Кожне підприємство, періодично зіштовхуючись із Фондом соціального захисти інвалідів, вимушене розв'язувати ряд питань, таких, наприклад, як створення робочого місця інваліда, хто зобов'язаний сплачувати штрафні санкції за нестворення робочих місць, як захистити свої інтереси у суді та як мінімізувати витрати.
Відповідно до п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. На думку Фонду соціального захисту інвалідів (лист № 06ю-456/1911-602/2 від 08.11.2004 року) порушення нормативно визначеного порядку створення робочого місця для інваліда (непроведення атестації відповідного робочого місця) означає, що воно не створене, тому є підстави для стягнення штрафних санкцій з підприємства за нестворення робочих місць.
При такому формулюванні поняття створеного робочого місця інваліда слід визначитись з моментом, коли ж воно вважається створеним. Фонд, при наданні визначення поняттю створеного робочого місця, визначає його створення лише за ознаками атестованості і не визначає момент, коли саме це місце вважається створеним. Варто звернути увагу на те, що створене робоче місце інваліда має відповідати певним вимогам і бути атестованим відповідними органами; на даному робочому місці повинен працювати інвалід. Тобто завершенням створення робочого місця інваліда є його працевлаштування. Без самого інваліда створити робоче місце, де б він міг працювати, не вдасться, оскільки наперед не відомий висновок МСЕК стосовно даного інваліда, а він повинен бути врахований при створенні робочого місця відповідно до ст. 5 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Зазвичай, за наявності у штаті інвалідів, у підприємства з Фондом соціального захисту інвалідів проблем не виникає. Проте вимоги до створеного робочого місця діють, і залишається ризик того, що у разі неатестації робочого місця інваліда, Фонд, керуючись п. З вищезгаданого Положення, зможе заявити вимоги про стягнення штрафу, оскільки саме лише працевлаштування інваліда без атестації робочого місця у контексті Положення, не є створенням робочого місця. На практиці такі випадки поки що не зустрічались, оскільки у звіті за формою № 10-ПІ, з якого Фонд бере відомості про кількість працюючих інвалідів, інформація про атестацію робочого місця не зазначається.
Для того, щоб підприємство могло постійно надавати роботу інваліду, було введено форму державної статистичної звітності, щомісячне подання якої дозволяє простежити наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, застосовувати штрафні санкції до тих, хто не додержується нормативів. Нерідко Фонд перед поданням позовної заяви звертається до центру зайнятості, який видає йому довідку про те, що підприємство не має інвалідів або не зверталося до нього з повідомленням про наявність робочих місць для інвалідів. Такі відомості центр зайнятості отримує від самого підприємства, яке щомісячно до 28 числа має надсилати звіт за формою № 3-ПН, в якому повинна зазначатися наявність вільних робочих місць для інвалідів. Таким чином, проконтролювати те, що підприємство повідомляло чи не повідомляло центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, неважко.
У поданні звіту за формою № 3-ПН є декілька цікавих моментів, а саме — зазначення найменування та коду професії необхідного працівника відповідно до Державного класифікатора професій, а також його середньомісячна заробітна плата. Кожен, хто намагається розв'язати дану проблему і таки наважується подати звіт і взяти на роботу інваліда, насамперед думає про те, який працівник необхідний підприємству, і перше, що спадає на думку, — це секретар, бухгалтер, прибиральник, тобто професії, які надзвичайно поширені. У центрі зайнятості швидше всього інваліди таких професій знайдуться. Проте перелік професій, що міститься в Державному класифікаторі професій, надзвичайно різноманітний і знайти там оригінальні професії, яким навіть ніхто не збирався навчатись, неважко, наприклад, такі, як цілитель. Тому, користуючись цим, можна піти хоч і дещо ризиковим, але оригінальним шляхом. Малоймовірно, що в центрі зайнятості знайдуться просто цілителі, не говорячи вже про цілителів-інвалідів. Подавши звіт із зазначенням такої професії та середньомісячної зарплати на рівні мінімальної, центру зайнятості, очевидно, не буде кому запропонувати таку "підходящу" роботу.
У разі направлення у центр зайнятості поштою звіту за формою № 3-ПН краще одразу подбати про докази такого відправлення і відсилати цей звіт цінним листом. У разі виникнення суперечок, опис вкладення у цінний лист доведе те, що звіт відправлявся.
Проте, що робити, якщо при направленні звіту зазначалися певні вимоги до кандидата на посаду, а направлений на підприємство був зовсім інший працівник, наприклад, не інвалід чи особа з іншою професією чи рівнем освіти, ніж зазначалося. У такому разі у прийнятті на роботу такого працівника слід відмовити, оскільки, направляючи на підприємство працівника, центр зайнятості повинен враховувати те, що підприємство самостійно має визначати, який йому потрібен працівник, і примушування прийняти іншого працівника, ніж потрібно підприємству, не допустиме. При направленні працівника на підприємство центр зайнятості повинен керуватися даними, які були зазначені у звіті підприємства, а саме, професія, освіта, іноді стать, а також наявність інвалідності у працівника. З документів працівника, який був направлений на підприємство центром зайнятості, але який не відповідає висунутим вимогам, слід зняти ксерокопії для підтвердження того, що він дійсно не відповідає тим вимогам, про які заявляло підприємство.
Якщо ж центру зайнятості вдасться знайти необхідного інваліда, то все ж таки варто погодитись, що підприємству, на якому середня зарплата складає приблизно 1000 гривень, буде набагато дешевше взяти на роботу інваліда і платити йому мінімальну зарплату, ніж сплачувати штрафні санкції.
