Валютні розрахунки: безвинне порушення термінів

Одним з найпоширеніших видів зовнішньоекономічної діяльності є експорт товарів, який здійснюється шляхом укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) купівлі-продажу. Проте іноді українські підприємства, вчиняючи експортні операції без відповідного досвіду та професіоналізму, припускаються помилок при укладенні зазначених договорів з іноземними контрагентами, не проводять комплексного аналізу їх валютно-фінансового стану та репутації, внаслідок чого подекуди виникають ситуації, коли іноземні партнери українських експортерів не сплачують належні останнім валютні кошти за вже передані їм з України товари.

Між тим, як відомо, у національному законодавстві України, а саме — у Законі ”Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (далі — Закон), встановлено граничний термін для зарахування виручки резидентів у іноземній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках, який становить 90 календарних днів з дня митного оформлення продукції, що експортується. Порушення ж зазначеного терміну проведення розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій тягне за собою застосування до резидента (у даному випадку — експортера товарів) санкцій, передбачених у ст. 4 Закону, – стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Таким чином, при неналежному виконанні іноземним контрагентом зобов’язань за зовнішньоекономічним договором українській експортер не лише несе через це збитки, а ще й вимушений витрачати власні гроші на сплату вказаної пені.
Звичайно, що у випадку, коли у порушенні резидентом термінів валютних розрахунків винен його іноземний партнер, який не сплатив своєчасно кошти за експортований товар, було б вкрай несправедливим застосовувати до резидента вказані фінансові санкції. Положення чинного законодавства враховують ймовірність виникнення таких ситуацій, а тому передбачають можливість зупинення термінів, встановлених для зарахування іноземної валюти за експортований резидентом товар на його валютний рахунок, на період вирішення спору між ним та його іноземним контрагентом, який вчасно не виконав свої зобов’язання за зовнішньоекономічним контрактом. Але таке зупинення термінів (а отже, і незастосування в цей період відповідних санкцій), звісно ж, не відбувається автоматично.

Подання позовної заяви резидента

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону терміни надходження виручки в іноземній валюті за експортовані товари зупиняються і пеня за їх порушення у цей період не сплачується, якщо судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом (далі – Арбітражний суд) чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (далі – Арбітражна комісія) було прийнято позовну заяву резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання останнім термінів, встановлених у експортному контракті.
Отже, для того, щоб уникнути податкових санкцій за несвоєчасне повернення до України валютної виручки через порушення іноземним партнером резидента умов зовнішньоекономічного контракту, перш за все резидентові необхідно подати позовну заяву про стягнення заборгованості з його іноземного контрагента до одного з вказаних судових органів. Але при цьому слід звернути увагу, що підставою для зупинення зазначених термінів є не факт подання резидентом позовної заяви, а саме її прийняття судом, Арбітражним судом чи Арбітражною комісією – адже у прийнятті позовної заяви може бути і відмовлено.
Питання про прийняття позовної заяви до господарського суду України вирішується суддею, який згідно зі ст. 62 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) відмовляє у прийнятті позовної заяви й виносить про це відповідну ухвалу, якщо:

заява не підлягає розгляду в господарських судах України;  у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору;  позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано.
У разі, коли жодної з наведених перешкод для прийняття позовної заяви не існує, суддя її приймає та не пізніше п’яти днів з дня надходження позовної заяви виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі (ст. 64 ГПК). Дата винесення такої ухвали й буде датою зупинення термінів надходження виручки в іноземній валюті за експортовані резидентом товари.
Арбітражний суд відмовляє у прийнятті позовної заяви і повертає її позивачу протягом десяти днів, якщо є очевидним, що він не компетентний розглядати справу (п. 5. 7. Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затвердженого рішенням Торгово-промислової палати України від 25.08.1994 р., протокол № 107). У разі ж прийняття Арбітражним судом позовної заяви датою зупинення термінів зарахування виручки резидентів у іноземній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках є дата винесення головою Арбітражного суду постанови про прийняття справи до провадження.
Оскільки, як вбачається з викладеного, подання позовної заяви резидента ще не означає, що справу обов’язково буде прийнято у провадження, то бути впевненим у тимчасовому припиненні термінів повернення валютної виручки за експортовані товари і незастосуванні у цей період податкових санкцій можна лише з моменту прийняття позовної заяви відповідним судовим органом. Також слід звернути увагу, що хоч у ст. 38 Закону ”Про зовнішньоекономічну діяльність” встановлено можливість розгляду спорів, які виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності, не лише судовими органами, вказаними у ч. 2 ст. 4 Закону, а й іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України (маються на увазі третейські суди, у тому числі й іноземні), але підставою для зупинення термінів зарахування іноземної валюти за експортований резидентом товар на його валютний рахунок може бути прийняття позовної заяви виключно судом, Арбітражним судом чи Арбітражною комісією. Як зазначено у п. 5 листа Вищого арбітражного суду ”Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства” від 30.12.1999 р. № 01-8/612, перелік названих у ст. 4 Закону судових органів та арбітражів (третейських судів) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Результати розгляду справи

