Працівники, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності, тобто зайняті прийомом, зберіганням, транспортуванням і розподілом цих цінностей, можуть бути звільнені за п. 2 ст. 41 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) у разі скоєння ними винних вчинків, що дають підстави для втрати довір'я до винних працівників з боку роботодавця. Такими винними діями можуть бути, наприклад, обман покупців, неправильне ведення звітної документації, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями тощо. Ці дії мають бути підтверджені певними доказами, а от форма вини при цьому значення не має — необережна вина працівника також може, бути підставою для звільнення, як і вина умисна.
Щодо згоди профспілки, то звільнення на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП відповідно до ч. 2 зазначеної статті може здійснюватися лише з додержанням вимог ст. 43 КЗпП, яка передбачає у даних випадках для правомірного звільнення працівника необхідність отримання на це попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Винятки з цього правила наведено у ст. 43-1 КЗпП, де, зокрема, зазначено, що звільнення працівника без згоди профспілкового органу допускається, якщо він не є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі, організації, або там профспілкової організації взагалі не існує.
У випадку дописувачки керівництво підприємства було зобов'язане звернутися з відповідним поданням до профспілкового органу і в разі надання останнім згоди на звільнення, було вправі розірвати трудовий договір не пізніше як через місяць з дня одержання такої згоди.
Навіть при виявленні в суді факту звільнення працівника без згоди профспілкового органу суд, як правило, не вправі лише через це поновити працівника на роботі (якщо тільки немає інших порушень, що дають підстави для поновлення) — згідно з ч. 9 ст. 43 КЗпП при виявленні такого факту суд зобов'язаний призупинити провадження у справі, зробити запит на Згоду профспілкового органу і лише після її одержання або відмови у наданні згоди на звільнення працівника розглянути спір по суті. Адже суд відповідно до змісту ст. 235 КЗпП має право поновити працівника на роботі лише при його звільненні без законної підстави. Оскільки ж порушення порядку звільнення саме по собі не визнається підставою для звільнення, а одержання згоди профспілкового органу (до звільнення чи після) є елементом порядку звільнення, то сам лише факт його порушення не є підставою для поновлення працівника на роботі.
Зробити запит на згоду профспілкового органу на звільнення працівника вже після здійснення самого звільнення може і роботодавець — зокрема, під час підготовки судового засідання у справі щодо поновлення на роботі звільненого працівника (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).