої травми, для професійної реабілітації постраждалого та інші.

Сторінку підготувала Наталія МЕЩЕРЯКОВА

По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 13 від 2 - 8 квітня 2005 року;