Відповідно до ст. 2 Закону України від 21.03.91 р. N 875 (875-12) "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон N 875) інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

У ст. 19 Закону N 875 (875-12) зазначено, що для всіх підприємств (підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю) установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Законом України від 16.12.93 р. N 3721 (3721-12) "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (далі - Закон N 3721) у ст. 1 передбачено, що держава гарантує кожному громадянину похилого віку реалізацію права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок із урахуванням стану здоров'я.

У ст. 2 Закону N 3721 (3721-12) зазначається, що громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами, а також те, що забороняється дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, і посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

На підставі аналізу вищезазначених нормативно-правових актів Фонд соціального захисту інвалідів вважає, що відсутні будь-які обмеження (крім стану здоров'я, професійної підготовки та трудових навичок) для реалізації інвалідами свого права на працю та відсутні перешкоди для врахування підприємствами в виконання 4% нормативу роботи інваліда пенсійного віку.

Щодо питання про можливість інваліду працювати на підприємстві неповний робочий день чи неповний робочий тиждень Фонд повідомляє таке.

В статті 56 Кодексу законів про працю України (322-08) зазначається, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року N 286 (z1442-05) (далі - Інструкція), до облікової кількості включаються штатні працівники, які прийняті або переведені за ініціативою адміністрації на роботу на неповний робочий день або неповний робочий тиждень (пп. 2.4.3 Інструкції).

Також в пп. 2.4.3 Інструкції (z1442-05) зазначається, що в обліковій кількості ці працівники (які працюють неповний робочий день чи тиждень) враховуються за кожний календарний день як цілі одиниці, включаючи неробочі дні тижня, що обумовлені при зарахуванні на роботу.

На підставі аналізу вищезазначених нормативно-правових актів Фонд соціального захисту інвалідів вважає, що на теперішній час відсутні обмеження щодо встановлення роботодавцем (за згодою інваліда) неповного робочого часу, а тому відсутні перешкоди для укладання трудового договору з інвалідом на неповний робочий час із відповідним оформленням трудової книжки.

Щодо правової позиції Фонду стосовно сплати платниками єдиного податку адміністративно-господарських (штрафних) санкцій за невиконання 4% нормативу, то на теперішній час правова позиція Фонду залишається незмінною.

Платники єдиного податку в разі порушення статей 19 та 20 Закону N 875 (875-12) повинні сплачувати до державного бюджету суми адміністративно-господарських (штрафних) санкцій.