Прагнення України вступити до Світової організації торгівлі та інтегруватись у Європейське Співтовариство потребує гармонізації національного законодавства з міжнародними нормами та стандартами, запровадження відповідних механізмів реалізації правових положень для забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності.
Одним із важливих об'єктів інтелектуальної власності, який виступає невід'ємним елементом; ринкових відносин, дієвим засобом підвищення конкурентоспроможності продукції та захисту від недобросовісної конкуренції є географічне зазначення.
Воно призначене для ідентифікації товару або послуги, що походить із території певного географічного місця — країни, регіону, місцевості або іншого географічного об'єкта та має певну якість, репутацію чи інші характеристики, істотною чи певною мірою зумовлені цим географічним місцем, включаючи природні умови, людський фактор або поєднання природних умов і людського фактора. Ефективна правова охорона географічних зазначень повинна сприяти інтересам не тільки володільців прав на ці зазначення, а й споживачів і суспільства в цілому та має забезпечити добросовісність у конкурентній боротьбі.
В Україні основні аспекти правової охорони географічних зазначень передбачені Цивільним кодексом України (глава 45 "Право інтелектуальної власності на географічне зазначення") та Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", деякі положення якого конкретизовані у відповідних підзаконних актах.
Програма інтеграції України до Європейського Союзу проголошує гармонізацію українського законодавства відповідно до норм законодавства ЄС. У цьому контексті необхідно привести законодавство України у відповідність до вимог законодавства Європейського Союзу щодо правової охорони географічних зазначень.
Аналіз законодавства України та Європейського Союзу щодо охорони географічних зазначень дозволяє констатувати наявність істотної різниці. В українському законодавстві не існує правових норм, які б мали на меті встановлення охорони географічних зазначень для певних товарів, наприклад, вин, спиртних напоїв або продуктів харчування. У законодавстві ЄС, на відміну від українського законодавства, не існує загальних положень, які б стосувалися охорони географічних зазначень для усіх видів товарів. Є тільки спеціальні положення, які стосуються правової охорони географічних зазначень саме для певних видів товарів. Зокрема, це Положення Європейського Союзу: № 2081/92, . № 2082/92, № 1493/99 та № 1576/89. Питання правової охорони географічних зазначень також регулюють Положення Європейського Союзу № 1263/96, № 33/8/94, № 3290/94, якими було внесено зміни та доповнення до вищезазначених актів.
Наведені Положення ЄС діють лише щодо географічних зазначень для товарів, які спеціально в них зазначені. Так, Положення № 2081/92 стосується географічних зазначень для сільськогосподарських товарів та продуктів харчування, Положення № 1493/99 — географічних зазначень для вин, Положення № 1576/89 — географічних зазначень для спиртних напоїв. Усі Положення Європейського Союзу мають пряму дію на території країн-членів.
Основним нормативно-правовим документом щодо правової охорони географічних зазначень в Європейському Союзі є Положення № 2081/92 про охорону географічних зазначень та вказівок про походження для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування, яке було прийнято 14 липня 1992 року. На початок 2000 року відповідно до цього Положення ЄС було зареєстровано 518 географічних зазначень та вказівок про походження. Із них 138 було зареєстровано щодо сирів, 106 — щодо овочів та фруктів, 80 — для свіжого м'яса, 58 — щодо масел, 52 — щодо виготовлених м'ясних виробів. Якщо взяти статистичні дані про країни, які зареєстрували свої географічні зазначення та вказівки про походження, то на долю Франції припадає ПО зазначень, Італії — 100, Португалії — 76, Греції — 76, Данії — 60, Іспанії — 44 та Великобританії — 25 зазначень.
Відповідно до статті 1.1 дія Положення № 2081/92 поширюється на географічні зазначення та вказівки про походження лише для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування, які спеціально визначено у додатку І до цього Положення та у додатку II до Угоди, якою засновується Європейська Економічна Співдружність. Такими продуктами є пиво, мінеральні води, хлібобулочні та кондитерські вироби, сіно, натуральні гуми та напої, виготовлені з екстрактів рослин. Із цього переліку можна побачити, що охорона надається як природним географічним зазначенням, а такими є географічні зазначення для мінеральних вод, натуральних гум, натуральних олій, так і штучним або змішаним географічним зазначенням: для кондитерських та хлібобулочних виробів.
