Чи обов'язково укладати з директором фірми контракт при прийомі його на роботу, якщо в уставі підприємства такої вказівки немає, а в Господарському кодексі України є (ст. 65 ГКУ)?
Основним засобом реалізації права на працю, яке гарантовано Конституцією України кожній людині, є трудовий договір — угода між працівником та роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати певну роботу та дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, що передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України — далі КЗпП). Особливою ж формою трудового договору згідно з ч. 3 ст. 21 КЗпП є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки та відповідальність сторін (у тому числі й матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору (у тому числі й дострокового), можуть встановлюватися угодою сторін і відрізнятися від загального врегулювання згаданих питань трудовим законодавством. Наприклад, згідно зі ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше від їхнього середнього місячного заробітку (крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі). У контракті ж можна визначити інші межі матеріальної відповідальності працівника, але при цьому необхідно пам'ятати, що умови контракту у будь-якому випадку не повинні погіршувати становище працівника порівняно з законодавством про працю (інакше вони вважатимуться недійсними) — вони можуть його лише поліпшувати, встановлювати додаткові виплати, переваги, пільги, а також конкретизувати права й обов'язки сторін контракту (отже, обсяг матеріальної відповідальності працівника за умовами контракту може бути лише меншим, ніж встановлений відповідними положеннями КЗпП).
У ч. 3 ст. 21 КЗпП вказано, що сфера застосування контракту визначається законами України — отже, укладення трудового контракту з працівником є можливим лише у разі, коли він належить до категорії працівників, котрі згідно із законами України можуть працювати за контрактом. Порушення цього правила може бути підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно із законодавством України (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. № 9).
Саме на' можливість (а не обов'язковість!) укладення з керівником підприємства контракту й вказує згадана дописувачем норма (ст. 65 Господарського кодексу України). Обов'язково ж контракт має укладатися лише з керівниками підприємств, які за державною програмою приватизації підлягають перетворенню на відкриті акціонерні товариства, на строк до моменту скликання перших загальних зборів акціонерів (п. З Указу Президента України від 19 червня 1995 р. № 459/95 "Про забезпечення управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації"); керівниками закладів освіти, що знаходяться в загальнодержавній власності і підпорядковані Міністерству освіти України (ч. 2 ст. 20 Закону України "Про освіту" від 23 травня 1991 р. № 1060-ХН); керівниками та деякими працівниками залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору (постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. № 764); спортсменами, тренерами та іншими фахівцями штатних національних збірних спортивних команд (п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 6 лютого 1992 р. № 63 "Про впорядкування фінансування та матеріального забезпечення у галузі спорту"); помічниками адвокатів (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ) і деякими іншими працівниками.
Отже, у описаній дописувачем ситуації немає потреби наполягати на укладенні контракту (звісно, якщо підприємство-роботодавець не перебуває у загальнодержавній власності). А при бажанні застосувати контракт на підставі добровільного взаємного волевиявлення його сторін необхідно пам'ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП строковий трудовий договір (а саме ним і є контракт) укладається лише тоді, коли трудові відносини не можна встановити на невизначений строк.
Сторінку підготувала Анжеліка ДОМБРУГОВА
Юридичний вісник України №8 ( 24 лютого - 2 березня 2007 року)