Чи може юридична особа укласти договір довічного утримання? Який порядок оподаткування доходів фізичних осіб з грошових сум, які виплачуватимуться юридичною особою за цим договором?
Відповідно до ст. 744 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Він укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Якщо за договором довічного утримання (догляду) набувачеві передається у власність нерухоме майно, він підлягає державній реєстрації. Згідно з Законом України "Про нотаріат" від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ ця нотаріальна дія може вчинятись лише у державних нотаріальних конторах.
Згідно з ч. 2 ст. 746 ЦК набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Відповідно до ч. 1 ст. 754 ЦК набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину. Тому на майно, передане набувачу та договором довічного утриманий (догляду), нотаріус, який посвідчив його, накладає заборону відчуження.
Відповідно до п. 84 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 р. № 20/5, у тексті договору довічного утримання (догляду) обов'язково зазначається, що набувач майна зобов'язаний надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (опікування) з їх конкретизуванням або без такого, та визначається грошова оцінка матеріального забезпечення, яка встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до наведених законодавчих норм при укладанні договору довічного утримання (догляду) набувач отримує дохід у вигляді вартості нерухомого майна, а відчужувач — у вигляді вартості матеріального забезпечення та послуг з догляду. Згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. № 889-IV (далі — Закон) дохід — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами (в тому числі й доходи, отримані за цивільно-правовими договорами).
У пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону встановлено, що податковий агент (тобто у даному випадку юридична особа—набувач), який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку (тобто відчужувача), утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи станку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 цього Закону. Зокрема, з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка податку становить 13 відсотків від об'єкта оподаткування. Але якщо відчужувачем за договором довічного утримання є нерезидент, то доходи, нараховані на його користь, оподатковуються за ставкою податку, визначеною п. 7.3 ст. 7 Закону (тобто 26 відсотків від об'єкта оподаткування).
Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду. Якщо ж оподатковуваний дохід виплачується у негрошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.