Вищезазначене Положення містить два терміни: "географічне зазначення" та "вказівка про походження", визначення яких містяться у статті 2. Відповідно до цієї статті вказівкою про походження визнається назва регіону, спеціальної місцевості або, у виключних випадках, країни, яка використовується для позначення сільськогосподарського продукту або продукту харчування, який звідти походить, та якість або характеристики якого суттєво або виключно обумовлюються специфічним географічним середовищем, яке включає природний та людський фактори, та виготовлення і підготовка якого відбуваються на визначеній географічній території.
Географічним зазначенням, відповідно до пункту 2.2 (b), визнається назва регіону або спеціальної місцевості, яка використовується для позначення сільськогосподарського продукту або продукту харчування, який звідти походить та має спеціальну якість, репутацію або інші характеристики, які обумовлені географічним місцем походження такого продукту, та виготовлення або підготовка якого відбувається на визначеній географічній території.
Слід зазначити, що визначення термінів "географічне зазначення" та "вказівка про походження", які містяться у Положенні № 2081/92 ЄС є майже ідентичними до визначення термінів "географічне зазначення" та "назва місця походження" відповідно до положень Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".
Правова охорона географічних зазначень, як відповідно до законодавства ЄС, так і відповідно до законодавства України, мають одним із основних принципів охорони принцип ненадання охорони тим географічним зазначенням/вказівкам про походження, які стали видовими назвами товарів. Однак, немає узгодженості між Україною та Європейським Союзом з приводу того, які саме географічні зазначення є видовими назвами товарів.
Іншим основним принципом правової охорони географічних зазначень відповідно до законодавства ЄС є принцип специфікації товарів, щодо яких застосовується відповідне географічне зазначення або вказівка про походження. Положення щодо специфікації є детально розробленими.
Українське законодавство не містить положень, які б визначали критерії специфікації товарів, процедуру щодо перевірки відповідності товарів вимогам специфікації. Вимоги щодо якості, особливих властивостей, інших характеристик товарів, які позначаються географічним зазначенням, містяться лише у п. "г" ч. 4 ст. 7 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів". У пункті 2.2. Положення "Про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 13.12.2001 р. № 798, вказується, що запис про реєстрацію географічного зазначення має містити опис особливих властивостей, певних якостей, інших характеристик, репутації товару та межі географічної місцевості, де виробляється такий товар, з якою пов'язані ці особливі властивості, якість, інші характеристики та репутація товару. Окрім вищезазначених українське законодавство не містить положень щодо специфікації товарів. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 року про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливостей та інших характеристик товарів так і не було реалізовано.
Слід зазначити, що встановлення специфікації або навіть критеріїв специфікації, які б підходили для усіх видів, товарів, на нашу-думку, є неможливим. Тому закріплення специфікації або критеріїв специфікації товарів не знайшло відображення в Законі України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", як у єдиному правовому акті, положення якого застосовуються для географічних зазначень усіх видів товарів. Наділення спеціальних державних органів компетенцією встановлення у підзаконних нормативних актах та контролю за дотриманням вимог специфікації вищезазначеним Розпорядженням КМУ є цілком зрозумілим. Однак, жоден із органів, перерахованих у Розпорядженні, досі не прийняв такі акти.
Суб'єктивний склад осіб, які наділені правом реєстрації нових географічних зазначень/вказівок про походження різниться між українським законодавством та законодавством Європейського Союзу. Відповідно до Положення N° 2081/92 ЄС, лише групи (асоціації) товаровиробників з певної місцевості наділені таким правом. Фізичні та юридичні особи мають таке право лише у певних випадках (які не визначено у законодавстві Європейського Союзу). Відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" суб'єктний склад осіб, що наділені таким правом, є значно ширшим.
