У наш час, здається, все більша кількість підлітків замислюється над питаннями, де і яким чином можна заробити гроші (звичайно, кожен прагне відчути себе незалежною та самостійною людиною). Роботодавці ж, нехай і не дуже охоче, але все ж таки іноді приймають на роботу неповнолітніх (адже на їх заробітній платі можна непогано заощадити, оскільки підлітки, на відміну від дорослих працівників, погоджуються майже на будь-яку суму винагороди за свою працю). Проте і неповнолітнім, перш ніж розпочати пошуки роботи, і роботодавцям, перш ніж прийняти їх на роботу, корисно було б ознайомитися з низкою положень Кодексу законів про працю України та деяких інших нормативно-правових актів, присвячених врегулюванню трудових правовідносин з неповнолітніми.
Як відомо, неповнолітніми є особи, які ще не досягай вісімнадцяти років. У трудових правовідносинах вони прирівнюються у правах до повнолітніх і так само, як і останні, зобов'язані чесно і сумлінно працювати, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержуватися трудової дисципліни тощо. А от в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці неповнолітні користуються певними пільгами, встановленими законодавством України, — про це прямо зазначено у ст. 187 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП).
За загальним правилом, що міститься у ч. 1 ст. 188 КЗпП, допускається прийняття на роботу лише тих неповнолітніх осіб, які вже досягай шістнадцяти років. Щоправда, як виняток, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює (усиновлювача чи піклувальника), можуть прийматися на роботу й особи, які досягли п'ятнадцяти років. Також допускається прийняття на роботу осіб, яким виповнилося чотирнадцять років. Але це, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 188 КЗпП, можливо лише при дотриманні наступних умов: по-перше, прийняттю на роботу у вказаному віці підлягають тільки учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних та середніх спеціальних навчальних закладів; по-друге, такі особи можуть виконувати лише легку роботу, що не заподіє шкоди їхньому здоров'ю; по-третє, їх робота не повинна порушувати процес навчання та має виконуватися виключно у вільний від навчання час (наприклад, під час літніх канікул); і по-четверте, знову ж таки необхідна наявність згоди одного з батьків (чи особи, що їх замінює, — усиновлювача чи опікуна).
Крім того, усі неповнолітні особи приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду (порядок його проведення визначено у Положенні про медичний огляд працівників певних категорій, яке затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45) і в подальшому, до досягнення двадцяти одного року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові (ст. 191 КЗпП). До речі, за вже працюючими особами у віці до 21 року на час проходження медогляду зберігається середня заробітна плата, а от за період проведення медичного огляду при прийнятті на роботу виплата заробітної плати чинним законодавством не передбачена.
В інтересах охорони здоров'я підлітків у трудовому законодавстві існують певні обмеження, що стосуються всіх працівників, молодших вісімнадцяти років. Так, у ст. 190 КЗпП встановлено заборону на застосування праці неповнолітніх на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 46). Зокрема, особи, яким ще не виповнилося вісімнадцять років, не можуть працювати на виробництвах чи роботах, пов'язаних з виготовленням, зберіганням, транспортуванням і застосуванням вибухонебезпечних речовин чи отрутохімікатів; займатися торгівлею або зберіганням лікеро-горілчаної продукції; обіймати посади водіїв автомобілів тощо. Також у зв'язку з особливостями фізичного розвитку підлітків забороняється залучати осіб, молодших вісімнадцяти років, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Ці норми диференційовано залежно від статі та віку неповнолітніх працівників і затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 р. № 59. Вказаним нормативним актом установлено, що до роботи, яка потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються лише ті підлітки, які не мають медичних протипоказань (це має бути засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом). До тривалої ж роботи з підіймання та переміщення важких речей підлітки до п'ятнадцяти років взагалі не допускаються.
Окрім цього, забороняється залучати неповнолітніх працівників до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). При цьому нічним вважається час з десятої години вечора до шостої години ранку (ч. 3 ст. 54 КЗпП); надурочними — роботи понад встановлену тривалість робочого дня (ч. 1 ст. 62 КЗпП); вихідними — дні, які за належно затвердженим графіком роботи підприємства є для працівника вільними від виконання його трудових обов'язків (статті 67 — 69 КЗпП).
Усі неповнолітні мають право на певні пільги щодо робочого часу, заробітної плати та надання відпусток. Зокрема, для всіх працівників, які ще не досягли вісімнадцяти років, чинним законодавством встановлено скорочену тривалість робочого часу. Так, якщо для дорослих працівників нормальна тривалість робочого часу відповідно до ч. 1 ст. 50 КЗпП становить 40 годин на тиждень, то підлітки у віком до шістнадцяти років не повинні працювати понад 24 години на тиждень, а працівники віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років — понад 36 годин на тиждень (п. 1 ч. 1 ст. 51 КЗпП). Водночас, заробітна плата неповнолітнім працівникам при скороченій тривалості їх робочого часу виплачується в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій, які працюють у звичайному (повному) режимі робочого часу. Тобто працівники-підлітки хоч і працюють, порівняно з дорослими, протягом меншого проміжку часу, але мають право на оплату своєї праці у розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.
