Згідно зі ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі — Конвенція).
Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини визначено вищезгаданим Законом, а також Законом України "Про виконавче провадження" та іншими нормативно-правовими актами.
Перш за все слід звернути увагу на те, що виконанню підлягають лише ті рішення палат Європейського суду з прав людини, які відповідно до п. 2 ст. 44 Конвенції набули статусу остаточних, тобто якщо сторони заявлять про те, що вони не звертатимуться з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої палати; через три місяці від дати винесення рішення, якщо не було подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої палати; якщо колегія у складі п'яти суддів відхилить клопотання про передачу справи на розгляд Великої палати. Рішення Великої палати стають остаточними з моменту винесення.
Згідно зі ст. З Закону України "Про виконавче провадження" рішення Європейського суду з прав людини виконуються Державною виконавчою службою України. Щодо процедури та термінів виконання рішень, то у ст. 7 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що протягом трьох днів від дня отримання повідомлення Європейського суду про набуття рішенням статусу остаточного орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень, надсилає стягувачеві (тобто заявникові, на користь якого постановлено рішення Європейського суду з прав людини) повідомлення з роз'ясненням його права подати до Державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунку для перерахування коштів, а безпосередньо Державній виконавчій службі — оригінальний текст і переклад резолютивної частини рішення Європейського суду з прав людини. У свою чергу Державна виконавча служба має упродовж трьох днів з дня надходження зазначених документів відкрити виконавче провадження (до речі, неподання стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання рішення Європейського суду з прав людини). Отже, за рішенням Європейського суду з прав людини, на відміну від рушень, ухвал та постанов національних судів, не видається виконавчий лист і особа не зобов'язана самостійно пред'являти рішення до виконання або будь-яким чином стимулювати таке виконання. Держава зобов'язана сама виконати рішення Суду на користь особи. На виконання рішення, де встановлено одне або кілька порушень Конвенції, державу-відповідача залежно від обставин справи може бути зобов'язано вжити певних заходів індивідуального або загального характеру. Заходи індивідуального характеру — це заходи щодо зобов'язання держави відшкодувати заявнику матеріальну та моральну шкоду, а також судові витрати. Виплата цих сум є обов'язковою та має здійснюватися у кожній справі впродовж трьох місяців із дня набуття цим рішенням статусу остаточного. У випадку невчасної виплати суми, вказаної в рішенні, нараховується пеня, розмір якої прив'язується до річної позичкової ставки Європейського Центрального Банку. Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" виконання рішень Європейського суду з прав людини покладено на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Заходами ж загального характеру є передбачені рішенням Європейського суду з прав людини заходи, спрямовані на усунення можливості аналогічного порушення щодо інших осіб. Проте на відміну від заходів індивідуального характеру, Європейський суд з прав людини не вказує державі конкретного способу, яким слід відновити порушені права заявника та запобігти подальшим порушенням, оскільки згідно з Конвенцією держави вправі його обрати самостійно. Але з метою запобігання новим порушенням Конвенції, подібним до тих, які констатовані у рішенні Європейського суду з прав людини, держава зобов'язується усунути проблеми у внутрішньому правопорядку — байдуже, в який саме спосіб.
Контроль за виконанням рішень покладений на Комітет міністрів Ради Європи, який у випадку вжиття всіх належних заходів приймає резолюцію про виконання державою рішення Європейського суду. Якщо ж держава не виконує належно свої зобов'язання, Комітет міністрів повертається до розгляду питання про виконання державою рішення суду до того часу, поки всі зобов'язання не будуть виконані.
Анжеліка ДОМБРУГОВА
Юридичний вісник України № 27 ( 7 - 13 липня 2007 року)