Відповідно до законодавства Європейського Союзу і законодавства України, правова охорона надається географічним зазначенням, які набули державної реєстрації відповідним шляхом. Відносини щодо реєстрації географічних зазначень в Україні врегульовано положеннями Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", які деталізовано у Правилах складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, що затверджено у Наказі Міністерства науки і освіти України від 17.08.2001 р. № 598. Положення національного українського законодавства щодо реєстрації географічних зазначень та прав на зареєстровані географічні зазначення не суперечать положенням законодавства Європейського Союзу, оскільки останні визначають лише загальні риси системи реєстрації та залишають це питання для більш детальної розробки на розгляд самих країн-учасниць.
Українське законодавство відповідає також і вимогам статті 13(1) Положення Європейського Союзу № 2081/92, яка визначає, що саме є порушенням права на географічне зазначення. Дана стаття містить об'єм правової охорони, яка надається географічним зазначенням та вказівкам про походження. Охорона надається від будь-якого прямого або непрямого комерційного використання для позначення продуктів, які не було належним чином, відповідно до специфікації, зареєстровано, якщо такі продукти є подібними до зареєстрованих продуктів та якщо таке застосування використовує репутації географічного зазначення або вказівки про походження, що охороняються. Також будь-якого іншого неправдивого або такого, що вводить в оману споживачів, зазначення про походження, якості та суттєвих властивостей продукту на зовнішній або внутрішній упаковці, у рекламних матеріалах або інших документах, які мають відношення до продукту, або застосування для продукту такого упакування, яке може ввести споживачів в оману щодо справжнього місця походження продукту. Правова охорона надається і від будь-яких інших дій, які можуть ввести споживачів в оману щодо справжнього місця походження продукту.
На відміну від європейського законодавства, в Україні охорона географічних зазначень здійснюється на загальних підставах. Усі положення Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" можуть бути застосовані щодо охорони таких географічних зазначень. Ніяких винятків або привілеїв українське законодавство щодо таких зазначень не містить. Усе законодавство Європейського Союзу щодо охорони географічних зазначень базується на специфікації товарів, які позначаються такими географічними зазначеннями. Законодавство ЄС у цій сфері за основну мету, має Швидше захист споживачів від недоброякісної продукції, ніж збереження географічних зазначень як таких. Тому специфікація товарів грає таку важливу роль і повинна бути детально розроблена та встановлена у нормативних актах третіх країн для того, щоб їх географічним зазначенням надавалася охорона в Європейському Союзі.
Той факт, що в Україні не існує специфікації товарів, які позначаються географічними зазначеннями, руйнує можливість отримання охорони для українських зазначень на території Європейського Союзу. Адже, відповідно до ст. 12 правова охорона, передбачена Положенням № 2081/92, може бути надана географічним зазначенням та вказівкам про походження для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування, які походять із третіх країн, при дотриманні наступних вимог:
1) наявність у законодавстві третьої країни специфікації продуктів, яка б була аналогічною до встановленої у ст. 4 Положення;
2) наявність експертної установи та положень щодо експертизи відповідності продукту вимогам специфікації аналогічно до ст. 10 Положення;
3) наявність правової охорони географічних зазначень та вказівок про походження в країні їх походження, яка б була аналогічною до охорони, що надається законодавством Європейського Союзу.
На нашу думку, для того, щоб привести законодавство України у сфері охорони географічних зазначень у відповідність до законодавства Європейського Союзу, починати слід з встановлення специфікації товарів, щодо позначення яких використовуються українські географічні зазначення. Ефективна нормативна база безумовно сприятиме забезпеченню прав на географічні зазначення, спростить порядок використання географічних зазначень, оскільки право на використання географічного зазначення виникатиме без додаткової реєстрації прав на це, а лише з факту реєстрації права на географічне зазначення. Враховуючи європейський досвід та беручи до уваги, що значна частина норм, якими регулюються відносини щодо комерційних позначень, є близькими за змістом, доцільно прийняти єдиний Закон України "Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування", в якому було б враховано вищенаведені положення щодо географічних зазначень.