Тривалість же робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини вищевказаної максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку (оскільки працюючі учні можуть мати різний вік, то і половина максимальної тривалості їх робочого часу буде дорівнювати або 12 годинам — для осіб у віці до шістнадцяти років, або 18 годинам — для осіб у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років на тиждень). Ось ця тривалість робочого часу вже не є тривалістю скороченого робочого часу — це передбачена законодавством максимальна тривалість неповного робочого часу для вказаної категорії працівників. Через це й робота учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, оплачуватиметься пропорційно відпрацьованому ними часу — тобто при вказаній тривалості робочого часу виплачуватися працівникам буде не повна тарифна ставка, а лише її половина (чи відповідна менша її частина, якщо тривалість робочого часу учнів буде меншою від встановленої законодавством максимальної межі).
Щодо щорічних відпусток, то відповідно до ч. 1 ст. 195 КЗпП вони надаються неповнолітнім працівникам у зручний для них час (щоправда, це не означає, що працівник-підліток вправі у будь-який час вимагати від роботодавця надання відпустки — просто при складанні графіка відпусток роботодавець і профспілковий орган зобов'язаний враховувати побажання неповнолітнього працівника щодо часу надання йому відпустки). Тривалість же щорічної відпустки згідно з ч. 2 ст. 75 КЗпП та ч. 8 ст. 6 Закону України "Про відпустки" становить для неповнолітніх працівників тридцять один календарний день (зрозуміло, що відпустка такої тривалості надаватиметься працівникові лише за той період роботи, поки йому не виповниться вісімнадцять років — після досягнення цього віку щорічна основна відпустка обчислюватиметься вже з розрахунку двадцяти чотирьох календарних днів). Крім того, за перший рік роботи працівникам, молодшим вісімнадцяти років, мають бути надані за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві щорічні відпустки повної тривалості. Якщо ж неповнолітній був прийнятий на роботу після затвердження графіка відпусток, час надання йому щорічної відпустки за перший рік роботи, з урахуванням його побажання, повинен бути встановлений шляхом доповнення графіка відпусток роботодавцем, за узгодженням з профспілковим комітетом підприємства. При цьому відпустка має бути надана неповнолітньому працівникові у повному обсязі, а не пропорційно відпрацьованому ним часу.
Відповідно до ст. 196 КЗпП для всіх підприємств і організацій встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років. Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання на виробництві зазначеним особам, направленим у рахунок броні, забороняється — така відмова може бути оскаржена ними до суду. До речі, у ст. 7 Закону "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" передбачається встановлення квоти робочих місць для працевлаштування молоді, а у разі відмови у прийомі на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти — стягнення з підприємств, установ та організацій штрафу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (зараз ця сума складає 850 гривень) за кожну таку відмову. Ці кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для надання роботодавцям дотацій на створення додаткових робочих місць для молоді та її професійну підготовку. При цьому слід зазначити, що у згаданому Законі під терміном "молодь" маються на увазі громадяни України віком від 14 до 35 років (ст. 1 Закону) — таким чином, коло осіб, яких підприємства зобов'язані приймати на роботу у рахунок броні (квоти), порівняно з положеннями ст. 196 КЗпП суттєво розширено.
Звільнення неповнолітніх працівників з ініціативи роботодавця згідно зі ст. 198 КЗпП допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою відповідного органу у справах неповнолітніх (комітети і служби у. справах неповнолітніх створено відповідно до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх"). Наслідком відсутності такого погодження на звільнення (воно має кваліфікуватися як звільнення без законних підстав) буде поновлення на роботі неповнолітнього працівника з оплатою йому вимушеного прогулу. Водночас, одержання подальшої (вже після звільнення) згоди відповідного органу у справах неповнолітніх на звільнення працівника, що не досяг вісімнадцяти років, не буде суперечити чинному законодавству, оскільки у ньому не передбачено, що згода на звільнення має бути попередньою.
Крім цього, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП (тобто у разі змін в організації виробництва і праці; виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації працівника або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу), провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.
Цікавою особливістю припинення трудових правовідносин з неповнолітніми також є те, що відповідно до чинного законодавства розірвати трудовий договір з працівником, який ще не досяг вісімнадцяти років, можна не тільки з ініціативи роботодавця та самого неповнолітнього працівника, а й з ініціативи батька чи матері (усиновлювача чи піклувальника) останнього, а також державних органів і службових осіб, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю. Щоправда, цей варіант припинення трудових відносин з неповнолітнім можливий лише у разі, коли подальше виконання трудового договору загрожує його здоров'ю або порушує його законні інтереси (наприклад, заважає навчанню неповнолітнього).
Звичайно, для роботодавця, при виконанні усіх вимог чинного законодавства, підлітки навряд чи можуть бути привабливою робочою силою — вже надто багато пільг та обмежень у застосуванні їх праці. Саме тому неповнолітнім бажано завчасно потурбуватися про свою правову захищеність — укласти з роботодавцем при прийнятті на роботу трудовий договір у письмовій формі (тим більше, що це прямо передбачено у п. 5 ч. 1 ст. 24 КЗпП), в якому були б обумовлені місце роботи, трудова функція, яку має виконувати працівник, розмір та терміни видачі заробітної плати, режим праці та відпочинку. За таких умов жоден роботодавець не зможе безкарно використати неповнолітню особу (нехай навіть наївну та недосвідчену) як дешеву (чи, взагалі, безкоштовну) робочу силу.