ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Л И С Т
23.08.2006 N 4435/С/17-0315
Щодо плати за землю фізичною
особою (пенсіонер) за викуплене
нежитлове приміщення
Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо
плати за землю фізичною особою (пенсіонер) за викуплене нежитлове
приміщення у багатоповерховому житловому будинку і повідомляє.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом
України від 25.10.2001 N 2768-III ( 2768-14 ) (далі - Кодекс), а
справляння плати за землю - Законом України "Про плату за землю"
від 03.07.92 N 2535-XII (далі - Закон N 2535 ( 2535-12 ).
Відповідно до статті 2 Закону N 2535 ( 2535-12 ) та статті
206 Кодексу ( 2768-14 ) використання землі в Україні є платним.
Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або
орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель.
Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують
земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду,
справляється орендна плата..
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у
власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і
землекористувач, у тому числі орендар (ст. 5 Закону N 2535
( 2535-12 ).
Відповідно до статті 13 Закону N 2535 ( 2535-12 ) підставою
для нарахування земельного податку є дані державного земельного
кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у
державній або комунальній власності, - договір оренди такої
земельної ділянки.
Згідно зі статтею 377 Цивільного кодексу України від
16.01.2003 N 435-IV ( 435-15 ) до особи, яка придбала житловий
будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на
земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового
призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором
про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір
земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право
власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим
будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки,
яка є необхідною для їх обслуговування.
При переході права власності на будівлю або споруду до
кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно
часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не
передбачено у договорі відчуження будівлі або споруди (п. 4 ст.
120 Кодексу ( 2768-14 ).
Відповідно до пункту 3 статті 125 Кодексу ( 2768-14 ),
приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на
умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на
місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності
або право користування землею, забороняється.
Такими документами згідно зі статтею 126 Кодексу ( 2768-14 )
є Державний акт на право власності на земельну ділянку та
Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.
Право оренди землі оформляється договором, який реєструється
відповідно до закону.
Згідно зі статтею 12 Закону N 2535 ( 2535-12 ) плата за
земельні ділянки не справляється, в межах граничних норм,
встановлених Земельним кодексом України, з інвалідів I і II груп,
громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени
сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а
також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону
України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту", громадян, яким у встановленому порядку видано
посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи.
Відповідно до статті 121 Кодексу ( 2768-14 ) встановлені межі
граничних норм, а саме:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі
земельної частки (паю), визначеної для членів
сільськогосподарських підприємств, розташованих на території
сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське
господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради
розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір
земельної частки (паю) визначається як середній по цих
підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських
підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки
(паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не
більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку,
господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не
більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах
- не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10
гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01
гектара.
Згідно із статтею 38 Кодексу ( 2768-14 ), визначено, що до
земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки
в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення
житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів
загального користування.
Слід зазначити, що відповідно до статті 4 Житлового кодексу
Української РСР від 30.06.83 N 5464-X ( 5464-10 ) до житлового
фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені
для торговельних, побутових та інших потреб непромислового
характеру.
Згідно з абзацом 4 статті 14 Закону N 2535 ( 2535-12 ),
визначено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що
перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян,
земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій
частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.
Враховуючи вищевикладене, власник викупленого нежитлового
приміщення у багатоповерховому житловому будинку має сплачувати
земельний податок на загальних підставах.
Заступник Голови
ДПА України С.Лекарь