Прийняття судом, Арбітражним судом чи Арбітражною комісією позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок порушення останнім умов зовнішньоекономічного контракту, ще не свідчить про те, що резидентові вдалося уникнути нарахування пені за порушення термінів надходження валютної виручки за експортовані товари – адже суд за результатами розгляду справи може прийняти рішення як про задоволення позову, так і про відмову в позові. До того ж, у разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково, або ж припинення (закриття) провадження у справі чи залишенні позову без розгляду, терміни, встановлені для зарахування виручки резидентів у іноземній валюті на їх валютні рахунки, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи і період, на який ці терміни було зупинено (ч. 3 ст. 4 Закону). І лише якщо суд прийме рішення про задоволення позову, пеня за порушення термінів проведення валютних розрахунків з дати прийняття судом позову до розгляду сплачуватися не буде (ч. 4 ст. 4 Закону).
Проте навіть прийняття судом, Арбітражним судом чи Арбітражною комісією рішення про задоволення позову резидента щодо стягнення заборгованості з його іноземного контрагента не завжди є гарантією того, що це рішення буде виконано останнім, — а отже, загроза ненадходження резидентові виручки в іноземній валюті за експортований товар існує й за таких обставин. Щоб уникнути подібних ситуацій, необхідно враховувати норми міжнародного законодавства, які присвячені питанням визнання та виконання судових рішень іноземних країн.

Міжнародні акти щодо виконання судових рішень

Перш за все слід звернути увагу на положення Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, прийнятої у Нью-Йорку 10 червня 1958 р. (далі – Конвенція), учасником якої є і Україна. Згідно зі ст. 3 цієї Конвенції кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення, прийняті на території іншої держави, як обов’язкові й виконує їх відповідно до процесуальних норм тієї території, до якої направляється запит про визнання і виконання цих рішень. Але для отримання такого визнання й виконання іноземних арбітражних рішень, сторона, яка звертається з відповідним проханням до країни боржника (тобто у даному випадку резидент, який стягує заборгованість за експортовані товари), має надати належним чином завірений оригінал арбітражного рішення або його копію, а також оригінал чи засвідчену належним чином копію угоди, за якою сторони зобов’язуються передавати до арбітражу всі або певні спори, що виникли чи можуть виникнути між ними у зв’язку з конкретними договірними або іншими правовідносинами, об’єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду (ст. 4 Конвенції). Якщо арбітражне рішення або угоду викладено не офіційною мовою країни, до якої направляється запит про визнання й виконання цього рішення, то резидент повинен надати переклад зазначених документів офіційного мовою відповідної країни, завірений офіційним перекладачем або дипломатичною чи консульською установою.
Але й при дотриманні вказаних вимог у визнанні й виконанні іноземного арбітражного рішення все ж таки може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямовано.
Зокрема, за ст. 5 Конвенції, підставами для такої відмови можуть слугувати надані згаданою стороною компетентній владі за місцем, куди подається запит про визнання і виконання арбітражного рішення, докази того, що:

угода, за якою сторони зобов’язалися передавати до арбітражу всі або певні спори, що виникли чи можуть виникнути між ними у зв’язку з конкретними договірними або іншими правовідносинами, є недійсною згідно із законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності такої вказівки – згідно з законом країни, де було винесене арбітражне рішення;  сторона, проти якої було винесено арбітражне рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра чи арбітражний розгляд або ж з інших причин не змогла надати свої пояснення;  вказане арбітражне рішення було прийнято зі спору, який не був передбачений або ж не підпадав під умови арбітражної угоди чи арбітражного застереження в договорі;  склад арбітражного органу або арбітражний процес не відповідали угоді сторін або, за відсутності останньої, не відповідали закону тієї країни, де мав місце арбітраж.
Крім того, у визнанні й виконанні іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо компетентна влада країни, до якої було направлено запит про визнання й виконання цього рішення, дійде висновку, що об’єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законом цієї країни або ж визнання й виконання цього рішення суперечать публічному порядку цієї країни.
У випадку, якщо резидент уклав зовнішньоекономічний контракт з суб’єктом господарської діяльності однієї з країн—учасниць СНД, то визнання і виконання рішень арбітражних судів цих країн у разі необхідності провадиться на підставі Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, підписаної у Києві 20 березня 1992 р., згідно зі ст. 7 якої держави—учасниці СНД взаємно визнають і виконують рішення компетентних судів, що набрали законної сили.