Останнім часом актуальним і навіть інколи загостреним стає питання юрисдикції (компетенції) місцевих адміністративних судів при вирішенні спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.
Окрім відомих юридичній
громадськості і пересічним громадянам України ухвали про забезпечення
адміністративного позову, винесеної Шевченківським районним судом м.
Києва стосовно тодішнього міністра закордонних справ, ухвали про
забезпечення адміністративного позову, винесеної Мукачівським
міськрайонним судом Закарпатської області стосовно заборони Голові
Верховної Ради України підписувати Закон України “Про Кабінет Міністрів України”, нещодавно спостерігалась серія рішень
районних судів місцевих адміністративних судів, зокрема
Феодосійського, у формі ухвал про забезпечення адміністративних
позовів стосовно зупинення дії Указу Президента України про розпуск
Верховної Ради України і призначення позачергових виборів, заборони
Кабінету Міністрів України, органам Державного казначейства тощо
вчиняти певні дії.
Крім того, існує також ціла низка випадків,
коли до місцевих судів подавались адміністративні позови з вимогами
скасувати рішення судів інших окремих спеціалізованих судових
юрисдикцій, викладені, як правило, у формі ухвал або листів, які не
підлягають оскарженню в порядку відповідного спеціалізованого
судового провадження.
Наприклад, один з районних судів м. Києва
листом від 01.12.2004 р. відмовив громадянину О. у видачі повного
запису судового засідання на компакт-диски. Не погоджуючись з цим, О.
в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства
України (далі — КАС України), звернувся до
іншого районного суду м. Києва з позовною заявою, в якій просив
визнати неправомірними дії зазначеного суду. Провадження у даній
справі було порушене, справа 2.08.2006 р. була розглянута по суті
шляхом ухвалення відповідної постанови, яка була залишена без змін
ухвалою колегії апеляційного суду м. Києва від 27.09.2006 р.
Інший
приклад. Господарський суд м. Києва ухвалою від 24.04.2006 р. в
порядку адміністративного судочинства порушив провадження за
нововиявленими обставинами у справі, рішення в якій було ухвалене в
порядку господарського судочинства і залишене без змін після
перегляду всіма спеціалізованими судами. При цьому суд унеможливив
апеляційне оскарження ухвали від 24.04.2006 р. у порядку
господарського чи адміністративного судочинства. Не погоджуючись із
зазначеною ухвалою і не маючи можливості її оскаржити в порядку того
судового провадження, в якому вона була ухвалена, громадянин Л.
звернувся до одного з місцевих судів Київської області з
адміністративним позовом про визнання протиправними дій
спеціалізованого Суду з винесення зазначеної Ухвали і скасування
останньої. Постановою від 27.06.2006 р. адміністративний позов гр. Л.
був задоволений. Ухвалою колегії апеляційного суду Київської області
постанова від 27.06.2006 р. була скасована, провадження у справі –
закрите, з посиланням на те, що здійснення владних управлінських
функцій до компетенції судів України не відноситься, господарський
суд м. Києва не є суб’єктом владних повноважень.
Виникає
запитання, чи правомірно і законно вчиняли судді, порушуючи
провадження у справах, подібних перерахованим, чи діяли суди в межах
наданої їм законом компетенції?
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України:
“До адміністративних судів можуть бути оскаржені
будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних
повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи
бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший
порядок судового провадження.”
У пункті 7 ч. 1 ст. 3 КАС України зазначено, зокрема, що суб’єкт владних повноважень –
це орган державної влади.
Відповідно до ст. 6 Конституції України:
“Державна влада в Україні здійснюється на засадах
її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.”
Відповідно
до ст. 1 Закону “Про судоустрій України”:
“1.
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на
законодавчу, виконавчу та судову. Органи судової влади здійснюють
свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку,
передбачених Конституцією України та законами.
2. Судова влада
реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного,
господарського, адміністративного, кримінального, а також
конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним
Судом України та судами загальної юрисдикції.”
Відповідно
ст. 124 Конституції України:
“Правосуддя в Україні
здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також
привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не
допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі…
Судові рішення ухвалюються судами
іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території
України.”
Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України:
“Компетенція адміністративних судів поширюється на:
1)
спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних
повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових
актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи
бездіяльності …”.
Отже, виходячи з наведеного
необхідно зробити однозначний висновок, що суди в Україні є суб’єктом
владних повноважень у розумінні КАС України. Як наслідок, правомірною
і такою, що відповідає Конституції та законам України, зокрема і КАС України, в межах компетенції місцевих судів при вирішенні
адміністративних справ є практика місцевих адміністративних судів
щодо прийому, порушення провадження, розгляду по суті й ухвалення
відповідних рішень (у формі ухвал чи постанов)
стосовно ухвал, листів, дій чи бездіяльності інших судів, які за
своїм змістом є рішеннями, але виключно у випадку, якщо в порядку
того судочинства, в рамках якого вони ухвалені, не передбачене
оскарження зазначених рішень.
При цьому слід визнати
неправомірною практику, коли в порядку адміністративного провадження
суди скасовують ухвали інших судів про забезпечення позову у вигляді
накладення певних заборон, коли відповідним судочинством встановлений
порядок їх оскарження.
Також слід визнати необґрунтованою і
такою, що порушує Конституцію України, думку, що суди не є суб’єктом
владних повноважень – це суперечить нормі ст. 6 Конституції, а
також є спробою здійснити підміну поняття “владні повноваження”
на поняття “владно-управлінські функції”, які не є
тотожними ні з точки зору Конституції України, ні з точки зору теорії
держави і права.
Таким чином,
підсумовуючи викладене, можна дійти єдиного можливого в існуючому
правовому полі висновку: при нинішній редакції Конституції України,
Закону “Про судоустрій України”, Кодексу
адміністративного судочинства України, зокрема його статей 2, 17,
правомірним є розгляд місцевими загальними судами як
адміністративними спорів із суб’єктом владних повноважень,
зокрема і з судами України, щодо оскарження їх рішень дій чи
бездіяльності, якщо в порядку того судочинства, в рамках якого вони
ухвалені, не передбачене оскарження зазначених рішень.
При цьому
в ч. 5 ст. 9 КАС України передбачений дієвий механізм забезпечення
законності при розгляді адміністративних справ:
“У разі
виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності
закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення
питання про конституційність якого належить до юрисдикції
Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду
України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного
Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового
акта.”
При цьому слід чітко дотримуватися процесуального
порядку, встановленого цією нормою закону.
Що ж до указів
Президента України, то однозначною і чіткою є норма п. 1 ч. 2 ст. 17
КАС України, яка передбачає, що:
“Компетенція
адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:
1)
що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України…”.
Законом “Про Конституційний Суд України” в ст. 13
передбачено:
“Конституційний Суд України приймає рішення та
дає висновки у справах щодо:
1) конституційності законів та інших
правових актів Верховної Ради України, актів Президента України,
актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим…”
Тому, виходячи з
нинішньої редакції КАС України, відкриття провадження у справах
стосовно конституційності указів Президента України, ухвалення рішень
у цих справах, зокрема і у формі ухвал про забезпечення
адміністративного позову щодо зупинки дії указів Президента України
чи заборони вчиняти певні дії органам виконавчої влади, є такими, що
виходять за межі компетенції адміністративних судів України.
Валеріан МОЛДОВАН, перший проректор, завідувач кафедри теорії держави та права Міжгалузевого інституту управління професор
Юридичний вісник України № 19 ( 12 - 18 травня 2007 року)