Якщо ж таки справа дійшла до судового розгляду, варто розглянути деякі моменти.
Перше, що звертає увагу, це особа позивача, яким виступає Фонд соціального захисту інвалідів. Відповідно до ст. 2 ГПК державні та інші органи мають право на звернення до суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. Нормативним актом, який регулює діяльність Фонду, а саме Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року № 1434, взагалі не передбачено право Фонду на звернення до суду з позовами про стягнення штрафних санкцій. Проте Фонд таки звертається до суду і його позовні вимоги задовольняються. Суди при цьому керуються вже створеним прецедентом. Підставою для цього став лист Вищого господарського суду України № 01-8/345 від 25.02.2004 року, в якому рекомендується при розгляді справ за участю Фонду соціального захисту інвалідів керуватися певними постановами Верховного Суду України. Стосовно даного випадку особливий інтерес становить постанова у справі № 4292/1-36 від 15.01.2003 року, в якій Верховний Суд обґрунтовує, чому Фонд має право звертатися до суду з позовами про стягнення штрафів навіть за відсутності
зазначення в законодавстві такого права. Суд звертає увагу на абз. 4 ст. З Положення, яке діяло на момент розгляду справи, згідно з яким Фонд здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Обґрунтуванням права Фонду на звернення до суду є те, що здійснювати дані функції без застосування і стягнення Фондом штрафних санкцій не можливо, тому дане формулювання у Положенні дозволяє Фонду звертатися до суду. На даний момент намагання відстояти позицію, що Фонд соціального захисту інвалідів не має права на звернення до суду з таким позовом, суддями просто не сприймається.
Як свідчить судова практика, існує декілька випадків, за яких рішення виноситься на користь підприємства.
Частиною третьою ст. 20 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати всіх податків і зборів. Тобто за відсутності прибутку за підсумками року підприємство набуває статусу такого, що не підлягає притягненню до відповідальності.
Також одним із випадків, коли підприємство не притягається до відповідальності, є випадок, коли підприємство повідомляло центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, проте інваліди на підприємство не були направлені для працевлаштування. Підставою для звільнення від відповідальності є те, що підприємство не є суб'єктом, який зобов'язаний працевлаштовувати інвалідів. Дані функції відповідно до ст. 18 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладені на Міністерство праці, Міністерство соціального захисту населення, місцеві ради народних депутатів, громадські організації інвалідів. На підприємство покладено лише обов'язок повідомити відповідний орган про наявність робочих місць для інвалідів та прийняти на роботу інваліда, якого направив центр зайнятості.
Періодично постає питання про те, чи зобов'язані особи, які обрали спрощену систему оподаткування, сплачувати штрафи за нестворення робочих місць для інвалідів. Думки з цього приводу розходяться. Підставою для виникнення суперечок став п. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року № 727/98, в якому передбачено, що суб'єкти, які сплачують єдиний податок, не є платниками внесків до Фонду соціального захисту інвалідів.
Фонд соціального захисту інвалідів відстоює позицію, що сплата даних штрафів є обов'язковою, незалежно від того, яку систему оподаткування обрав суб'єкт підприємництва.
Позиція Держпідприємництва з цього питання є відмінною від позиції Фонду захисту інвалідів. У листі N° 605/0/2-05 від 04.02.2005 року вказується, що звільнення платників єдиного податку від сплати внесків (відрахувань) до Фонду соціального захисту інвалідів є підставою для звільнення їх від сплати штрафних санкцій. Причому, в цьому листі робиться наголос на тому, що у 2001 році до статей 19 та 20 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" були внесені зміни, відповідно до яких відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів змінено на штрафні санкції, які сплачуються за таких самих підстав. З тексту листа простежується ототожнення терміна "внески", який використовується в Указі Президента, з терміном "відрахування", який використовувався в Законі до 2001 року. Очевидно, що Держкомпідприємництво хоче зробити наголос на тому, що із заміною "відрахування" на „штрафні санкції” платники єдиного податку були звільнені від відповідальності за нестворення робочих місць для інвалідів.
Для остаточного вирішення даного питання необхідно розібратися з природою цих штрафних санкцій. Указ Президента регулює перш за все відносини у сфері оподаткування прибутку суб'єктів малого підприємництва і ніякого відношення не має до регулювання відносин у галузі забезпечення зайнятості певної категорії населення. Звичайно, якби висувалися вимоги про сплату штрафних санкцій за те, що ці суб'єкти господарювання не сплачують внески до Фонду соціального захисту інвалідів, то на підставі п. 6 Указу Президента вони б не притягалися до відповідальності.
Штрафні санкції, передбачені Законом "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є відповідальністю за невиконання обов'язку працевлаштування визначеної кількості інвалідів, і той факт, що платники єдиного податку при сплаті податків не зобов'язані сплачувати внески до Фонду соціального захисту інвалідів, не звільняє їх від обов'язку працевлаштовувати інвалідів і, відповідно, нести відповідальність за недотримання нормативів працевлаштування (сплачувати штрафні санкції). Тому в даному випадку Фонд має рацію.
Звичайно, держава, керуючись намірами захистити інвалідів, менше за все подбала про підприємства. І це відчули всі роботодавці. Окрім вже відомих проблем, підприємство може зіштовхнутися з тим, що інваліди, які є працездатними, при черговому медичному обстеженні будуть позбавлені інвалідності, чи при настанні дати чергового переогляду інвалід на нього просто не піде. Таким чином, підприємство матиме ще одного звичайного працівника і на одного інваліда менше, а таких підстав для звільнення, як втрата інвалідності, законодавством не передбачено.